Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 712/10119/20-ц
провадження № 61-10420св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Російська Федерація,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2021 року у складі судді Пересунька Я. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Єльцова В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відмовляючи у відкриття провадження, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки позовні вимоги пред`явлені до Російської Федерації - держави, що користується судовим імунітетом, яка через свої компетентні органи згоди на залучення її до участі у справі в суді України, як відповідача, не надала, то зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд виходив із того, що Російська Федерація має в Україні судовий імунітет, а отже, необхідна згода дипломатичного представництва на пред?явлення до нього позову. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом першої інстанції направлені запити 20 жовтня 2020 року та повторно 19 січня 2021 року до Посольства Російської Федерації в Україні разом із копіями позовної заяви ОСОБА_1 із додатками, та запропоновано повідомити районний суд щодо того, чи є згода дипломатичного представництва Російської Федерації, як компетентного органу держави Російської Федерації, на розгляд вказаної цивільної справи у суді України.
02 лютого 2021 року запит вручено адресату, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Проте матеріали справи не містять інформації щодо позиції представництва Російської Федерації з приводу цього питання. Оскільки дипломатичним представником Російської Федерації, як компетентним органом держави Російської Федерації, згоди на розгляд вказаної цивільної справи у суді України не надано, тому відсутні підстави для розгляду справи, а отже, провадження у справі не може бути відкрито.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У червні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що Російська Федерація надала мовчазну згоду через уповноважених на це осіб на розгляд справи, у матеріалах справи міститься підтвердження отримання відповідного судового запиту, жодних заперечень відповідача до суду не надходило. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав та свобод. У національній судовій практиці є достатньо багато прикладів відкриття провадження за аналогічними позовами судами перших інстанцій та прийняття ними рішень на користь позивачів. Відповідно до правовій позиції, викладеної в постановах Верховного Суду бути учасником справи в судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Нормативно-правове обґрунтування
Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" визначається статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлюється особливий правовий режим на цій території, визначаються особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною четвертою статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
Згідно з Віденською Конвенцією про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, стороною якої є Україна, до іноземної держави, її дипломатичних представництв і консульських установ застосовується судовий імунітет.
Відповідно до Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 року № 198/93, держава гарантує додержання положень зазначеної Конвенції.
Крім того, порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України "Про міжнародне приватне право", який застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.
Стаття 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Відповідно до частини четвертої статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права України, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Таким чином, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Найважливішою ознакою для держави є суверенітет, оскільки саме суверенітет становить основну відправну засаду для її правосуб`єктності.
Суверенітет держави має вияв у двох сферах внутрішній та зовнішній. У зовнішній сфері суверенітет означає незалежність, самостійність і непідпорядкованість держави іншим державам.
У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності та означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Це принцип вилучення держави та її органів з-під юрисдикції іншої держави. Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої держави.
Таким чином, бути учасником справи у судах іншої держави кожна суверенна держава може тільки з її явно вираженої або мовчазної згоди, висловленої через уповноважених на це осіб.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Російської Федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди попередніх інстанцій з посиланням на відповідні норми законодавства правильно вказали на те, що відповідач має в Україні судовий імунітет, а отже, необхідна згода дипломатичного представництва на пред`явлення до нього позову. При цьому, вчиняти процесуальні дії щодо отримання такої згоди повинен не позивач при пред`явленні до суду позову, а саме суд.
До аналогічних висновків у подібних справах незмінно доходить Верховний Суд у постановах: від 13 травня 2020 року у справі № 711/17/19 (провадження № 61-10776св19); від 03 червня 2020 року у справі № 357/13182/18 (провадження № 61-12202св19); від 03 червня 2020 року у справі № 711/14/19 (провадження № 61-12536св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 321/211/20 (провадження № 61-8142св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 756/11440/19.
Питання про те, який орган іноземної держави компетентний надати таку згоду, вирішується законодавством відповідної іноземної держави. В Україні питання надання такої згоди урегульовано Указом Президента України від 25 червня 2002 року № 581, яким затверджено Порядок здійснення захисту прав та інтересів під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб`єкта та України.
Прийнявши позовну заяву, суддя на стадії підготовки справи до судового розгляду має з`ясувати, чи є згода дипломатичного представництва, як компетентного органу держави, на розгляд спору в судах України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно першочергово підготувати відповідний запит та отримати офіційну інформацію щодо того, чи існує згода компетентних органів відповідної держави на розгляд справи у судах України, оскільки це впливає на зміст подальших процесуальних дій. У разі, якщо такої згоди не отримано, то посольство не може набувати процесуального статусу відповідача у цивільному процесі. Надсилання судових викликів (повідомлень) до посольств іноземних держав в Україні має здійснюватися виключно через Міністерство закордонних справ України (МЗС).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 466/674/18, від 09 червня 2021 року № 265/7703/19, від 17 червня 2020 року у справі № 711/15/19.