Постанова
Іменем України
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 334/363/18
провадження № 51-5765км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючого
Бущенка А.П.,
суддів
Голубицького С.С., Стефанів Н.С.,
за участю: секретаря судового засідання захисника
Червінської М.П., Мухіної Л.С. (в режимі відеоконференції),
потерпілої
ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
прокурора
Зленка О.В.,
розглянув у судовому засіданні касаційні скарги захисника Мухіної Л.С. та потерпілої ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17 липня 2020 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 8 жовтня 2020 року щодо
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Запоріжжя,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини справи
1. Ленінський районний суд м. Запоріжжя вироком від 17 липня 2020 року засудив ОСОБА_2 за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
2. Суд визнав доведеним, що 24 травня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 близько 17:30 ОСОБА_2 не менш як десять разів ударив малолітнього ОСОБА_3 руками та ногами, спричинивши йому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, внаслідок чого ІНФОРМАЦІЯ_2 потерпілий помер у лікарні.
3. Запорізький апеляційний суд ухвалою від 8 жовтня 2020 року змінив вирок у частині зарахування строку попереднього ув`язнення до покарання.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційних скаргах захисник та потерпіла на підставах, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просять судові рішення скасувати і кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрити на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
5. Захисник та потерпіла вважають, що висновок суду як першої, так і апеляційної інстанції про винуватість ОСОБА_2 ґрунтується не на конкретних доказах, а на твердженні, що ніхто інший не міг спричинити потерпілому виявлені у нього тілесні ушкодження, що є припущенням та порушенням частини 3 статті 62 Конституції України та частини 3 статті 373 КПК.
6. Як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції на порушення вимог статті 94 КПК мали місце вибірковість оцінки доказів, невмотивоване ігнорування доказів, наданих стороною захисту, та надання переваги одним доказам над іншими. Висновки судових експертиз, на думку потерпілої та захисника, суперечать медичній документації.
7. Також суд першої інстанції зазначив у вироку інший час скоєння злочину, ніж той, що був зазначений в обвинувальному акті, що є порушенням вимог статей 337, 338 КПК. Крім того, суд не встановив мотиву вчинення злочину.
8. Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статті 23, частини 3 статті 404 КПК здійснив переоцінку доказів за власною ініціативою без їхнього безпосереднього дослідження.
Позиції учасників судового провадження
9. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
10. У судовому засіданні захисник та потерпіла підтримали доводи касаційних скарг та просили їх задовольнити.
11. Прокурор просив відмовити в задоволенні касаційних скарг.
Оцінка Суду
12. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні касаційних скарг належить відмовити.
13. Згідно з вимогами частини 1 статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
14. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи було додержано судами першої й апеляційної інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.
15. Суд відхиляє доводи сторони захисту про те, що винуватість засудженого не доведено належними доказами. Свій висновок суд першої інстанції обґрунтував рядом доказів, зокрема показаннями самого засудженого, потерпілої ОСОБА_1, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, неповнолітнього свідка ОСОБА_6, фактичними даними, що містяться у протоколі огляду місця події, а також на підставі висновків експертів, зміст яких відображено у вироку.
16. Зокрема, відповідно до висновку експерта №1967 від 31 травня 2017 року смерть ОСОБА_3 настала від закритої внутрішньочерепної травми з крововиливами під оболонки головного мозку, крововиливами у тканину головного мозку. Травма голови спричинена від не менш ніж 2-х травматичних дій тупих твердих предметів, які діяли у праву лобово-скроневу та праву лобну ділянки. Травма черевної порожнини у вигляді крововиливів і розривів кореня брижі тонкого кишківника та 12-палої кишки утворилась від не менш як двох травматичних дій тупих твердих предметів.
17. Усі перелічені у висновку експерта пошкодження утворилися незадовго до госпіталізації. Згідно з висновком судово-медичної комісійної експертизи №335/к від 7 вересня 2017 року з урахуванням локалізації та кількості тілесних пошкоджень у ОСОБА_3 можливість утворення всіх вказаних у висновку тілесних пошкоджень у потерпілого при одноразовому самовільному падінні з висоти власного зросту, з висоти власного зросту з прискоренням на підлогу або з висоти двоярусного ліжка на підлогу, яка вкрита паркетом, виключається. Наведений судом першої інстанції аналіз досліджених доказів не дає Суду підстав ставити під сумнів висновок про те, що їх сукупність доводить причетність засудженого до інкримінованого злочину.
18. Суд відхиляє доводи касаційних скарг про відсутність прямих доказів спричинення тілесних ушкоджень засудженим потерпілому та погоджується з апеляційним судом про те, що в ході судового розгляду було встановлено ряд об`єктивних обставин, що у своїй сукупності свідчать про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а саме:
- відсутність таких численних ушкоджень на момент забирання ОСОБА_3 із дитячого садочка о 13:00-14:00;
- перебування потерпілого, засудженого і малолітньої особи у квартирі за відсутності сторонніх осіб;
- неможливість непомітного для ОСОБА_2 спричинення таких тілесних ушкоджень малолітньою ОСОБА_6 ;
- встановлення експертними висновками неможливості отримання всіх виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень при одноразовому самовільному падінні з висоти власного зросту, з висоти власного зросту з прискоренням на підлогу або з висоти двоярусного ліжка на підлогу, яка вкрита паркетом.
19. Суд вважає, що в цій справі встановлення іншого часу вчинення злочину, ніж той, що було зазначено в обвинувальному акті, а також невстановлення мотиву злочину не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в значенні статті 412 КПК.
20. Як уже визнавав у своєму рішенні Суд, ситуація, коли частина обставин справи, які доводить сторона, не визнається доведеною або спростовується, є природним наслідком судового розгляду[1].
21. Недоведеність певних обставин, на яких ґрунтувалось обвинувачення, не обов`язково свідчить про безпідставність обвинувачення в цілому. У цій справі така зміна не вплинула на обґрунтованість обвинувачення чи на можливість сторони захисту здійснювати ефективний захист від обвинувачення.
22. Також колегія суддів погоджується з апеляційним судом про те, що мотив для злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, є факультативною ознакою і його встановлення для притягнення до кримінальної відповідальності винної особи за даною статтею є необов`язковим.
23. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційних скаргах. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статті 419 КПК.
24. Отже, Суд не встановив підстав для скасування оскаржених судових рішень та задоволення касаційних скарг.
На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд