ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 120/5240/20-а
адміністративне провадження № К/9901/16868/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді -доповідача - Калашнікової О.В.
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Вінницького апеляційного суду на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року (головуючий суддя - Заброцька Л.О.), постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (головуючий суддя: Капустинський М.М., судді: Сапальова Т.В., Смілянець Е.С.)
І. СУТЬ СПОРУ
1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Вінницького апеляційного суду (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - третя особа, ГУ ДКС України у Вінницькій області), в якій просить:
-визнати протиправними дії ТУ ДСА України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
-зобов`язати відповідача нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що встановлений з 01 січня 2020 року, а саме - 115610 грн., надбавки за вислугу років 70% від посадового окладу - 80927 грн., за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, в розмірі 509344 грн.
1.1. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що внаслідок внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 18 квітня 2020 року суддівська винагорода позивачу нараховується із відповідними обмеженнями, а саме - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. ОСОБА_1 працює на посаді судді Вінницького апеляційного суду.
3. 13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-IX), який набрав чинності 18 квітня 2020 року та відповідно до якого статтю 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" викладено в наступній редакції: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року". Тобто, на підставі Закону № 553-IX розмір суддівської винагороди було обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
4. У зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, вказане обмеження припинене з 29 серпня 2020 року.
5. Отже, в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачці з урахуванням обмеження, встановленого Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а не на підставі положень статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
6. Не погоджуючись з обмеженням у виплаті суддівської винагороди, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
7. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
8. Визнано протиправними дії Вінницького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Вінницького апеляційного суду ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року включно суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
9. Зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити позивачці суддівську винагороду, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та надбавки за вислугу років, за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року включно, на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
10. В решті вимог відмовлено.
11. Приймаючи оскаржувані рішення, суди дійшли висновку, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші закони.
12. Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці конкретну суму коштів, суди зазначили, що нарахування та виплата відповідних сум є дискрецією відповідача і лише він повинен визначити суму недоплаченої суддівської винагороди в процесі виконання рішення суду.
13. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 січня 2021 року лише в частині задоволених позовних вимог, залишив рішення суду першої інстанції без змін.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
14. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
15. Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою, підставою для відкриття стали пункти 1, 4 частини четвертої статі 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу).
16. У касаційній скарзі вказано, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20. Згідно із вказаним висновком, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав потрібно з`ясувати участь Державної судової адміністрації України у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди. На думку скаржника, для об`єктивності та повноти досліджень усіх обставин у справі необхідно було залучити до участі у справі Державну судову адміністрацію України, що не було зроблено судами попередніх інстанцій.
17. Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
20. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
21. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
22. За частинами першою, другою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
23. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
24. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
25. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
26. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-IX (далі - Закон № 294-IX) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут мовиться про редакцію Закону № 294-IX, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)" (частина третя).
27. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX.
28. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
30. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
31. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.
32. Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
33. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
34. З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII). Цим законом статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".
35. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
36. Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що позаяк Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій). Окрім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
37. Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
38. Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з квітня по травень 2020 року не вносилися, тому відсутні законні підстави для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами.
39. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), колегія суддів Верховного Суду зазначає, що цей закон не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Закону № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
40. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ).
41. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України (далі - БК України). Закон про державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
42. На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
43. Зважаючи на вказане, колегія суддів констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ; тут ці закони - у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним. Тому правильним є висновок судів попередніх інстанцій про обґрунтованість доводів позивача в цій частині.
44. Проте, колегія суддів Верховного Суду наголошує, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, зобов`язали відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов`язкових платежів.
45. Разом з тим, судами не враховано, що відповідач як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду (протягом згаданого періоду) понад виділені йому для цього бюджетні асигнування, на власний розсуд вирішуючи який нормативно-правовий акт потрібно виконувати. Це, втім, не заперечує того, що виплата позивачу протягом спірного періоду суддівської винагороди у розмірі, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів відповідно до статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), з огляду на викладені вище мотиви, була правомірною.
46. Так, розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість). У такому контексті можемо говорити про те, що є підстави для стягнення заборгованої суми, що вимагає від суду першої інстанції встановити, серед іншого, розмір заборгованості, а також встановити належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами, якщо для цього будуть підстави.
47. За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
48. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
49. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Вінницького апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
50. В обсязі встановлених в цій справі обставин, колегія суддів не має підстав у категоричній формі стверджувати, що обсяг асигнувань відповідачу було зменшено після набрання чинності Законом №553-ІХ, адже суди попередніх інстанцій не досліджували обставин справи в цій площині. Водночас згадане правове регулювання щодо виплати суддівської винагороди в межах видатків державного бюджету (на ці потреби) дає підстави вважати, що застосування (відповідачем) обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) при виплаті позивачу суддівської винагороди, могло бути обумовлено меншим обсягом бюджетних асигнувань відповідачеві на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що своєю чергою передбачає безпосередню участь також і ДСА України у цьому процесі (мається на увазі виділення відповідному суду бюджетних коштів на виплату суддівської винагороди).
51. Таким чином, для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам попередніх інстанцій потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди, передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).
52. У цьому зв`язку потрібно пояснити, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
53. Водночас у вимірі обставин цієї справи не можемо заперечити існування ситуації, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). Тоді є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.
54. Так, в цій справі позивач заявив позов до Вінницького апеляційного суду, вимагаючи нарахувати та виплатити недоотримані кошти, позаяк вважає, що цей орган безпідставно виплачував йому суддівську винагороду (протягом спірного періоду) у меншому розмірі, ніж належить.
55. В обсязі встановлених обставин цієї справи колегія суддів, зважаючи на наведені мотиви, не може беззастережно погодитися з висновком судів (як і категорично його заперечити) про обґрунтованість звернення з цими позовними вимогами виключно до відповідача, адже окреслений вище аспект справи (обсяги виділення коштів на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, участь ДСА України та відповідача у розпорядження ними та сума заборгованості, яка підлягає стягненню/виплаті) суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували, тому їхні висновки в цій частині є поспішними.
56. Звертаючи увагу судів попередніх інстанцій на необхідність визначити належного відповідача/відповідачів за цим позовом колегія суддів не має на меті переконати у хибності звернення з позовом до Вінницького апеляційного суду. Наведені міркування касаційного суду у цій площині потрібно розуміти як намагання зорієнтувати суди попередніх інстанцій на те, які юридично значимі факти потрібно з`ясувати для правильного вирішення спору і застосування ефективного способу захисту порушеного права у вимірі обставин саме цієї справи та спірних правовідносин.
57. Аналогічних висновків дійшов також Верховний Суд у постановах від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 та від 09 вересня 2021 року у справі №120/5243/20-а та направив у зв`язку з цим справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
58. Вказане судами попередніх інстанцій враховано не було.
59. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
60. Згідно з частиною шостою статті 353 КАС України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
61. Переглянувши судові рішення в цій справі в межах своїх повноважень та підстав для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі, не з`ясованими залишилися обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, що є підставою для направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
62. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи (частина п`ята статті 353 КАС України).