ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 804/7078/16
адміністративне провадження № К/9901/41963/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року (Суддя: Захарчук-Борисенко Н.В.),
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 року (Судді: Суховаров А.В., Ясенова Т.І., Головко О.В.),
у справі № 804/7078/16
за позовом Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат"
до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби
про визнання неправомірною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - позивач, ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську), в якому просило суд:
- визнати неправомірною бездіяльність СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську щодо невчинення дій по здійсненню на користь ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2016 року у сумі 1 054 372, 64 грн., за травень 2016 року у сумі 7 741 302, 73, за червень 2016 року у сумі 2 710 929, 70 грн.;
- зобов`язати СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську надати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів - Головному управлінню Державної казначейської служби у Дніпропетровській області, висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету на рахунок ПАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" за березень 2016 року у сумі 1 054 372, 64 грн., за травень 2016 року у сумі 7 741 302, 73, за червень 2016 року у сумі 2 710 929, 70 грн.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 року залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 року позов задоволено.
Не погоджуючись з наведеними судовими рішеннями відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати судові рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив на правомірності дій відповідача щодо невчинення дій по бюджетному відшкодуванню ПДВ за березень, травень, червень 2016 року відповідачем направлялись запити про надання документів на підтвердження взаємовідносин з контрагентами від 01.07.2016 року № 12714/10/28-01-51-03, від 12.07.2016 року № 13568/10/28-01-51-03, проте позивачем відмовлено в наданні копій документів (листи від 28.07.2016 року № 52-70/6172, від 28.07.2016 року № 52-70/6173). До того ж, відповідачем видано наказ № 68 від 04.11.2016 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Південний ГЗК".
Позивачем надіслані на адресу суду заперечення на касаційну скаргу, з врахуванням яких позивач просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем подано до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби податкові декларації з податку на додану вартість за наступні періоди: березень 2016 (декларація №9061001863 від 20.04.2016), травень 2016 року (декларація 9101756889 від 17.06.2016) та червень 2016 року (декларація 9125610818 від 20.07.2016).
Разом з деклараціями ПДВ ПАТ "ПІВДГЗК" подало до СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ ДФС України заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4), а саме: березень 2016 року - 72 651 891,00 грн., з них відшкодовано - 71 597 518,36 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 104 від 27.05.2016 року, травень 2016 року - 107 052 261,00 грн., з них відшкодовано - 99 310 958,27 грн., що підтверджується платіжним дорученням №225 від 31.08.2016 року, червень 2016 року 68 068 441,00 грн., з них відшкодовано - 65 357 511,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням №226 від 31.08.2016 року.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції визнав неправомірною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій по здійсненню на користь позивача автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2016 року у сумі 1 054 372, 64 грн., за травень 2016 року у сумі 7 741 302, 73, за червень 2016 року у сумі 2 710 929, 70 грн, та зобов`язав останнього надати Головному управлінню Державної казначейської служби у Дніпропетровській області висновок із зазначенням суми, що підлягає автоматичному відшкодуванню з бюджету на рахунок ПАТ "ПІВДГЗК" за березень 2016 року у сумі 1 054 372, 64 грн., за травень 2016 року у сумі 7 741 302, 73, за червень 2016 року у сумі 2 710 929, 70 грн.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій посилалися на ненадання відповідачем доказів проведення у встановлений законодавством строк камеральної перевірки та надсилання платнику податку податкового повідомлення-рішення за наслідками її проведення (або рішення про невідповідність критеріям для бюджетного відшкодування). До того ж відповідачем не наведено причин часткового відшкодування податку на додану вартість в розмірі 65 357 511,30 грн.
Посилаючись на те, що обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в ході розгляду справи не підтвердив правомірність своїх дій, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. До того ж, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованим посилання відповідача в апеляційній скарзі на наказ від 04.11.2016 року № 68 про проведення документальної позапланової перевірки, внаслідок його прийняття після спливу строку для проведення перевірки заявлених даних про бюджетне відшкодування.
Суд касаційної інстанції дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування фактичних обставин справи, оскільки судами під час розгляду справи не з`ясовано питання узгодженості спірної суми бюджетного відшкодування враховуючи доводи відповідача про проведення документальної позапланової перевірки, та не витребувані доказі результатів такої перевірки та її наслідки. Матеріали справи не містять таких доказів.
До того ж судами не досліджені підстави часткового (добровільного) відшкодування сум позивачу, та причини не відшкодування іншої частини сум бюджетного відшкодування з посиланням на підтверджуючі докази.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Відповідно до частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права не встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи з їх документальним підтвердженням, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -