Постанова
Іменем України
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 623/3391/16
провадження № 51-1942км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Антонюк Н.О., Бущенка А.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Подоляка М.С.,
виправданого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Клименка Р.Л. (в режимі відеоконференції),
розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 січня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220320000359, щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Галкіно Хабаровського краю РФ,
жителя м. Чернівців,
виправданого за ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 28 січня 2021 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він незаконно, не маючи спеціального дозволу, у не встановлені досудовим розслідуванням час та місці отримав від невстановлених осіб у власне користування нестандартну нарізну вогнепальну зброю - бойовий пістолет системи Макарова калібру 9 мм, виробництва СРСР, серія/номер НОМЕР_1, 1977 року випуску, зі встановленим нестандартним стволом, придатний для стрільби, із трьома пістолетними магазинами НОМЕР_2 серії НОМЕР_4, НОМЕР_3 та 25 бойових патронів, які є боєприпасами до нарізної вогнепальної зброї - бойовими пістолетними патронами, калібру 9 мм (9х18 ПМ), придатними для стрільби.
Таким чином ОСОБА_1 придбав вогнепальну зброю та бойові припаси, які без передбаченого законом дозволу став носити при собі до 15:15 27 лютого 2015 року, коли під час проведення огляду його речей працівниками БМГБОП ГУМВС України в Харківській області на посту дорожньо-патрульної служби, розташованому на 630 км автодороги Київ-Харків-Довжанський, у його тактичній кобурі був виявлений та вилучений вказаний пістолет та 25 патронів до нього.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що органом обвинувачення суду не надано жодного доказу про те, що ОСОБА_1 умисно зберігав зброю та боєприпаси без відповідного дозволу. Крім того, зазначив, що в діях ОСОБА_2 відсутня суб`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, адже зброю він отримав у штабі ДУК "Правий Сектор" і не міг знати, що це є незаконно. З таким висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_1 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що апеляційний суд не дав належної оцінки доводам, наведеним в апеляційній скарзі прокурора, щодо незаконності виправдувального вироку, безпідставно відхилив клопотання прокурора про повторне дослідження письмових доказів та допит свідків, безпосередньо не дав оцінки доказам у справі та не надав обставинам власної оцінки, внаслідок чого залишив без змін незаконний вирок. Посилається на те, що суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність складу злочину в діях обвинуваченого, оскільки залишив поза увагою певні обставини справи, зокрема те, що на час вилучення в ОСОБА_1 зброї він перебував поза межами зони проведення бойових дій і не знаходився в бойовому чи розвідувальному виході, а задля приховання своєї причетності до злочинних дій, пов`язаних з незаконним поводженням зі зброєю та боєприпасами, назвався чужим ім`ям. Також прокурор вважає, що з огляду на те, що вилучений пістолет зазнав змін шляхом встановлення в нього нестандартного саморобного стволу, суд мав надати критичну оцінку показанням ОСОБА_1 про отримання такої зброї у штабі військової частини. Прокурор просить призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, а виправданий і захисник вважали, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
Згідно з положеннями ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Положеннями ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК встановлено, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
З матеріалів кримінального провадження видно, що прокурор, не погодившись з вироком місцевого суду стосовно ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу. Мотивуючи свою позицію щодо незаконності оскарженого судового рішення, зазначав, що висновки суду першої інстанції щодо невинуватості виправданого у вчиненні інкримінованого йому злочину не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів, наявних у матеріалах кримінального провадження. Вважав за необхідне для правильного встановлення обставин кримінального провадження повторно дослідити обставини кримінального провадження, для чого допитати в апеляційному суді окремих свідків, дослідити письмові та речові докази і надати їм належну оцінку.
За змістом п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23, статей 91, 94 КПК суд надає оцінку доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності для підтвердження обвинувачення лише на підставі їх безпосереднього дослідження.
Дотримання цієї вимоги є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду та забезпечує реалізацію таких засад кримінального провадження, як верховенство права та законність. Без безпосереднього дослідження доказів, їх належної перевірки та оцінки суд позбавлений можливості встановити обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та надати правильну правову оцінку діянню.
З урахуванням того, що прокурор, оскаржуючи виправдувальний вирок, посилався в апеляційній скарзі на однобічність і неповноту розгляду кримінального провадження судом першої інстанції та помилкову оцінку ним доказів і просив ухвалити новий обвинувальний вирок, суд апеляційної інстанції з метою забезпечення реалізації стороною обвинувачення права на апеляційне оскарження такого судового рішення відповідно до ч. 6 ст. 22 КПК мав створити необхідні для цього умови, у тому числі й шляхом повторного дослідження обставин, які оспорюються та про необхідність іншої оцінки яких ішлося в апеляційній скарзі.
Забезпечення таких умов передбачено ч. 3 ст. 404 КПК, відповідно до якої за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального закону, оскільки без наведення достатніх мотивів відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, які, на думку останнього, підтверджують винуватість виправданого у вчиненні інкримінованого злочину, безпосередньо не дослідив доказів та не дав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на статті 22, 23, 94, 95 КПК. При цьому апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, наданою їм судом першої інстанції, та не усунув усіх невідповідностей і протиріч, на які вказував прокурор.
Обґрунтовуючи свої висновки щодо необхідності залишити виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без змін, суд апеляційної інстанції, як і місцевий суд, послався на те, що доказами у кримінальному провадженні не доведено наявності в обвинуваченого умислу на незаконне поводження зі зброєю та боєприпасами, що, на переконання суду, підтверджується показаннями самого ОСОБА_1 про те, що виявлені у нього пістолет та патрони він отримав у штабі Правого Сектора для супроводження гуманітарного конвою.
При цьому апеляційний суд вказав, що сторона обвинувачення не спростувала версії ОСОБА_1 про те, що він вступив до 5-го окремого батальйону ДУК "Правий Сектор", офіційно отримав у військовому штабі зброю та набої, про що розписався у спеціальному журналі, відкрито носив і зберігав їх на законних підставах, брав участь у бойових та розвідувальних виходах у зоні проведення АТО.
Однак така позиція апеляційного суду суперечить принципу змагальності та диспозитивності кримінального провадження. Частиною 1 ст. 22 КПК передбачено рівність прав сторін кримінального провадження на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Адже слід звернути увагу на те, що сторона захисту, висуваючи свою версію, не надала доказів на підтвердження показань ОСОБА_1, як-от копії згаданого журналу, документів, які б свідчили про те, що на час виявлення в останнього пістолета та патронів він виконував завдання, пов`язане із супроводом гуманітарного конвою, і взагалі на законних підставах знаходився поза зоною проведення АТО, будучи озброєним і не перебуваючи при цьому в бойовому чи розвідувальному виході. Тому, виходячи з вищезазначених засад кримінального процесу, за відсутності доказів сторони захисту на підтвердження своєї версії подій не можна вважати, що прокурор не виконав свого обов`язку з її спростування.
Більше того, апеляційним судом не було належно оцінено докази, які були надані стороною обвинувачення, однак не отримали оцінки у вироку суду першої інстанції. Зокрема, поза увагою суду залишився висновок судово-балістичної експертизи, згідно з яким вилучений у ОСОБА_1 пістолет зазнав змін шляхом встановлення в нього нестандартного саморобного стволу. Також без оцінки залишилися дані протоколу огляду місця події від 27 лютого 2015 року, в ході якого було виявлено і вилучено зброю та боєприпаси в ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також наявне в матеріалах кримінального провадження посвідчення ДУК "Правий Сектор" на ім`я ОСОБА_4, що було пред`явлене ОСОБА_1 .
Наполягаючи на необхідності повторно дослідити письмові та речові докази, прокурор в апеляційній скарзі висловлював думку про те, що ці докази викликають сумнів у достовірності показань ОСОБА_1 і доводять винуватість останнього у незаконному поводженні з вогнепальною зброєю та бойовими припасами.
За наведених обставин апеляційний суд залишив поза увагою доводи прокурора, який наполягав на тому, що докази, надані стороною обвинувачення, не були належно оцінені судом першої інстанції, а його висновки про відсутність у діянні ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, є немотивованими.
Що стосується посилання суду першої інстанції на відсутність у діях ОСОБА_2 суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, з огляду також на те, що він добровільно здав зброю працівникам поліції, то ця обставина відповідно до ч. 3 ст. 263 КК є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, а не для висновку про відсутність складу злочину. Адже згідно із цією нормою звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.
Суд апеляційної інстанції не надав цьому належної оцінки. Також всупереч вимогам ст. 419 КПК не навів переконливих мотивів на спростування доводів прокурора та не обґрунтував свого рішення належним чином, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність та необхідність залишення вироку щодо ОСОБА_1 без змін, а апеляційної скарги прокурора - без задоволення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на правильність прийнятого рішення і тягнуть за собою скасування ухвали апеляційного суду.
При новому апеляційному розгляді суду необхідно відповідно до вимог статей 94, 95, 439 КПК, положень глави 31 КПК дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд