ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 320/2439/19
адміністративне провадження № К/9901/17462/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
за участю:
секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,
представників позивача - Войтенка В.В., Українцевої К.Л.,
представника відповідача - Огнарьова Є.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року (головуючий суддя Басай О.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Губська Л.В., судді - Епель О.В., Степанюк А.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,
установив:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Київській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем 23 січня 2019 року рішення: податкове повідомлення-рішення №0000961303; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0000971303; рішення про застосування штрафних санкцій №0000991303 та №0001011303. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права щодо визначення діяльності позивача з продажу належних йому на праві приватної власності об`єктів нерухомості іншим особам як підприємницької діяльності.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить означені рішення скасувати й прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник зазначає, що ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, передбачають систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків. Переконує, що спільну діяльність у будівництві житлових будинків з подальшим розподілом на отримання нерухомого майна та їх реалізацією не можна кваліфікувати як таку, що мала на меті задоволення власних (особистих) потреб особи. Натомість, участь у будівництві багатоквартирних об`єктів як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що побудування об`єктів нерухомості з подальшим їх продажем, передбачало отримання прибутку, що є неодмінною рисою саме підприємницької діяльності. При цьому, продаж протягом 2012-2015 років значної кількості однотипних об`єктів нерухомості свідчить про систематичну діяльність позивача, яка має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак дохід, отриманий від здійснення такої діяльності, підлягає оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
У розрізі підстав касаційного оскарження відповідач зазначає про неврахування судами правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №826/13138/15 за подібних правовідносин.
Наполягаючи на порушенні судами норм процесуального права заявник касаційної скарги посилається на необґрунтоване відхилення клопотання про витребування від Генеральної прокуратури України доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме: первинних документів, що містяться в матеріалах кримінального провадження, та які підтверджують здійснення позивачем підприємницької діяльності.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні, яке відбулось 22 вересня 2021 року, колегією суддів, керуючись приписами статті 52 КАС України, задоволено клопотання ГУ ДПС у Київській області та ухвалено допустити заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377), його правонаступником, - ГУ ДПС у Київській області, як відокремленим підрозділом ДПС (код ЄДРПОУ 44096797).
Представники позивача в судовому засіданні повністю підтримали доводи та аргументи, наведені ним в судах попередніх інстанцій, поділяючи мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору, просили залишити касаційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою правову позицію, викладену в поданій ним касаційній скарзі, наполягав на скасуванні оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 10 грудня по 12 грудня 2018 року посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства і правильності визначення об`єкту оподаткування, повноти нарахування та сплати податків до бюджетів усіх рівнів за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2015 року, за наслідками якої складено акт від 13 грудня 2018 року.
У ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог закону щодо здійснення господарської діяльності без належної реєстрації фізичною особою-підприємцем, оскільки вважав, що будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю.
Як наслідок, податковою перевіркою констатовано порушення позивачем: статті 58, частини шостої статті 128 ГК України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичною особою-підприємцем та незабезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичною особою-підприємцем; підпункту 168.2.1 підпункту 168.2 статті 168, пункту 177.1 пункту 177.2 статті 177 ПК України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2012 - 2015 роки, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 4368630,03 грн, у т.ч. за 2012 рік - 858927,63 грн, за 2013 рік - 2003426,27 грн, за 2014 рік - 1328300,23 грн та за 2015 рік - 177975,90 грн; пункту 4 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2014 та 2015 роки; абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) в частині ненарахування, необчислення та несплати єдиного внеску на загальну суму 176214,92 грн, у т.ч. 86219,78 грн за 2014 рік та 89995,14 грн за 2015 рік; пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 203.2 статті 203 ПК України в частині заниження податку на додану вартість за період з 11 липня 2012 року по 31 грудня 2015 року, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету всього в сумі 6947858,60 грн, у т.ч. за 2012 рік в сумі 907619,80 грн, за 2013 рік в сумі 2809615,00 грн, за 2014 рік в сумі 2950941,40 грн та за 2015 рік в сумі 279682,40 грн; пункту 1 статті 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", в частині проведення розрахункових операцій без застосування РРО за період 2012- 2015 років.
На підставі встановлених перевіркою порушень 23 січня 2019 року ГУ ДФС у Київській області прийнято наступні рішення: податкове повідомлення-рішення №0000961303, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на 3800412,25 грн (з яких за податковим зобов`язанням - 3040329,80 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 760082,45 грн); вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 січня 2019 року №Ф-0000971303, згідно з якою станом на 23 січня 2019 року за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі 176214,92 грн; рішення №0000991303 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом №2464-VI, згідно з яким до позивача застосовані штрафні санкції в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - 340,00 грн; рішення №0001011303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, згідно з яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 79107,94 грн.
За наслідками процедури адміністративного оскарження означені вище рішення залишені без змін, після чого позивач оскаржив їх в судовому порядку.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано достатніх, безперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, як і не доведено правомірності прийнятих ним рішень.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що 14 лютого 2012 року між ТОВ "Будрегіонінвест" та ОСОБА_1 укладено договір про спільну діяльність у будівництві житлових будинків №1/2012, за умовами якого сторони зобов`язуються об`єднати свої вклади та без створення юридичної особи спільно діяти у будівництві багатоквартирних житлових будинків з вбудованими та прибудованими приміщеннями соціального призначення в м. Буча Київської області, в межах вулиць Гоголя, Пушкінська та Шевченка (надалі - об`єкт), для досягнення спільної господарської мети - розподілу збудованого та введеного в експлуатацію об`єкту.
З метою досягнення мети, визначеної договором, сторони домовилися про здійснення: юридичних і фактичних дій щодо збору вихідних даних, проведення проектних робіт та виконання будівельних робіт; організаційних та фінансових заходів щодо забезпечення здійснення будівництва, проведення розрахунків між сторонами, розподіл прав власності, введення об`єкту в експлуатацію; будівництво об`єкту, до якого сторони відносять виконання проектно-кошторисних та будівельних робіт. Для досягнення цілей, обумовлених договором, сторони зобов`язалися здійснити ділові вклади у вигляді грошових коштів, майна та майнових прав, у розмірах та на умовах відповідно до умов цього договору. Договір припиняється при досягненні сторонами цілі діяльності - оформлення права власності на майнові частки відповідно до умов договору.
Як з`ясували суди набуті у власність внаслідок виконання умов договору об`єкти нерухомого майна позивач продавав іншим фізичним особам шляхом укладення нотаріально засвідчених договорів купівлі-продажу.
Так, фактичною підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних рішень є зафіксовані в акті перевірки факти заниження фізичною особою платником податків ОСОБА_1 доходів за період з 2012-2015 роки в загальному розмірі 4368630,03 грн.
Зокрема, за висновками акта перевірки за період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2015 року ОСОБА_1 занизив суму чистого оподатковуваного доходу від провадження господарської діяльності на 41062233,58 грн, в тому числі за 2012 рік - 6853819,00 грн, за 2013 рік - 16440796,00 грн, за 2014 рік - 15953898,98 грн, за 2015 рік - 1813720,60 грн.
У той же час, перевіркою встановлено, що позивач за окреслений вище період під час нотаріального оформлення договорів купівлі-продажу сплатив до бюджету податок на доходи фізичних осіб усього на суму 1991149,65 грн, в тому числі за 2012 рік - 303576,80 грн, за 2013 рік - 788756,25 грн, за 2014 рік - 797109, 90 грн, за 2015 рік - 101706,70 грн.
Висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на тому, що позивач протягом періоду, що перевірявся, фактично здійснював господарську діяльність, зокрема, будівництво багатоповерхових будинків та отримував дохід від продажу фізичним особам об`єктів нерухомого майна без реєстрації суб`єктом господарської діяльності, а тому доходи від їх продажу мали оподатковуватися не за ставкою 5% від бази оподаткування при нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу, а як доходи від господарської діяльності платників, що перебувають на загальній системі оподаткування, за ставкою 15%. З тих же підстав, як вважає відповідач, у позивача виник обов`язок зареєструватись фізичною особою-підприємцем.
Аналізуючи наведені вище доводи податкового органу колегія суддів виходить з наступного.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).
Відповідно до частин другої, третьої статті 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.
Згідно з частиною першою статті Перейти до повного тексту