Постанова
іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 570/5199/19
провадження № 51-712км21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Іваненка І.В., Ковтуновича М.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Чагарного М.П.,
у режимі відеоконференції:
потерпілої ОСОБА_1,
представника потерпілої Пилипіва І.І.,
засудженого ОСОБА_2,
захисника Грозіка І.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180000000274,
за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
с. Велихів Володимирецького району Рівненської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2,) раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України
(далі - КК),
за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2020 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 26 червня 2020 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців
з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_2 ухвалено обчислювати з 26 червня 2020 року. Зараховано у строк покарання попереднє ув`язнення з 23 вересня 2019 року - день за день.
Скасовано арешт на автомобіль та майно, накладений ухвалами слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 25 вересня та 02 жовтня 2019 року.
Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.
За вироком суду, ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за те, що він 23 вересня 2019 року близько 20:57 на вул. Центральній у с. Застав`я Рівненського району Рівненської області, керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем ВАЗ-2108, д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись із включеним ближнім свiтлoм фар та зі швидкістю приблизно 50 км/год зі сторони автодороги Устилуг-Луцьк-Рівне у напрямку с. Голишів Рівненського району Рівненської області, на заокругленні проїзної частини вправо проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, в момент виникнення перешкоди для руху у вигляді пішохода ОСОБА_3, 2005 р.н., який рухався в попутному напрямку з указаним автомобілем, негайно не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_3, хоча мав технічну можливість уникнути наїзду.
Такими діями ОСОБА_2 порушив вимоги пп. "ґ" п. 2.1, пп. "б" п. 2.3, пп. "а" п. 2.9, п. 12.3, пп. "а" п. 31.4.5 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), що стало причиною дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), внаслідок якої пішоходу ОСОБА_3 було спричинено тілесні ушкодження, від яких він помер на місці події.
Рівненський апеляційний суд ухвалою від 02 грудня 2020 рокуапеляційні скарги прокурора, обвинуваченого ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 просить скасувати вирок суду першої інстанції
та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного місцевим судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.
Потерпіла зазначає, що внаслідок перенесених страждань у зв`язку з втратою сина їй була встановлена ІІ група інвалідності, через нервове напруження вона почала повністю сліпнути та потребує дороговартісного лікування. Скориставшись погіршенням стану її здоров`я, а також скрутним матеріальним становищем, родичі обвинуваченого перед судовими дебатами в суді першої інстанції пообіцяли їй відшкодувати завдану шкоду в повному обсязі, за умови, що вона не проситиме реальної міри покарання для обвинуваченого, а проситиме призначити йому покарання у виді обмеження волі. Для цього їй частково надали кошти на проведення необхідних операцій. Потерпіла стверджує, що повірила в обіцянку, проте була обманута, оскільки після винесення вироку родичі обвинуваченого припинили допомагати їй, відшкодовувати будь-яку завдану шкоду та почали уникати спілкування з нею. Внаслідок цього вона внесла зміни до апеляційної скарги, які підтримала в суді апеляційної інстанції, проте суд не врахував її позиції.
Вважає, що такі дії родичів обвинуваченого є маніпулюванням ситуацією з метою уникнення призначення реального покарання обвинуваченому, який, хоча і визнав свою вину, однак щиро не розкаявся, не попросив вибачення та не відшкодував завданих збитків у повному обсязі. На думку потерпілої, суди в повній мірі не врахували обтяжуючих обставин, а саме вчинення ОСОБА_2 злочину в стані алкогольного сп`яніння повторно та рецидиву злочинів, оскільки той неодноразово керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння та притягувався за це до адміністративної відповідальності, а також тяжких наслідків вчиненого злочину, а саме смерті неповнолітньої особи, та призначили покарання за ч. 2 ст. 286 КК, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, належним чином не обґрунтувавши такого рішення.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції потерпіла, її представник та прокурор підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.
Засуджений та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги та просили оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Висновки судів попередніх інстанцій про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку не оскаржуються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених статтями 50, 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження у порядку, визначеному
ч. 3 ст. 349 КПК, та призначаючи обвинуваченому ОСОБА_2 покарання, вказаних вимог закону дотримався. Так, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережним тяжким злочином, та його наслідки; дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей; обставини, що пом`якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування потерпілій моральної шкоди, обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння; а також позицію потерпілої, яка просила призначити обвинуваченому покарання, не пов`язане
з реальним позбавленням волі. Суд дійшов висновку, що за встановлених обставин виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_2 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк, визначений санкцією ч. 2 ст. 286 КК, наближений до мінімального. Таким чином, місцевий суд в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК, урахував і позицію потерпілої стосовно призначення покарання, яка не мала над ними пріоритету.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
За приписами статей 370, 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Тобто закон вимагає від суду проаналізувати доводи, викладені в апеляційній скарзі, і дати на них мотивовані відповіді. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке веде до скасування судового рішення.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд указаних вимог закону
дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просила суд змінити оскаржений вирок та призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі на строк 7 років.
До початку апеляційного розгляду, проте після закінчення строку на апеляційне оскарження, потерпіла подала зміни до апеляційної скарги, де просила змінити оскаржений вирок та призначити обвинуваченому ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, посилаючись на припинення добровільного відшкодування завданої шкоди після ухвалення вироку.
Відповідно до ч. 4 ст. 403 КПК внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, поза межами строків на апеляційне оскарження, не допускається. Апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що зміни до апеляційної скарги потерпілою подано за межами строків на апеляційне оскарження, а отже, з огляду на положення ч. 4 ст. 403 КПК, розглянув апеляційну скаргу в межах апеляційних вимог потерпілої про покращення становища обвинуваченого, які обґрунтовано відхилив в оскарженому рішенні.
Викладені у касаційній скарзі доводи про те, що змінена у бік погіршення становища засудженого позиція потерпілої не була врахована апеляційним судом є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції, керуючись приписами ч. 4 ст. 404 зазначеного Кодексу, належним чином умотивував своє рішення про відхилення вимог, викладених потерпілою у змінах до апеляційної скарги.
Зі змісту ухвали убачається, що апеляційний суд заслухав як думку потерпілої, так і думку її представника, які просили призначити обвинуваченому ОСОБА_2 більш суворе покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. Апеляційний суд урахував вимоги потерпілої ОСОБА_1 в суді першої інстанції, яка з огляду на досягнуту домовленість між нею і обвинуваченим щодо відшкодування заподіяної шкоди просила не позбавляти обвинуваченого волі, призначити йому покарання у виді обмеження волі, а в суді апеляційної інстанції, посилаючись на припинення відшкодування шкоди, змінила свою позицію, за якою вважає, що обвинуваченому має бути призначене більш суворе покарання, ніж призначене місцевим судом.
Вирішуючи питання щодо необхідного для виправлення засудженого покарання, яке є достатнім для досягнення мети попередження нових злочинів, апеляційний суд, з урахуванням вимог статей 50, 65 КК, обґрунтував свій висновок про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_2 покарання в повній мірі відповідає вказаним вище вимогам закону.
За приписами ст. 414 КПКневідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПКрозуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак особи, щодо якої ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду на мету і засади його призначення. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у аспекті застосування приписів зазначеної статті КПК вимагає від суду з`ясувати питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку кримінальне правопорушення за класифікацією, визначеною в ст. 12 КК. Суд під час призначення покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Як убачається зі змісту вироку, призначивши ОСОБА_2 покарання, суд належним чином враховував всі встановлені обставини. Підстав вважати обраний засудженому захід примусу явно несправедливим через м`якість не вбачається, а твердження в касаційній скарзі про протилежне є непереконливими. Застосування від імені держави до особи, визнаної винуватою, заходу примусу належить до дискреційних повноважень суду, які було належним чином реалізовано під час перегляду вироку суду в порядку апеляційного провадження з огляду на зміст апеляційної скарги та встановлені судом обставини.
Також колегія суддів враховує висновок про застосування норми права, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2021 року (справа № 641/5714/19, провадження № 51-536кмо20), за змістом якого відповідно до приписів п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК потерпілий або його представник мають право на касаційне оскарження судових рішень з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
У касаційній скарзі потерпіла порушує питання про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості кримінального провадження та особі засудженого через м`якість усупереч змісту тих вимог, які вона заявила в суді першої інстанції, та вимог апеляційної скарги, розглянутої судом. Отже, вимоги в касаційній скарзі потерпілої, де вона просить Суд скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції, проте в аспекті застосування приписів ст. 412 КПК не наводить жодних підстав, з передбачених в ст. 415 цього Кодексу, не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону, викладених у п. 7 ч. 1 ст. 425 КПК.
Урозглянутій судом апеляційній скарзі потерпіла не ставила перед судом апеляційної інстанції вимог про призначення обвинуваченому більш суворого покарання, а тому, з огляду на приписи ч. 2 ст. 404, п. 3 ч. 1 ст. 407, ст. 415 КПК, навіть за умови часткового задоволення касаційної скарги та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд не матиме процесуальної можливості погіршити становище обвинуваченого за відсутності таких апеляційних вимог потерпілої, а отже, відсутності відповідного апеляційного приводу.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд