Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 210/2042/14
провадження № 61-8873св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року у складі судді Ступак С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з
позовом до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування виконкому Металургійної районної у місті ради, про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 28 грудня 2005 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") та ОСОБА_1 укладений договір № 1/699 - МК, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 28 грудня 2010 року.
Згідно з умовами зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися у наступному порядку: щомісяця у період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.
Із додаткових угод вбачається, що у подальшому розмір кредитного ліміту неодноразово збільшувався.
У порушення умов договору, ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим, станом на 01 квітня 2014 року має заборгованість у розмірі 46 376,54 доларів США, яка складається з: 12 783,40 доларів США - заборгованість за кредитом; 18 511,27 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 15 081,87 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором (т. 2, а. с. 53-54).
Уточнивши позовні вимоги, ПАТ КБ "ПриватБанк" остаточно просило стягнути з
ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 46 376,54 доларів США, що в еквіваленті станом
на 01 січня 2014 року складає 509 678,17 грн.
Справа судами розглядалася неодноразово.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Стягнуто з
ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 46 376,54 доларів США, що в еквіваленті станом на 01 січня 2014 року складає 509 678,17 грн.
Рішення мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами, утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 33 125,09 доларів США, яка складається з:
11 229,01 доларів США - тіло кредиту; 17 612,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 4 283,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня
2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2005 року № 1/699-МК у розмірі 15 104,14 доларів США, яка складається з:
11 229,01 доларів США - тіло кредиту, 3 875,13 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, а також пеню у розмірі 113 266,04 грн за несвоєчасність виконання зобов`язань. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що оскільки зі спливом строку кредитування банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти, то таке нарахування після закінчення строку дії договору є безпідставним. Крім того, банк звернувся до суду з позовом 14 квітня 2014 року, тобто після спливу позовної давності за щомісячними черговими платежами, термін сплати яких за договором настав до 14 квітня 2009 року, а отже, вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню в межах позовної давності. До того ж, апеляційний суд зазначив, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов`язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У травні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 21 квітня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не в повному обсязі враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09 грудня 2020 року. Так, апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та неправильно встановив обставини справи, а саме не перевірив розрахунок заборгованості наданий банком, що призвело до неправильного застосування позовної давності. Крім того, необґрунтовано відхилив клопотання відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за станом здоров`я.
Учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
28 грудня 2005 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1/699 - МК, за умовами якого позичальник отримала кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування: 5 000,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення - 28 грудня
2010 року.
Згідно з умовами цього договору погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісячними платежами.
Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року
ОСОБА_1 отримала 5 000,00 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов`язалась щомісячно сплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії, і відсотки, відповідно до встановленого графіку: із 23 січня 2006 року до 23 травня 2007 року - у сумі 315,00 доларів США, а до 25 червня 2007 року -
297,99 доларів США.
Згідно з додатком № 2 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала 5 000,00 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов`язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків, відповідно до встановленого графіку: із 25 квітня 2006 року до 23 серпня 2007 року - у сумі 315,00 доларів США, а до 24 вересня 2007 року - 312,62 доларів США.
Відповідно до додатку № 5 до кредитного договору від 28 грудня 2005 року
ОСОБА_1 отримала 4 000,00 доларів США та згідно з пунктом 3.3 кредитного договору зобов`язалась щомісячно виплачувати банку кредит, виданий в рамках кредитної лінії і відсотків, відповідно до встановленого графіку: із 12 липня 2007 року до 22 липня 2009 рік - у сумі 170,00 доларів США, а з 25 серпня 2009 року
до 23 листопада 2009 року - у сумі 130,00 доларів США та до 04 грудня 2009 рік - у сумі 128,03 доларів США.
Згідно із пунктом 1.1 кредитного договору кредит надається у вигляді поновлюваної кредитної лінії в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити відсотки, винагороди та комісії у визначені цим договором строки.
Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору від 28 грудня 2005 року № 1/699-М у разі порушення зобов`язань, виниклих з цього кредитного договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язується сплачувати банку пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості за кредитом, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня.
Згідно з пунктом 4.7 цього договору термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки - пені, штрафів за цією угодою встановлено тривалістю у 5 років.
Останній платіж за тілом кредиту ОСОБА_1 здійснений 22 жовтня 2008 року, за відсотками - 05 січня 2009 року.
Банк звернувся до суду з цим позовом 14 квітня 2014 року.
За змістом наданого суду апеляційної інстанції розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача перед позивачем становить 33 125,09 доларів США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 11 229,01 доларів США;
17 612,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом,
4 283,89 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань.
17 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами, утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, виходив з того, що оскільки зі спливом строку кредитування банк втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти, то таке нарахування після закінчення строку дії договору є безпідставним, відповідно вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Крім того, банк звернувся до суду з позовом 14 квітня 2014 року, тобто після спливу позовної давності за щомісячними черговими платежами, термін сплати яких за договором настав до 14 квітня 2009 року, а отже, вимоги банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню в межах позовної давності. До того ж, зазначив, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов`язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.
Верховний Суд не погоджується у повній мірі з такими висновками судів з огляду на таке.
Нормативно-правове обґрунтування
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Така правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлено окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а тому й початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові
від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.