П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 640/33771/20
Провадження № 11-215заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (судді Мельник-Томенко Ж. М., Білак М. В., Жук А. В., Загороднюк А. Г., Мартинюк Н. М.) у справі № 640/33771/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Президента України, у якому просив:
1) визнати протиправними:
- дії відповідача щодо передачі до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) на розгляд звернення ОСОБА_1 ;
- бездіяльність Президента України щодо невчинення дій, передбачених пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України, стосовно звернення позивача;
2) зобов`язати Президента України вчинити дії, передбачені пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України, з мотивів невідповідності нормам статей 3, 7, 17, 19, 22 Конституції України норм підпункту 2 пункту 2 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704, затверджених постановою КМУ від 28 жовтня 2020 року № 1038 (далі - Зміни, Постанова № 1038 відповідно), а саме:
- зупинити дію Постанови № 1038;
- подати звернення до Конституційного Суду України для визначення відповідності (конституційності) зазначених норм Постанови № 1038 нормам Конституції України;
- притягнути до відповідальності посадових осіб Офісу Президента України, діями яких було порушено права позивача.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що його звернення до Президента України було обумовлено тим, що підпунктом 2 пункту 2 Змін скасовано норми постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) щодо щорічного підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, що до них прирівнюються (з 01 січня кожного календарного року - у зв`язку зі збільшенням розміру прожиткового мінімуму, оскільки базовою величиною для обчислення розмірів окладів за посадою та званням згідно з Постановою № 704 є прожитковий мінімум). З наданої Офісом Президента України відповіді позивачу стало відомо, що питання по суті його звернення не вирішено, а звернення передано на розгляд до органу, який не має повноважень вчиняти дії (зупиняти дію постанови КМУ), про які позивач просив у заяві до відповідача. Оскільки звернення позивача містило клопотання "вчинити дії", які відносяться до виключної компетенції Президента України, то, на переконання позивача, відповідно до статті 15 та абзацу дев`ятого частини першої статті 19 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) таке мало бути розглянуто саме Президентом України, а не передаватися для надання відповіді іншим органам, зокрема КМУ. До того ж звернення позивача містило обґрунтування протиправності та неконституційності окремих норм постанов КМУ, а отже, за своїм змістом воно є скаргою на дії (рішення) КМУ, відтак згідно із частиною четвертою статті 7 Закону № 393/96-ВРтаке звернення забороняється направляти для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
3. Позивач вважає, що з огляду на рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року у справі № 12-р/2018, 20 червня 2019 року у справі № 6-р/2019, 18 червня 2020 року у справі № 5-р(ІІ)/2020 оскаржувані норми Постанови № 1038 порушують конституційні принципи, передбачені статтями 3, 8, 17, 22, 46 Конституції України (верховенства права; соціальної захищеності; легітимних очікувань), та звужують обсяг вже набутих прав, а тому є неконституційними.
4. ОСОБА_1 також указав, що відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України Президент України зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності їх Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України. Оскільки Президент України жодних дій на виконання вказаної норми Конституції України не вчинив, то така бездіяльність, на переконання позивача, є протиправною, а його права є порушеними та підлягають поновленню.
Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
5. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 28 квітня 2021 року відмовив у задоволенні позову.
6. Судове рішення мотивовано тим, що:
- звернення громадян повинен розглядати той орган, до компетенції якого належить вирішення порушених у зверненнях питань. З огляду на те, що розмір грошового забезпечення військовослужбовців встановлюється КМУ, а також ураховуючи положення частини третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР, Офіс Президента України правомірно направив звернення ОСОБА_1 за належністю до компетентного органу з одночасним повідомленням про це позивача;
- суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Повноваження Президента України стосовно зупинення дії актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності є дискреційними та виключною компетенцією його як глави держави. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання в здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.
7. За висновком суду першої інстанції, вимоги заявленого ОСОБА_1 позову є необґрунтованими, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити повністю.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
8. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що підставами для його скасування є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
9. Скаржник указав, що суд першої інстанції не з`ясував, що порушене в його зверненні до Президента України питання стосується не норм чи розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, а неконституційності застосованого КМУ в Постанові № 1038 правового регулювання цих норм, тому відповідно до пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України прийняття рішень щодо постанов Уряду України з ознаками неконституційності є виключною компетенцією Президента України і Конституційного Суду України, а не Офісу Президента України чи КМУ. Відтак суд неповно з`ясував обставини справи та неправильно визначив суть спірних правовідносин, тому його висновок про правомірність направлення звернення ОСОБА_1 Офісом Президента України за належністю на розгляд до КМУ не відповідає обставинам справи. До того ж указаний висновок, на думку скаржника, суперечить іншому висновку суду про те, що вирішення питання прозупинення дії неконституційних постанов Уряду України є виключною компетенцією Президента України як глави держави. Крім цього, звернення позивача до Президента України містить обґрунтування протиправності та неконституційності норм постанов КМУ, а отже, за своїм змістом це звернення є скаргою на дії (рішення) КМУ. Відтак згідно із частиною четвертою статті 7 Закону № 393/96-ВРтаке звернення забороняється направляти для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються. Однак звернення позивача було передано до КМУ, хоча дії саме КМУ оскаржуються позивачем. Таким чином, суд першої інстанції, на переконання ОСОБА_1, неправильно витлумачив статтю 15, абзац дев`ятий частини першої статті 19 Закону № 393/96-ВР та пункт 15 частини першої статті 106 Конституції України й не застосував частину четверту статті 7 Закону № 393/96-ВР, що є неправильним застосування норм матеріального права.
10. На думку скаржника, оскільки у пункті 15 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначені в імперативній формі, то в цій конкретній ситуації (неконституційність норм Постанови № 1038) у Президента немає законної можливості діяти на власний розсуд, він зобов`язаний вчинити дії, прямо вказані в нормі Конституції України, що виключає дискреційність його повноважень. Це відповідає правовому висновку, висловленому Верховним Судом у постановах від 30 липня 2020 року у справі № 826/10085/16 та 25 березня 2018 року у справі № 826/6102/16. Відтак установлення судом зобов`язання відповідачу "вчинити дії", передбачені для нього зазначеною нормою Конституції України, не порушує принципів адміністративного судочинства та не виходить за межі повноважень адміністративного суду.
11. На переконання ОСОБА_1, очевидною є спроба Офісу Президента України "прибрати до своїх рук" частину функцій, що є виключною компетенцією як Президента України, так і Конституційного Суду України, та виходять за межі повноважень Офісу Президента України, встановлених указом Президента України про його створення.
12. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
Позиція інших учасників справи
13. У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
14. Представник Президента України вказав, що відповідь на звернення ОСОБА_1 від 06 грудня 2020 року була правомірно надана Департаментом з питань звернень громадян Офісу Президента України як самостійним структурним підрозділом Офісу Президента України, до основних завдань якого належить організація розгляду в установленому порядку звернень громадян до Президента України та Офісу Президента України.
15. Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що звернення ОСОБА_1 правомірно направлено Офісом Президента України за належністю на розгляд до компетентного органу з одночасним повідомленням про це позивача, відповідає обставинам справи, вимогам Конституції України та Закону № 393/96-ВР.Суд першої інстанції правильно зазначив, що повноваження Президента України стосовно зупинення дії актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (пункт 15 частини першої статті 106 Конституції України) є дискреційними та належать до його виключної компетенції як глави держави. Не погоджуючись із цим висновком суду, скаржник виклав в апеляційній скарзі власну інтерпретацію положення пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України. Однак такий підхід не враховує правову природу дискреційних повноважень. Формулювання вказаної норми Конституції України щодо зупинення Президентом України дії актів КМУ саме з мотивів невідповідності Конституції України однозначно свідчить про те, що таке повноваження є правом глави держави, яке реалізується ним у разі, якщо він обґрунтовано вважає, що той чи інший акт Уряду України суперечить Основному Закону України.
16. У зв`язку з викладеним представник Президента України просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Рух апеляційної скарги
17. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 червня 2021 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, а ухвалою від 13 липня 2021 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої та частини третьої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки в апеляційній скарзі міститься клопотання про розгляд справи без участі позивача та відсутні клопотання від інших учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також ураховуючи те, що характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
18. 06 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою про неконституційність Постанови № 1038, у якій просив Президента України виконати конституційний обов`язок, визначений пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України, та зупинити дію Постанови № 1038 як такої, що не відповідає нормам статей 8, 17 та 22 Конституції України, з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.
19. Листом від 22 грудня 2020 року № 22/063936-18 Офіс Президента України (Департамент з питань звернень громадян) надав ОСОБА_1 відповідь на його заяву.
20. За змістом цієї відповіді позивачу роз`яснено, що згідно з вимогами Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII "Про Конституційний Суд України" у конституційному поданні щодо конституційності акта (його окремих положень) мають бути зазначені, зокрема, обґрунтування тверджень щодо неконституційності акта (його окремих положень). Предметом розгляду Конституційного Суду України може бути конституційне подання, наведені в якому аргументи свідчили б про невідповідність положень правового акта Конституції України, цитування окремих положень Конституції України не є обґрунтуванням неконституційності правових актів, припущення не можуть вважатися правовими аргументами на підтвердження неконституційності правових актів чи їх окремих положень. Також наголошено, що згідно із частиною четвертою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються КМУ. Позивача повідомлено, що його звернення надіслано до Секретаріату КМУ для організації розгляду та відповідного реагування.
21. Вважаючи дії відповідача щодо передачі його звернення до КМУ та бездіяльність щодо невчинення дій, порушених у зверненні, протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновку суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23. За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
24. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон № 393/96-ВР. Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
25. Частиною першою статті 5 Закону № 393/96-ВР передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
26. Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
27. Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Президента України із заявою від 06 грудня 2020 року, у якій зазначив, що КМУ видав Постанову № 1038, з набранням чинності якої в Постанові № 704 повністю ліквідовано законний механізм установлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Вважаючи Постанову № 1038 такою, що звужує обсяг вже набутих прав на забезпечення гідного рівня життя осіб, для яких частиною п`ятою статті 117 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, та неконституційною, заявник просив Президента України виконати конституційний обов`язок, визначений пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України, а саме зупинити дію Постанови № 1038 як такої, що не відповідає нормам статей 8, 17 та 22 Конституції України, з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.
28. Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені.
Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
29. Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх актах на те, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України (рішення від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003, 07 квітня 2004 року № 9-рп/2004, 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, 02 жовтня 2008 року № 19-рп/2008).
30. Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституцій України.
31. Відповідно до частини першої вказаної статті Конституції України Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем`єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п`ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;
10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;
11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора;
12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;
13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;
15) зупиняє дію актів КМУ з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;
16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;
19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;
20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;
21) приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України;
22) призначає на посади третину складу Конституційного Суду України;
24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;
29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;
30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України;
31) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України.
32. Згідно з пунктами 2 і 3 статті 116 Конституції України КМУ вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення, зокрема, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.
33. Абзацом шостим пункту 5 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" визначено, що КМУ у сфері національної безпеки та обороноздатності забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей.
34. Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 9 Закону № 2011-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
35. Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою КМУ від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМУ.
36. Підпунктом 81 пункту 4 цього Положення визначено, що Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
37. Отже, питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень саме КМУ, а не Президента України.
38. Як установив суд першої інстанції, Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України надав відповідь на звернення позивача, у якій, зокрема, повідомив, що це звернення надіслано до Секретаріату КМУ для організації розгляду та відповідного реагування.
39. Відповідно до частини другої статті 19 Закону № 393/96-ВР у разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань.
40. Водночас частиною третьою статті 7 зазначеного Закону передбачено, що у разі якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
41. Згідно з пунктами 1 і 3 Положення про Офіс Президента України, затвердженого Указом Президента України від 25 червня 2019 року № 436/2019 (далі - Положення), Офіс Президента України є постійно діючим допоміжним органом, утвореним Президентом України відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України.
Основними завданнями цього Офісу є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення здійснення Президентом України визначених Конституцією України повноважень.
42. Підпунктом 22 пункту 4 цього Положення визначено, що Офіс Президента України відповідно до покладених на нього завдань організовує прийом громадян, які звертаються до Президента України, розгляд звернень громадян, а також звернень органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських об`єднань (у тому числі професійних спілок), підприємств, установ, організацій, здійснює облік і аналіз таких звернень, на основі аналізу звернень розробляє та подає Президентові України пропозиції щодо розв`язання порушених у них проблем.
43. Відповідно до пункту 7 Положення до складу Офісу входять: Керівник Офісу Президента України; заступники Керівника Офісу Президента України; Керівник Апарату Офісу Президента України; Перший помічник Президента України; радники Президента України; Прес-секретар Президента України; представники Президента України; уповноважені Президента України; Кабінет Президента України; Кабінет Керівника Офісу Президента України; служби; директорати; департаменти.
Кабінет Президента України, Кабінет Керівника Офісу Президента України, служби, директорати та департаменти є самостійними структурними підрозділами Офісу.
44. Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що Президент України здійснює лише ті повноваження, які йому визначені Конституцією України. При реалізації громадянами України свого права на участь в управлінні державними і громадськими справами в усіх передбачених законом формах - пропозиціях, заявах і скаргах, Президент України діє через свій допоміжний орган - Офіс Президента України, самостійним структурним підрозділом якого є Департамент з питань звернень громадян.
45. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскільки розмір грошового забезпечення військовослужбовців установлюється КМУ, а також ураховуючи положення частини третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР, звернення ОСОБА_1 правомірно направлено Офісом Президента України за належністю на розгляд до компетентного органу з одночасним повідомленням про це позивача.
46. На підставі частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
47. Виходячи з принципу розподілу влад судова влада має здійснювати обмежене втручання в рішення глави держави.
48. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
49. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен із яких є законним. При цьому повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.
50. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
51. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що повноваження Президента України стосовно зупинення дії актів КМУ з мотивів невідповідності Конституції України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності (пункт 15 частини першої статті 106 Конституції України) є дискреційними та виключною компетенцією його як глави держави. Жоден інший суб`єкт чи орган, у тому числі й суд, не може здійснювати втручання у здійснення суб`єктом владних повноважень своєї компетенції.
52. Аналогічний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 9901/600/19 (провадження № 11-108заі20).
53. Таким чином, немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Президента України щодо передачі до КМУ на розгляд звернення позивача та бездіяльності відповідача щодо невчинення дій, передбачених пунктом 15 частини першої статті 106 Конституції України, стосовно звернення позивача.
54. Оскільки решта вимог позовної заяви про зобов`язання Президента України вчинити певні дії є похідними від попередніх вимог, для задоволення яких немає підстав, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих позовних вимог також є правильним.
55. Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що звернення позивача до Президента України містить обґрунтування протиправності та неконституційності норм постанов КМУ, а отже, за своїм змістом це звернення є скаргою на дії (рішення) КМУ, відтак згідно із частиною четвертою статті 7 Закону № 393/96-ВРтаке звернення забороняється направляти для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються, не відповідають установленим обставинам справи, оскільки звернення ОСОБА_1 від 06 грудня 2020 року ним самим названо заявою, узгоджується із законодавчим визначенням заяви в частині третій статті 3 вказаного Закону та містило певне прохання громадянина про сприяння в реалізації прав та інтересів. Отже, такі доводи скаржника не спростовують правових висновків цієї постанови.
56. Інші доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, також не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.