Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 563/1407/19
провадження № 61-510св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Головницька сільська рада, Корецька районна державна адміністрація Рівненської області,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року
у складі судді Загородько Н. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Головницької сільської ради, Корецької районної державної адміністрації Рівненської області про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головницької сільської ради, Корецької районної державної адміністрації Рівненської області (далі - Корецької РДА Рівненської області) про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування.
Позовні вимоги мотивовано тим, що батько позивача - ОСОБА_2 працював у колективному господарстві ім. Леніна Корецького району Рівненської області, яке на підставі рішення Корецької районної ради народних депутатів від 30 березня 1995 року № 44 реорганізовано у
два колективні сільськогосподарські підприємства (далі - КСП):
КСП "Головницьке" та КСП ім. Б. Хмельницького.
У період із 02 січня 1995 року батько позивача був членом КСП
ім. Б. Хмельницького Корецького району Рівненської області. Вказана обставина підтверджується записами трудової книжки колгоспника
ОСОБА_2, а тому, на думку позивача, її батько в порядку положень статті 5 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) (далі - ЗК України) мав право на земельну частку (пай).
Разом із тим, при розпаюванні КСП ім. Б. Хмельницького Корецького
району ОСОБА_2 у списках його членів не значився, а тому
сертифікат на право на земельну частку (пай) йому не видавався,
що підтверджується відповіддю відділу Головного управління Держгеокадастру у Корецькому районі Рівненської області від 30 вересня 2019 року № 29-17-0.26-178/110-19.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а позивач є його дочкою та спадкоємцем за законом першої черги. Вона прийняла спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_2 та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 лютого 2016 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. Г., проте право спадкодавця на земельну частку (пай) до складу спадщини не увійшло.
Посилаючись на те, що спадкодавець помилково не був включений у список пайовиків, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на спадкове майно: земельну частку (пай) у КСП ім. Богдана Хмельницького Корецького району Рівненської області, що залишилася після смерті спадкодавця ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_2, який не отримав сертифікат на земельну частку (пай) і не був включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, за життя не реалізував свого права на земельну частку (пай).
Оскільки спадкодавець не набув права на земельну частку (пай) у КСП
ім. Богдана Хмельницького Корецького району Рівненської області, позивач у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 також не набула такого права.
При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У червні 2021 року справу № 563/1407/19 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
В оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції міститься посилання на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц, проте ОСОБА_1 вказує на необхідність відступу від зазначеного висновку.
При цьому посилається на те, що спадкодавець ОСОБА_2 за життя був членом КСП ім. Богдана Хмельницького Корецького району Рівненської області, а тому мав право на пай у КСП, і таке право успадковується. Отримання в порядку спадкування права власності на пай є правомірним очікуванням, тобто майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, ОСОБА_1 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які полягають у тому, що судом було проігноровано заяву позивача про перенесення розгляду справи, призначеного на 11 грудня 2020 року.
Доводи інших учасників справи
У червні 2021 року Корецька міська рада як правонаступник Головницької сільської ради Корецького району Рівненської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини, що мають значення для справи, правильно встановили, що спадкодавець за життя не отримав сертифікат на земельну частку (пай) і не був включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, тобто за життя не реалізував свого права на земельну частку (пай), а тому таке право відсутнє і у спадкоємця.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_2 був членом КСП ім. Б. Хмельницького Корецького району Рівненської області з 02 січня 1995 року, що підтверджується його трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а. с. 7-8).
Згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії РВ № 00026 від 12 січня 1996 року КСП ім. Б. Хмельницького Головницькою сільською радою передано у колективну власність 926,8 гектарів землі в межах згідно з планом (а. с. 34-36).
Відповідно до свідоцтва про смерть від 10 липня 2019 року серії
НОМЕР_2 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 10).
З відповіді на запит адвоката Януля B. C. з відділу у Корецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 30 вересня 2019 року вих. № 29-17-0.26-178/110-19 судами встановлено, що
ОСОБА_2 сертифікат на право на земельну частку (пай) по КСП
ім. Б. Хмельницького не видавався (а. с. 9).
Відповідно до інформації, наданої Корецькою районною нотаріальною конторою від 09 листопада 2019 року № 58251727, 58251747, та інформації, наданої приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В. І. від 30 січня 2020 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, заведена 19 листопада
2015 року за заявою ОСОБА_1, заповіт відсутній (а. с. 25-27, 45-48).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом спору у справі, що переглядається, є визнання права на земельну ділянку (пай) у порядку спадкування за законом.
Статтею 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.
Відповідно до статті 2 цього Закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа набуває право на земельний пай за наявності таких умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям".
Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року
№ 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
З аналізу зазначених норм права можна зробити висновок про те, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
У випадку, якщо особа не отримала сертифікат на земельну частку (пай) і не була включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не зверталася до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку чи до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП, вважається, що за життя така особа не реалізувала свого права на земельну частку.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.
Правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі, виникли до набрання чинності ЦК України, отже для вирішення цієї справи підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.
Відповідно до положень статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
У статті 527 ЦК УРСРзазначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також
дитина померлого, яка народилася після його смерті (частина перша статті 529ЦК УРСР).
У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12 січня 1996 року КСП ім. Б. Хмельницького, членом якого був спадкодавець, отримало державний акт на право колективної власності на землю серії РВ № 00026, а ОСОБА_2 помер
ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто ОСОБА_2 за життя не оскаржував та, відповідно, не вирішував питання про виділення йому земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у нього права на земельну частку (пай).
Встановивши, що за життя ОСОБА_2 не набув права на земельну частку (пай), яке просила визнати за собою позивач у порядку спадкування, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований та законний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а також узгоджуються зі сталою практикою Верховного Суду при вирішенні спірних правовідносинах, зокрема, аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 283/187/19,
від 03 червня 2020 року у справі № 748/1379/18, від 17 березня 2020 року
у справі № 396/1683/18-ц, від 24 березня 2020 року у справі № 538/302/19-ц.
Доводи касаційної скарги про необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 396/1683/18-ц, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не навела належних правових та обґрунтованих підстав для такого відступу. Крім того, вказаний правовий висновок, як зазначалося вище, є сталим у судовій практиці Верховного Суду.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що полягають у тому, що судом було проігноровано заяву позивача про перенесення розгляду справи, призначеного на 11 грудня 2020 року, не заслуговують на увагу та не є безумовною підставою для скасування законного і вмотивованого судового рішення, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін,
а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Клопотання представника позивача ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи свідчить про обізнаність сторони позивача щодо дати та часу судового засідання, а тому апеляційний суд, використовуючи свої процесуальні повноваження, врахувавши принцип розумності строків розгляду справи, вважав, що неявка сторони не перешкоджає судовому розгляду.
Колегія суддів наголошує, що не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Доводи касаційної скарги про те, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не досліджено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки доказам у справі,
є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації").
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду