Постанова суду № 580/585/21 від 27.09.2021 про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2021 року

Київ

справа №580/585/21

адміністративне провадження № К/9901/25475/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області

про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (ухвалене у складі головуючого судді Гайдаш В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі також - відповідач, скаржник), у якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо зменшення відсоткового значення розміру довічного грошового утримання судді у відставці з 90% на 62%;

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 30 грудня 2020 року № 971010306330;

зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду від 6 березня 2020 року № 04-53/3469/20, виданої Черкаським окружним адміністративним судом, починаючи з 19 лютого 2020 року, а також виплатити різницю між нарахованими та фактично отриманими сумами.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року, позов задоволено повністю.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що дії відповідача по зменшенню позивачу на виконання рішення суду відсоткового показника, з якого обчислюється розмір грошового утримання судді, є протиправними, оскільки при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. При цьому, застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час первинного призначення щомісячного довічного грошового утримання, а положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), не передбачено зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання у разі проведення його перерахунку. Однак відповідач, вчиняючи оскаржувані дії, протиправно застосував відсотковий розмір довічного грошового утримання судді у відставці згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VI, оскільки зазначена норма не стосується перерахунку вже призначеного довічного грошового утримання судді у відставці, а має застосовуватися лише виключно при призначенні нового (первинного) довічного грошового утримання судді у відставці.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням положень статей 135, 142 Закону № 1402-VIII.

Управління зазначає, що суди дійшли неправильного та передчасного висновку про наявність у позивача відповідного права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, а також щодо необхідності зобов`язання Управління здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, на підставі довідки про суддівську винагороду від 6 березня 2020 року №04-53/3469/20, виданої Черкаським окружним адміністративним судом, починаючи з 19 лютого 2020 року з виплатою різниці між нарахованими та фактично отриманими сумами.

У касаційній скарзі скаржник також наголошує, що суди не врахували при прийнятті оскаржуваних рішень висновок, викладений Верховним Судом у зразковій справі № 620/1116/20 у рішенні від 16 червня 2020 року, який полягає, зокрема, у тому, що з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

До того ж, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій, з одного боку, в частині визначення розміру суддівської винагороди для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання посилаються на втрату чинності пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII та неможливість його застосування, а з іншого боку, в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зобов`язують Управління застосовувати базовий відсоток, визначений частиною другою цього ж пункту.

Така правова позиція судів попередніх інстанцій, на думку скаржника, а також враховуючи висновки, викладені Верховним Судом у зразковій справі № 620/1116/20 у рішенні від 16 червня 2020 року, суперечить правовим висновкам, зазначеним у мотивувальній частині Рішення КСУ від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, відповідно до яких, встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 12 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №580/585/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 27 вересня 2021 року.

З касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року.

Позиція інших учасників справи

16 серпня 2021 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Доводи відзиву на касаційну скаргу відповідають висновкам судів попередніх інстанцій, викладених у оскаржуваних судових рішеннях. Зокрема, позивач вказує, що при перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання, відсотковий розмір грошового забезпечення, з якого призначається довічне грошове утримання, визначається з урахуванням вислуги років, при цьому застосуванню підлягає норма закону у редакції, яка була чинною на час первинного призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Крім того, позивач звертає увагу на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18 від 16 жовтня 2019 року, в якій зазначено, що відсоткове співвідношення, установлене статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII є незмінним.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що з 23 березня 2017 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

У зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, 16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області із заявою про перерахунок щомісячного грошового утримання на підставі довідки про суддівську винагороду від 6 березня 2020 року № 04-53/3469/20, виданої Черкаським окружним адміністративним судом, про те, що станом на 1 січня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, складає 131 795 гривень 40 копійок.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 20 березня 2020 року позивачу відмовлено у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 580/3142/20 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області задоволено частково: визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 20 березня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Черкаського окружного адміністративного суду №04-53/3469/20 від 6 березня 2020 з 19 лютого 2020 року; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 відповідно до статті 142 Закону №1402-V111 на підставі довідки Черкаського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №04-53/3469/20 від 6 березня 2020 року з 19 лютого 2020 року та виплатити різницю між нарахованими та фактично отриманими сумами; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі № 580/3142/20, відповідачем проведено ОСОБА_1 перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Черкаського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового отримання судді у відставці від 6 березня 2020 року №04-53/3469/20, однак вказаний перерахунок здійснено з врахуванням 62%, а не 90% грошового утримання судді, працюючого на відповідній посаді, що підтверджується копією витягу із рішення відповідача від 30 грудня 2020 року №971010306330.

На заяву ОСОБА_1 щодо перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області листом від 25 січня 2021 року № 285-108/К-03/8-2300/21 відмовило йому у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, оскільки згідно зі статтею 142 Закону № 1402-VIII, довічне грошове утримання судді у відставці визначається у розмірі 50% суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання. Тому повідомлено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання у перерахованому за судовим рішенням у розмірі 62% та становить 81 713 гривень 15 копійок (131795 грн 40 коп. х 62%).

Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2021 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Спірні у цій справі відносини регулюються, зокрема, Законом № 1402-VIII, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Так, пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно зі статтею 142 Закону №1402-VI судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

Водночас пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI.

Однак, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, який набрав чинності 7 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII.

Пунктом 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було установлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Конституційний Суд України, досліджуючи поняття "щомісячне довічне грошове утримання судді", у мотивувальній частині рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу, а правова природа щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та щомісячного грошового утримання діючого судді однакова, а самі ці поняття однорідні та взаємопов`язані, ідентичні, відрізняються лише за способом фінансування: судді у відставці виплату одержують з Пенсійного фонду України за рахунок Державного бюджету, діючі судді - виключно з Державного бюджету України. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу.

Колегія суддів зауважує, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У пунктах 15-17 вказаного Рішення зазначено наступне: "згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України).

Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013).

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013). Конституційний Суд України зазначив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.

Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII.

Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402 різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України".

У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України рішенням від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020 пункт 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, яким було передбачено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу, визнав неконституційним.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Згідно з частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 6 березня 2019 року у справі № 638/12586/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 200/3958/19-а та від 23 грудня 2020 року у справі № 240/8156/19 висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Водночас, колегія суддів зазначає, що набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, яким визнаються неконституційними відповідні норми законодавства, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке згодом було визнано неконституційним. Отже, такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Тобто, якщо це один день (втрата чинності повністю чи в окремій частині закону за рішенням Конституційного Суду України з дня його ухвалення), то цей строк закінчується о 24 години 00 хвилини цього дня. Відповідно, з 00 годин 00 хвилин наступного дня, з дати ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України, до правовідносин, що регулюється таким законодавством застосовується норма, що відповідає Конституції України, вступила у силу і діє.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що саме з 19 лютого 2020 року, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 у справі № 2-р/2020, у позивача, якому довічне грошове утримання судді призначено відповідно до Закону № 2453-VI, виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII.

Отже, у цьому випадку, перерахунок, який проведено відповідачем на підставі довідки Черкаського окружного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового отримання судді у відставці від 6 березня 2020 року №04-53/3469/20, обумовлений відновленням раніше порушених прав позивача з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року у справі № 2-р/2020.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів, незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.

Забезпечення державою належного грошового утримання судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці призначене у розмірі, визначеному Законом № 2453-VI, яким передбачалась інша формула обрахунку грошового утримання, зокрема, розмір суддівської винагороди та відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання.

Як було зазначено вище, положеннями частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Вказаною нормою визначено інший підхід до обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, ніж той, з якого виходив позивач (а саме за Законом № 2453-VI).

Колегія суддів звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в якій зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд.

У контексті принципу законності загальноприйнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови:

1. встановлення судом ознак неконституційності такого закону вцілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України;

2. подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п`ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України;

3. встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію "якість закону".

При цьому колегія суддів зазначає, що частина третя статті 142 Закону №1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), у судді у відставці, який отримує щомісячне грошове утримання у розмірі обчисленому згідно з положеннями Закону № 2453-VI, наявне право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII.

Тобто, у цьому випадку при перерахунку довічного грошового утримання судді слід застосовувати норму закону, яка визначає суддівську вислугу і є чинною на час виникнення спірних правовідносин.

В контексті зазначеного питання, колегія суддів звертає увагу на те, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у Рішенні від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Зазначена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16 липня 2021 року у справі № 200/9113/20-а, в якій предмет спору стосувався призначення та перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів.

Вказаний підхід повинен застосовуватися і стосовно перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у справі, яка розглядається. Тобто, особи, яким щомісячне довічне грошове утримання призначено на підставі Закону № 2453-VI, мають право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці у розмірі та у порядку, визначеному чинним на час здійснення такого перерахунку закону. У цій справі такими нормами є положення Закону №1402-VIII.

З приводу висновків судів попередніх інстанцій про те, що позивач має право на перерахунок його довічного грошового утримання у розмірі 90% від суддівської винагороди працюючого судді, то колегія суддів зазначає наступне.

Розмір довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді (90%) визначений у порядку, передбаченому Законом № 2453-VI, відрізняється від порядку визначення розміру довічного грошового утримання судді, встановленому чинним Законом №1402-VIII, на підставі якого позивачу проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Така відмінність полягає в тому, що Законом № 2453-VI розмір довічного грошового утримання судді у відставці визначався у відсотках (80% і більше), виходячи із суддівської винагороди працюючого судді, зокрема з окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018), на відміну від положень Закону № 1402-VIII, який передбачає сутнісно інші базові показники суддівської винагороди, виходячи з окладу працюючого судді; в даному випадку судді першої інстанції, - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, (стаття 135 Закону № 1402-VIII), а також інший розмір довічного утримання судді у відставці 50% і більше від суддівської винагороди (частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII).

Отже, оскільки чинним Законом № 1402-VIII передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї для нарахування щомісячного грошового утримання, то відсутні правові підстави для обрахунку щомісячного грошового утримання судді одночасно за складовими, які передбачені для різних формул обрахунку грошового утримання (розміру щомісячної суддівської винагороди) за Законом № 1402-VIII, а розміру відсотку - за Законом № 2453-VI.

Колегія суддів зазначає, що зворотне зумовить неоднакове визначення розміру довічного грошового утримання суддів, що вийшли у відставку відповідно до Закону № 2453-VI, та тих, які вийшли або вийдуть у відставку відповідно до Закону №1402-VIII. Вказане призведе до дискримінації останніх та суперечитиме положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 6 вересня 2012 року № 5207-VI прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.

У контексті вказаного питання, суд вважає за необхідне зазначити позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 7 червня 2021 року у справі №420/4001/20, про те, що однаковий підхід до визначення порядку розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку відповідно до Закону №1402-VIII, та судді, який вийшов у відставку раніше, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації, передбаченого Конституцією України (частина друга статті 24 Конституції України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14) та КАС України (пункт 7 частини другої статті 2). У цій справі було задоволено позов про перерахунок суддівської винагороди судді у відставці, виходячи із розміру посадового окладу із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 при обчисленні базового розміру посадового окладу і доплати за вислугу років.

Як зазначено Конституційним Судом України в Рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статтях 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 14), Протоколі № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (статті 1), ратифікованих Україною та у Загальній декларації прав людини 1948 року (статтях 1, 2, 7). Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод.

Крім того, суд зазначає, що визначення розміру довічного грошового утримання позивача на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше) не призводить до порушення гарантованих статтею 22 Конституції України права позивача, оскільки розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач, за нормами Закону № 1402-VIII, не є меншим, ніж той, який був забезпечений з урахуванням положень Закону № 2453-VI, а значно більшим.

У зв`язку із цим, відповідач, приймаючи рішення про відмову у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення діючого судді відповідно до заяви позивача від 6 січня 2021 року, діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області щодо зменшення раніше визначеного відсоткового розміру довічного грошового утримання судді у відставці відносно розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, скасування його рішення від 30 грудня 2020 року № 971010306330 та зобов`язання відповідача виплачувати ОСОБА_1 з 19 лютого 2020 року довічне грошове утримання судді у відставці із розрахунку 90% суддівської винагороди, вказаної у довідці про суддівську винагороду від 6 березня 2020 року № 04-53/3469/20, виданої Черкаським окружним адміністративним судом.

При цьому суд зазначає, що на розгляді Верховного Суду перебували справи №200/9113/20-а (постанова від 16 липня 2021 року) та № 620/5437/20 (постанова від 24 вересня 2021 року), спір в якій також стосувався застосування під час призначення та перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці на підставі норм Закону № 1402-VIII (50% і більше), в той час як позивачі наполягали на застосуванні положень Закону № 2453-VI, яким було передбачено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% від грошового забезпечення. Однак, Верховний Суд у вказаних справах погодився із висновками судів попередніх інстанцій, які відмовили у задоволенні позову, та зазначив, що до спірних відносин слід застосовувати положення Закону № 1402-VIII.

У зв`язку із вищезазначеним, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 135, 142 Закону № 1402-VIII та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), у зв`язку із чим дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд зазначає, що під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статті 135, 142 Закону № 1402-VIII та не врахували висновок Верховного Суду, викладений у рішенні від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20), що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.

З приводу доводів позивача, зазначених у відзиві на касаційну скаргу щодо необхідності врахування у цій справі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі №240/5401/18, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Однак позивачем не зазначено, які висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі №240/5401/18, не були враховані судами попередніх інстанцій при прийняття оскаржуваних рішень, а судом касаційної інстанції самостійно такого не встановлено. Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення його позову.

При цьому колегія суддів зазначає, що сторони, предмет спору та обставини справи №240/5401/18 суттєво відрізняються від справи №580/585/21.

Так, спір у справі №240/5401/18 стосувався перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII. Водночас, спір у справі №580/585/21 стосується перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону № 1402-VIII.

Вказане не дозволяє аналогічно застосувати положення законодавства та, відповідно, правові позиції у справі №240/5401/18 до вибору і застосування норм права у справі № 580/585/21.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає безпідставними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу щодо необхідності врахування судами у цій справі висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 жовтня 2019 року у зразковій справі №240/5401/18, при розгляді справи №580/585/21.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі "Молдавська проти України" (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (№ 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)"), серія А, № 30, пункти 48-49; "Мелоун проти Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, № 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

................

Перейти до повного тексту