Постанова
іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 338/235/20
провадження № 51-2409км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого Яковлєвої С. В.,
суддів Марчука О. П., Наставного В. В.,
за участю:
секретаря судового
засідання Замкового І. А.,
прокурора Нескородяного А. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019090010003110, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 128 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Згідно з вироком суду 14 вересня 2019 року, приблизно о 01:50 в с. Пороги Богородчанського району Івано-Франківської області, на території господарства, що розташоване по АДРЕСА_2, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, що склались між засудженим ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 на побутових питаннях, виник словесний конфлікт, під час якого засуджений, не передбачаючи можливості падіння потерпілого, штовхнув останнього, від чого потерпілий впав на тверду поверхню, отримавши легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та захисника, змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та призначив йому покарання у виді 200 годин громадських робіт. В решті вирок залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуально закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що апеляційний суд, обмежившись посиланням, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК, не спростував доводів апеляційної скарги прокурора з приводу того, що вчинене засудженим кримінальне правопорушення є суспільно небезпечним, при цьому перерахувавши пом`якшуючі обставини та дані, які характеризують особу засудженого, не навів їх аналіз. Також зазначає, що апеляційним судом в повній мірі не враховано даних про особу засудженого, його ставлення до вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме те, що він вину не визнав, не розкаявся та не відшкодував потерпілому шкоду, а також не враховано думку потерпілого, який наполягав на призначенні ОСОБА_1 більш суворого покарання.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник просить залишити їх без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікація його дій в касаційній скарзі прокурора не оспорюються.
Доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Так, ст. 128 КК передбачено покарання у виді громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років.
Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому покарання, апеляційний суд погодився з тим, що судом вірно враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК є нетяжким, конкретні обставини його вчинення, дані про особу засудженого ОСОБА_1, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, його майновий стан, а також думку потерпілого. Відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують ОСОБА_1 покарання.
Разом з тим, з врахуванням обставини, які були встановлені безпосередньо під час апеляційного розгляду, а саме те, що обвинувачений ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_2 до настання даної події, яка відбулася 14 вересня 2019 року були у дружніх відносинах, а також те, що потерпілий в той день перебував в стані алкогольного сп`яніння і першим розпочав словесний конфлікт з засудженим, апеляційний суд дійшов висновку, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі не відповідає як принципу співрозмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням, так й не узгоджується з принципами гуманізму і справедливості, виходячи з фактичних обставин вчиненого ним кримінального правопорушення, у зв`язку з чим змінив вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та призначив йому покарання у виді 200 годин громадських робіт.
Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстави, вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, відсутні.
Розгляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Щодо доводів касаційної скарги прокурора, з приводу того, що апеляційним судом, при призначенні засудженому покарання у виді громадських робіт, не враховано ставлення засудженого до вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме невизнання вини, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК жодну особу не може бути примушено визнати свою вину у вчиненні кримінального правопорушення або примушено давати пояснення чи показання, які можуть стати підставою для її підозри або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.
Виходячи з цих положень закону, визнання винуватості є правом, а не обов`язком засудженого, а отже, невизнання ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не свідчить про те, що призначене йому апеляційним судом покарання у виді громадських робіт не відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Відтак, доводи прокурора про протилежне є необґрунтованими.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора має бути залишено без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд