ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року № 9901/396/19 (провадження № 11-67заі21)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним рішення
Короткий виклад історії справи
26 липня 2019 року ОСОБА_1 звертався до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 щодо визначення результатів кваліфікаційного іспиту, відмови в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання та визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді Зачепилівського районного суду Харківської області.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскаржуване рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 підписано головуючим Мішиним М. І. та членами Комісії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З відкритих джерел інформації позивачу стало відомо, що члена ВККС ОСОБА_3 з 27 червня 2019 року звільнено з посади відповідно до пункту 6 частини шістнадцятої статті 94, пунктів 3 і 4 частини першої та частини третьої статті 96 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).
На переконання позивача, ОСОБА_3 не відповідав вимогам пункту 6 частини шістнадцятої статті 94 Закону № 1402-VIII при призначенні його на посаду члена ВККС. Тому вважає, що склад ВККС при прийнятті спірного рішення усупереч частині четвертій статті 94 Закону № 1402-VIII був неповноважним, оскільки складався менше ніж з трьох її членів.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 23 лютого 2021 року звертався до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою з тих підстав, що вважав його прийнятим з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, що, своєю чергою, призвело до невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та до неправильного застосування норм матеріального права. В апеляційній скарзі просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 23 серпня 2012 року № 484/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Зачепилівського районного суду Харківської області.
Рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 Комісія призначила кваліфікаційне оцінювання 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
Рішенням від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 ВККС вирішила: визначити, що суддя Зачепилівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 не склав іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовити судді Зачепилівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнати суддю Зачепилівського районного суду Харківської області ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді; внести подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про звільнення з посади цього судді.
У липні 2018 року позивач звертався до Верховного Суду з адміністративним позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправним та скасувати зазначене рішення Комісії від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18.
Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 9901/713/18 за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним та скасування рішення ВККС відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийнято Комісією на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки Законом № 1402-VIII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких рішення Комісії, прийняте за результатами проведеного кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване, зокрема, у разі якщо склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити (пункт 1 частини третьої статті 88 цього Закону). Зазначене рішення суду набрало законної сили.
Повторне звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом про скасування рішення Комісії від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 щодо визначення результатів проведеного стосовно нього кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді зумовлене іншою підставою, зокрема тим, що, на його думку, в ухваленні Комісією цього рішення брав участь ОСОБА_3 , який нелегітимно перебував на посаді члена Комісії.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що станом на момент ухвалення Комісією оскаржуваного рішення від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 ОСОБА_3 перебував на посаді члена Комісії, брав участь у засіданнях та ухваленні відповідних рішень Комісії згідно з вимогами Закону № 1402-VIII.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що викладені позивачем на обґрунтування підстав заявленого позову твердження ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні повідомлень у засобах масової інформації, норм чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.
Відтак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про те, що на дату ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_3 був повноправним членом ВККС і мав право брати участь (у складі ВККС) у прийнятті рішень.
Водночас суд першої інстанції зауважив, що рішення ВККС стосовно затверджених результатів іспиту, зокрема, щодо позивача вже отримало правову оцінку у справі № 9901/713/18, в межах якої суд констатував правомірність прийняття рішення ВККС від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 та відсутність підстав для його скасування.
В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року ОСОБА_1 зазначав, що воно прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Скаржник вважав, що оскаржуване рішення є незаконним унаслідок порушення порядку визначення колегії суддів для розгляду справи № 9901/396/19. На переконання ОСОБА_1 , суд першої інстанції при визначенні складу суду в цій справі діяв усупереч частинам шостій, дванадцятій статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Мотивував це тим, що зі звіту авторозподілу справи № 9901/396/19 слідує, що автоматично, тобто за випадковим числом, визначено суддю-доповідача, а до нього приєднано колегію, до постійного складу якої входить не три судді, як того вимагає процесуальний закон, а п`ять суддів, що процесуальним законом не передбачено.
На цій підставі скаржник заявляв відвід колегії суддів, визначеній для розгляду справи № 9901/396/19, однак у його задоволенні ОСОБА_1 було відмовлено.
Також скаржник зазначав, що колегія суддів, визначена для розгляду справи № 9901/396/19, порушила правила вирішеннявідводів та самовідводів.
Крім того, скаржник вважав, що внаслідок нікчемності Указу Президента України від 7 травня 2019 року № 195 «Про призначення суддів» у частині призначення суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюка А. Г., Губської О. А., Кашпур О. В., Соколова В. М. та Калашнікової О. В. у зазначених суддів відсутні повноваження, оскільки на момент їх призначення вони вже перебували в статусі суддів безстроково, мали повноваження суддів і на професійній основі відправляли правосуддя у відповідних судах України, до яких їх було переведено чи обрано у встановленому законом порядку.
На переконання скаржника, при вирішенні питання щодо зупинення провадження Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив принципи змагальності та рівності сторін. Так, ОСОБА_1 зазначав, що відповідач позбавлений адміністративної процесуальної дієздатності внаслідок відсутності відповідального органу - Комісії, а тому позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права.
Також ОСОБА_1 стверджував, що судом першої інстанції допущено неналежне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи № 9901/396/19. Зокрема, зазначав, що він не був у встановленому процесуальному порядку повідомленим про час та місце розгляду справи, про що свідчить наявність у справі судової повістки, повернутої за закінченням терміну зберігання. Крім того, зауважував, що з урахуванням того, що ВККС не є сформованою, то не можна стверджувати, що вона повідомлена належним чином про час і місце розгляду цієї справи.
Водночас скаржник зазначав, що висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що рішення ВККС від 20 липня 2018 року отримало оцінку у справі № 9901/713/18, не повною мірою відповідає фактичним обставинам цієї справи. Зокрема, ОСОБА_1 вказав, що підстави позову в зазначеній справі були іншими. При цьому зауважував, що повноваження членів колегії ВККС на час прийняття рішення у справі № 9901/713/18 не ставилися під сумнів, тоді як після звільнення ОСОБА_3 вважав склад колегії, який провів оцінювання щодо нього, «дефектним», що і є підставою позову в цій справі.
Скаржник вважав, що суд першої інстанції, уживши термін «повноправний член ВККС» замість «повноважний член ВККС», ухилився від надання правової оцінки саме питання повноважності ОСОБА_3 як члена ВККС.
Наполягав на тому, що з огляду на зазначене склад колегії ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання щодо нього, не мав повноважень його проводити, оскільки ОСОБА_3 виявився таким, що не може бути членом Комісії на час прийняття оскаржуваного рішення ВККС.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 8 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2021 року скасувала, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним рішення закрила.
Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
Кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Водночас за змістом статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» прийняття рішення про звільнення судді з посади належить до компетенції ВРП.
Тобто вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання та викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.
Водночас за нормами Закону № 1402-VIII (стаття 88) рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, суддя (кандидат на посаду судді) має право оскаржити до адміністративного суду.
При цьому рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.
Більшість суддів Великої Палати Верховного Суду дійшли висновку, що з огляду на те, що процедура кваліфікаційного оцінювання, підведення її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.
Звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема можуть вплинути на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.
ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.
Зважаючи на правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважають, що передбачене частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII оскарження рішення ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді можливе лише після того, як таке рішення було предметом розгляду у ВРП та разом із цим рішенням.
Враховуючи концепцію належного врядування, зміст якої, зокрема, розкритий у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття остаточного рішення про звільнення судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання і, як наслідок, не відповідає займаній посаді, судовий контроль має здійснюватись після остаточного рішення, яке уповноважена приймати ВРП.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 убачається, що предметом позову в цій справі є визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 20 липня 2018 року № 1275/ко-18 про його невідповідність займаній посаді судді Зачепилівського районного суду Харківської області, яким, зокрема, рекомендовано ВРП розглянути питан