Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 523/18162/16
провадження № 61-3170св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Гарська Вікторія Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року у складі судді Сувертак І. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
Заїкіна А. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_3, після її смерті відкрилася спадщина на Ѕ частину будинку загальною площею 110,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею
500,00 кв. м, та на будинок з надвірними спорудами загальною площею
63,4 кв. м, житловою площею 41,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці площею 561,00 кв. м.
Спадкоємцями першої черги за законом є позивач та відповідач.
Після смерті ОСОБА_3 позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріусом йому відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частину вказаних будинків через відсутність у нього оригіналів правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно.
Посилаючись на те, що правовстановлюючі документи на нерухоме майно,
що входить до складу спадщини, знаходяться у чоловіка доньки - відповідача ОСОБА_2, який відмовляється надати їх до нотаріальної контори, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на ј частину будинку
за адресою: АДРЕСА_1, та на Ѕ частину будинку за адресою: АДРЕСА_2, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішень суді першої та апеляційної інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на ј частину будинку за адресою:
АДРЕСА_1, загальною площею 110,9 кв. м, житловою площею 58,8 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 500,00 кв. м,
у порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини будинку за адресою:
АДРЕСА_2, загальною площею 63,4 кв. м, житловою площею
41,2 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 561,00 кв. м, у порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції,
з яким погодився апеляційний суд, виходив з наявності у позивача права
на звернення до суду за захистом свого невизнаного спадкового права
та доведеності позовних вимог.
Суд встановив, що відповідач ОСОБА_2 не надає оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно, що є перешкодою для ОСОБА_1 в отриманні свідоцтва про право на спадщину за законом.
Суд при цьому врахував, що таке набуття права власності на спадкове майно
є винятковим способом захисту, направлено на захист охоронюваних законом прав та інтересів спадкоємця, у якого на даний час існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року й прийняти у справі нове рішення про відмову в позові.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Вказує, що справу апеляційним судом розглянуто без участі його представника, який надав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку
з карантинними обмеженнями, спрямованими на запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, до закінчення таких карантинних обмежень.
Зазначає, що суд неправильно визначив обсяг спадкового майна, оскільки частина майна у будинку за адресою: АДРЕСА_2 отримана спадкодавцем за удаваним договором дарування, що приховував договір купівлі-продажу.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на її безпідставність,
а оскаржувані судові рішення вважає законними та обґрунтованими.
Доводи про удаваність правочину вважає надуманими та такими, що мають
на меті затягування розгляду справи, адже відповідач категорично відмовлявся визнавати його спадкові права після смерті доньки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із Суворовського районного суду
м. Одеси.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, донька позивача та дружина відповідача у цій справі.
До складу спадкового майна увійшли:
1) Ѕ частина будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 110,9 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею
500,00 кв. м, що належав спадкодавцеві ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 13 жовтня 2009 року, реєстраційний 6987, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М.;
2) Ѕ частина будинку з надвірними спорудами за адресою:
АДРЕСА_2 загальною площею 63,4 кв.м, розташованого на земельній ділянці площею 561,00 кв. м, що належала спадкодавцеві ОСОБА_3
на підставі договору дарування від 04 лютого 2003 року, реєстраційний номер 499, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В.
3) Ѕ частина будинку з надвірними спорудами за адресою:
АДРЕСА_2 загальною площею 63,4 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 561,00 кв. м, що належала спадкодавцеві ОСОБА_3
на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гребенюк І. М.
Спадкоємцями першої черги за законом є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2, обидва спадкоємці звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, проте нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно у вигляді будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 з посиланням на відсутність
у позивача оригіналів правовстановлюючих документів на вказане нерухоме майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -
ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод
чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.