Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 480/1776/18
провадження № 51-875 км 21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Подоляка М.С.,
захисників Курносенка Д.О., Притикіна І.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 березня 2019 року та вирок Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у кримінальному провадженні № 12018150000000227 за обвинуваченням
ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Баку республіка Азербайджан, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 29 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Вирішено питання про судові витрати та речові докази.
Вироком Миколаївського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року вирок районного суду в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік 6 місяців.
У решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_1 06 серпня 2018 року, приблизно о 13:26 год, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння та під впливом наркотичних речовин, керуючи автомобілем "Renault Megane Scenic", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі М-14 "Одеса-Мелітополь-Новоазовськ" з боку м.Миколаєва в напрямку м. Одеси, приблизно в районі 107 км + 200 м, грубо порушуючи п.п. 2.3 "б", 10.1, 12.6 "г", 14.2 "в" ПДР України, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, рухаючись зі швидкістю, яка перевищувала допустиму, перед початком обгону не впевнився, що смуга зустрічного руху вільна, змінив напрямок ліворуч, не впевнившись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого допустив зіткнення із автомобілем "DAF FT XF 95.430", реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом, під керуванням ОСОБА_2 .
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "Renault Megane Scenic" ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.
Порушення п.п. 10.1, 12.6 "г", 14.2 "в" ПДР України водієм ОСОБА_1 знаходяться у прямому причинному зв`язку із наслідками, що настали.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що судовий розгляд проведено не повно, суд не врахував характер порушень правил дорожнього руху з боку іншого водія, залишив поза увагою клопотання сторони захисту про виклик та допит свідків, а також не перевірив його доводів про те, що на момент ДТП він не був під впливом алкоголю або наркотичних засобів. Крім того, суд першої інстанції неправильно застосував закон, оскільки при звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не вказав, від якого саме покарання його звільнено (основного чи додаткового), у той же час апеляційний суд не звернув на це уваги та не скасував вирок. Також стверджує, що вирок апеляційного суду не містить мотивів призначеного засудженому реального покарання, у ньому не враховано усіх даних про його особу, не вказано чому суд призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, а також безпідставно враховано стан сп`яніння як обтяжуючу обставину, адже це є кваліфікуючою ознакою складу злочину. Засуджений вказує, що вирок апеляційного суду постановлений незаконним складом суду, текст проголошеного в судовому засіданні вироку відрізняється від того, що є в матеріалах справи, вирок не було роз`яснено та негайно не вручено .
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу надійшло заперечення від прокурора, який вказував на законність та обґрунтованість судових рішень і просив залишити касаційну скаргу без задоволення.
Захисники у судовому засіданні підтримали скаргу в повному обсязі, вказували на неповноту розгляду справи в суді першої інстанції, необґрунтованість судових рішень та неврахування усіх даних про особу засудженого при призначенні йому покарання.
Прокурор у суді касаційної інстанції заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Засуджений у касаційній скарзі, серед іншого, посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи, а також не погоджується із оцінкою доказів, ставить їх під сумнів, втім наведене з огляду на положення як ст. 433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтуються на всебічно досліджених у судовому засіданні доказах. Зокрема, обвинувачений у суді першої інстанції не заперечував той факт, що він виїхав на смугу зустрічного руху, де в той час їхав автомобіль "DAF", оскільки права сторона дороги була зайнята іншими транспортними засобами, він вирішив з метою уникнення зіткнення виїхати на узбіччя зустрічної смуги, проте зіткнення відбулося в межах дороги. Суд взяв ці показання до уваги при встановленні дійсних обставин ДТП. Також вина ОСОБА_1 підтверджується даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, висновком судово-медичної експертизи щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого та причин його смерті, висновками інженерно-транспортної, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз, згідно яких дії водія автомобіля "Renault Megane Scenic" не відповідали вимогам п.п. 12.6 "г", 14.2 "в", 10.1 ПДР та перебували у причинному зв`язку із настанням ДТП.
Посилання засудженого на те, що суд не перевірив наявність порушень ПДР у діях водія автомобіля "DAF" ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки суд у повній мірі дослідив як протокол огляду місця ДТП, так і висновки експертиз, які чітко встановили, що в діях водія автомобіля "DAF" не вбачається невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР, він не мав технічної можливості своїми одноособовими діями попередити зіткнення. Ці висновки сторона захисту в судовому засіданні не оспорювала, а суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку та розглянув кримінальне провадження у межах висунутого обвинувачення.
Усім наведеним доказам суд відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку і дійшов висновку, що вони є допустимі, достатні та у своїй сукупності й взаємозв`язку підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Доводи засудженого про те, що районний суд не допитав інших свідків, не забезпечив їх явку в судове засідання, чим обмежив його у праві на захист, не ґрунтуються на законі.
Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає не тільки самостійне обстоювання сторонами їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України, а й право на збирання та подання до суду відповідних документів, клопотань та скарг. Суд лише створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що сторона захисту під час судового розгляду жодним чином не була обмежена у реалізації своїх процесуальних прав. Клопотання учасників провадження були вирішені судом відповідно до вимог закону, сторона захисту у судовому засіданні не наполягала на виклику та допиті свідків, вирок суду з підстав неповноти судового розгляду в апеляційному порядку не оскаржувала. Тому суд касаційної інстанції порушень вимог процесуального закону з боку місцевого суду не вбачає.
Доводи щодо невстановлення належними та допустимими доказами факту перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння та під впливом наркотичних речовин були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і визнані такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження.
Так, зазначений факт поза розумним сумнівом підтверджується даними тесту на алкоголь за допомогою приладу Alcotest 6810 Drager, результатами токсикологічного дослідження, згідно якого у ОСОБА_1 виявлено етанол у концентрації 2,08 г/л%, а також наркотичні засоби АМФ та барбітурати. Інших належних та допустимих доказів, які підтверджували б версію засудженого про те, що ці речовини могли потрапити в його організм вже після скоєння ДТП, суду надано не було. Тому суд обґрунтовано визнав перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння та під впливом наркотичних речовин встановленим фактом та обставиною, що обтяжує покарання.
З таким висновком погоджується і суд касаційної інстанції та звертає увагу на те, що під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, та зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які виступають безпосередньою причиною настання суспільно небезпечних наслідків у виді ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України. Керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, тобто порушення п. 2.9 "а" ПДР не є елементом об`єктивної сторони складу зазначеного злочину, адже саме по собі не призвело до суспільно небезпечних наслідків.
Вказівка у вироку на порушення водієм транспортного засобу п. 2.9 "а" ПДР лише деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб`єкта злочину, але жодним чином не впливає на кваліфікацію (не є кваліфікуючою ознакою) злочину. Така позиція повністю узгоджується із висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17). Тому доводи засудженого про те, що перебування його у стані сп`яніння та під впливом наркотичних речовин, є кваліфікуючою ознакою даного злочину та не може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання, є безпідставними.
Так само не заслуговують на увагу доводи скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону при звільнення його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, оскільки суд не зазначив у вироку, від якого саме покарання (основного чи додаткового) його звільнено.
Суд апеляційної інстанції у межах своєї компетенції переглянув вирок місцевого суду та дійшов висновку, що таке звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України та постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке належить відбувати реально, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік 6 місяців. Тому вищезазначені доводи засудженого втратили свою актуальність і у суді касаційної інстанції не перевіряються.
При призначенні засудженому покарання апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, дані про особу винного, який раніше не судимий, є особою молодого віку, має на утриманні малолітню дитину, до суду апеляційної інстанції подав свідоцтва про народження двох дітей, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та сприяння в установленні обставин вчиненого злочину. Крім того, судом враховано думку потерпілої про призначення покарання, не пов`язаного із позбавленням волі. Також суд обґрунтовано визнав обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочину у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння. Враховуючи усе наведене, апеляційний суд призначив ОСОБА_1 покарання, що є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Таке покарання (основне й додаткове) є належним чином мотивоване, відповідає принципам співмірності й індивідуалізації, за своїм видом та розміром є адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Так само не заслуговують на увагу доводи засудженого про неправомірне знищення речового доказу - автомобіля.
Згідно п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, рішення щодо речових доказів. На виконання цієї вимоги закону, районний суд у вироку визначив долю речових доказів, зокрема, автомобілів "Renault Megane Scenic" і "DAF FT XF 95.430", а саме, постановив повернути їх власникам. Тобто, доля речових доказів у справі була вирішена вироком відповідно до вимог закону. Прийняті судові рішення по іншим справам не можуть бути предметом перевірки у цьому кримінальному провадженні.
Не є слушними доводи касаційної скарги засудженого стосовно здійснення судового провадження в суді апеляційної інстанції незаконним складом суду.
Так, кримінальне провадження у суді апеляційної інстанції здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох суддів, які визначаються відповідно до ст. 35 КПК України за допомогою автоматизованої системи документообігу суду, порядок функціонування якої визначається "Положенням про автоматизовану систему документообігу суду".
За змістом п. 2.3.25 цього Положення, у разі неможливості суддею, який входить до складу колегії суддів, виконання обов`язків судді (тимчасова непрацездатність, відпустка тощо), відбувається заміна відсутнього судді. З матеріалів кримінального провадження встановлено, що у зв`язку із перебуванням у відпустках суддів, що входили до складу колегії у даному кримінальному провадженні, була здійснена заміна цих суддів на етапі відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду. Розгляд кримінального провадження по суті судом апеляційної інстанції здійснювався однією колегією, яка й постановила вирок. Отже, жодних порушень вимог ст. 319 КПК України не встановлено.
Засуджений у своїй скарзі стверджує про незаконність вироку апеляційного суду внаслідок невідповідності тексту проголошеного вироку його письмовому варіанту.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. При цьому текст вироку, проголошеного головуючим, має відповідати тексту, підписаному суддями того складу суду, який його ухвалив, та долученому до матеріалів кримінального провадження.
Відповідно до технічного запису судового засідання, після виходу з нарадчої кімнати головуючий проголосив вирок, який за своїм змістом відповідає тому, який був підписаний суддями та долучений до матеріалів провадження. У той же час виявлені під час проголошення вироку незначні відмінності у формулюванні речень та скорочення певних найменувань (абревіатура, реєстраційні номери автомобілів тощо) не є суттєвими, не стосуються обсягу обвинувачення, не викривляють зміст цього судового рішення. Отже, істотних невідповідностей, які б суттєво відрізняли зміст проголошеного вироку від долученого до матеріалів справи, немає, а тому наведене не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону у розумінні ст. 412 КПК України.
За змістом зазначеної норми процесуального закону істотним є лише таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Тому нероз`яснення апеляційним судом змісту вироку, та невручення його негайно, не може вважатися істотним порушенням з огляду на вимоги ст. 412 КПК України та підставою для скасування цього судового рішення.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.