1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 761/16863/14-ц

провадження № 61-9843св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Петрухно Сергій Олександрович,

боржник - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2020 року у складі судді Мальцева Д. О. та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Головачова Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог скарги і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Петрухна С. О., боржник - ОСОБА_2, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2020 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що скаржником не надано доказів її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження), а отже, скарга є такою, що подана без додержання вимог частини другої статті 183 ЦПК України, а тому підлягає поверненню скаржнику без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд виходив із того, що скаржником не дотримано положень частини четвертої статті 183 ЦПК України та не надано доказів направлення скарги іншим учасникам справи. Посилання ОСОБА_1 на те, що такі докази нею подавалися та містяться у матеріалах поданої скарги спростовуються матеріалами справи, а саме: оригіналом скарги з додатками. Вимоги статті 185 ЦПК України, на які, як на підставу для скасування ухвали суду посилається ОСОБА_1, не можуть застосовуватися до скарги на дії державного виконавця, оскільки відповідно до статті 447 ЦПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 183 ЦПК Українидо заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, у тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Невиконання вимог частини другої статті 183 ЦПК України унеможливлює розгляд скарги у строк, встановлений статтею 447 ЦПК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 травня 2021 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права. Вказує на те, що жодною нормою Розділу VII ЦПК України не передбачено підстав та порядку повернення без розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця. Вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 "Заяви з процесуальних питань" ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Повертаючи скаргу ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що скаржником у порушення частини другої статті 183 ЦПК України не надано доказів направлення скарги іншим учасникам справи.

Верховний Суд не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року; "Беллет проти Франції" від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Розділ VII ЦПК України "Судовий контроль за виконанням судових рішень" передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону "Про виконавче провадження".

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.


................
Перейти до повного тексту