ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/144/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Кудрук Маргаріти Леонідівни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 (колегія суддів: Подобєд І. М., Орєшкіна Е. В., Кощеєв І. М.) у справі
за позовом Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області до фізичної особи-підприємця Кудрук Маргаріти Леонідівни про визнання недійсним договору особистого сервітуту та повернення земельної ділянки
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Семенчук М. А.,
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Криворізької місцевої прокуратури № 2 Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області (далі - Надеждівська сільрада) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця Кудрук Маргаріти Леонідівни про визнання недійсним договору особистого сервітуту від 01.11.2018 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1221884300:02:001:0536, та повернення земельної ділянки шляхом укладення акта приймання-передачі.
2. Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначав, що спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього відповідних положень, які регулюють правовідносини, пов`язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності. Спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки відсутнє рішення Надеждівської сільради щодо передачі в оренду землі, а правовим наслідком недійсності цього договору має бути повернення земельної ділянки шляхом укладення між сторонами спору відповідного акта приймання-передачі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. 14.09.2018 Надеждівською сільрадою прийнято рішення № 300-XXI/VII "Про надання в сервітутне користування земельної ділянки площею 0,0057 га, кадастровий номер 1221884300:02:001:0536, житлової та громадської забудови з метою розміщення тимчасового торгівельного павільйону ФОП Кудрук М. Л. по вул. Лісова, біля буд. № 234/1 с. Надеждівка на території Надеждівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області".
4. На замовлення ФОП Кудрук М. Л. Товариством з обмеженою відповідальністю "Пріма-КР" виконано технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, кадастровий номер 1221884300:02:001:0536, на яку поширюється право суборенди, сервітуту для розміщення торгівельного павільйону, яку 17.12.2018 затверджено Головним управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
5. На підставі вищезазначеного рішення Надеждівської сільради 01.11.2018 між Надеждівською сільрадою і ФОП Кудрук М. Л. укладено договір особистого сервітуту.
6. Згідно з пунктом 2.1. договору строковий земельний сервітут встановлено терміном на 10 років, дія якого відповідно до пункту 2.2. договору може бути продовжена.
7. Договір про встановлення земельного сервітуту є платним. Орендна сума становить 1110,50 грн (пункт 3.1. договору).
8. Державна реєстрація права сервітуту підтверджується інформаційною довідкою від 10.12.2019 № 192299834 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
9. В матеріалах справи містяться докази сплати відповідачем (сервітуарієм) на користь позивача (розпорядника) платежів, які містять призначення "орендна плата/18010900 за землю згідно договору сервітуту від 01.11.2018, платник Кудрук М. Л.".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
10. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
11. Рішення мотивоване тим, що на момент розгляду спору є чинним рішення Надеждівської сільради від 14.09.2018 № 300-XXI/VII та паспорт прив`язки, а договір особистого сервітуту від 01.11.2018 не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів держави, оскільки законодавством прямо передбачено можливість встановлення земельного сервітуту для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм).
12. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
13. Постанова мотивована тим, що згідно з договором метою встановлення земельного сервітуту є розміщення тимчасової споруди торгівельного павільйону, що передбачає здійснення підприємницької діяльності з торгівлі.
14. Правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею.
15. Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.
16. Таким чином, наявний в матеріалах справи правочин не відповідає вимогам законодавства, зокрема положенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про оренду землі" щодо надання в користування земельної ділянки. Договір не містить усіх істотних умов договору оренди. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
17. ФОП Кудрук М. Л. у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
18. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, положень ЗК України, Закону України "Про оренду землі", а також прийняттям судового рішення без урахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 905/1552/16 у подібних правовідносинах.
19. Скаржник також наголошує на недослідженні судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
20. Дніпропетровська обласна прокуратура у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, наголошуючи на її законності та обґрунтованості.
Позиція Верховного Суду
21. Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 ЗК України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Кодексу.
22. Статтею 401 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
23. Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина перша статті 404 ЦК України).
24. З правового аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.
25. Із встановлених судами обставин справи не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для встановлення тимчасової споруди для комерційного використання на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема шляхом надання земельної ділянки в оренду.
26. Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальною потребою відповідача є не задоволення потреб, обумовлених статтею 404 ЦК України, а отримання права володіння та користування земельної ділянкою для розташування на ній тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, тобто земельну ділянку фактично було надано в оренду, що зумовлює застосування до спірного договору положень законодавства, яке регулює саме правовідносини, пов`язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.
27. Згідно із частиною першою статті 235 ЦК України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
28. За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
29. Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
30. Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
31. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина друга статті 124 ЗК України).
32. Відповідно до положень частини першої статті 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
33. Як встановлено апеляційним господарським судом, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів щодо передачі земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні, а сам договір не містить всіх істотних умов договору оренди, зокрема, договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, а також умов щодо орендної плати.
34. Положеннями частини першої статті 215 ЦК передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
35. З посиланням на вказані правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що договір про встановлення земельного сервітуту суперечить вимогам законодавства, внаслідок чого підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 215 ЦК України та в силу статті 216 ЦК України правовим наслідком недійсності даного договору має бути повернення відповідачем позивачу земельної ділянки, отриманої за недійсним договором.
36. Щодо посилання скаржника на прийняття постанови апеляційної інстанції без урахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1552/16, колегія суддів зазначає таке.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що механізм розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком, затвердженим Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, відповідно до пунктів 1.3, 1.4 якого тимчасова споруда - це одноповерхова споруда, що встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасові споруди можуть бути пересувними та стаціонарними.
За положеннями пунктів 2.1, 2.20, 2.21, 2.30 та 2.31 цього Порядку підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди, установлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки.
Апеляційна інстанція у справі, яка переглядається, зазначила, що надання судом остаточної правової оцінки правомірності розміщення відповідачем на спірній земельній ділянці торгівельного павільйону як тимчасової споруди наразі не потребується, оскільки виходить за межі предмета спору та межі доказування у цій справі. А той факт, що, виходячи з Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, для встановлення тимчасової споруди не вимагається наявність документа на землекористування не свідчить про використання спірної земельної ділянки відповідно до вимог закону.
Таким чином, висновки, викладені у зазначеній постанові апеляційної інстанції, не протирічать позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 905/1552/16. Апеляційний господарський суд правильно вказав, що з огляду на предмет спору у цій справі судом надана оцінка правомірності використання земельної ділянки, а не правомірності розміщення відповідачем на спірній земельній ділянці торгівельного павільйону.
37. Аргумент скаржника про законність договору особистого сервітуту, так як статтею 99 ЗК України прямо передбачено право встановлення сервітуту для розміщення тимчасових споруд, колегія суддів відхиляє, оскільки пунктом в) частини першої статті 99 ЗК України (якою визначаються види сервітутів) дійсно передбачено, що власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення такого земельного сервітуту як право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм). Водночас частиною першою статті 401 ЦК України визначено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Таким чином, потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, чого при розгляді даної справи встановлено не було (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16).
38. Твердження скаржника про ненадання апеляційним господарським судом оцінки тому, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності регулюється Порядком, затвердженим Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244, відхиляється, оскільки предметом розгляду даної справи є законність використання спірної земельної ділянки, а не правомірність розміщення на спірній земельній ділянці торгівельного павільйону.
39. Твердження скаржника про відсутність потреби у складанні акта приймання-передачі земельної ділянки у разі припинення договору особистого сервітуту від 01.11.2011, оскільки така земельна ділянка відводилася виключно з метою розміщення тимчасової споруди без будь-якого права розпорядження, володіння та користування, не береться до уваги, тому що на виконання договору від 01.11.2011 позивач передав, а відповідач прийняв спірну земельну ділянку для комерційного використання, про що було складено відповідний акт приймання-передачі.
40. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).