Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 453/121/19
провадження № 61-3191св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,
Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи",
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 липня 2020 року в складі судді Микитина В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В., у цивільній справі за позовом заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України до ОСОБА_1, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи", про витребування від добросовісного набувача об`єкта нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортні системи" (далі - ТОВ "Транспортні системи"), про витребування від добросовісного набувача об`єкта нерухомого майна.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є кінцевим власником нерухомого майна - приміщення магазину, загальною площею 412,4 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1 (стара адреса: АДРЕСА_1 ).
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року позов заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України до ТОВ "Транспортні системи", треті особи: Фонд державного майна України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення - магазину, загальною площею 412,4 кв. м, та зобов`язання повернути майно задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення "1-17", загальною площею 412,4 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2008 року між Концерном "Військторгсервіс" Міністерства оборони України та ТОВ "Транспортні системи". Позов в частині зобов`язання ТОВ "Транспортні системи" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України нежитлові приміщення, загальною площею 412,4 кв. м, на АДРЕСА_1 припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 грудня 2008 року, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" Міністерства оборони України та ТОВ "Транспортні системи", скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. В іншій частині рішення залишено без змін.
Посилаючись на те, що спірне нежитлове приміщення вибуло з управління позивача без його волі, а також без погодження з Фондом державного майна України, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року, заступник військового прокурора Західного регіону України просив витребувати з володіння ОСОБА_1 та повернути у власність держави в особі Міністерства оборони України та в господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нерухоме майно - приміщення магазину, загальною площею 412, 4 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 (колишня адреса: АДРЕСА_1 ), шляхом його звільнення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 06 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 грудня 2008 року, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" Міністерства оборони України та ТОВ "Транспортні системи", не свідчить про вибуття вказаного майна із володіння попереднього власника поза його волею, оскільки волевиявлення позивача на відчуження спірного майна підтверджується фактом укладення вказаного договору.
Крім того, витребування спірного нежитлового приміщення від ОСОБА_1, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України залишено без задоволення, рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 липня 2020 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 06 липня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Сколівського районного суду Львівської області.
У травні 2021 року справа № 453/121/19 передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування правового висновку Верховного Суду про застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, що відповідає підставі касаційного оскарження, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Так, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 463/5582/17 суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування нерухомого майна від добросовісного набувача у власність держави в особі Міністерства оборони України на підставі статті 388 ЦК України, оскільки майно вибуло з володіння власника на підставі договору купівлі-продажу, який визнаний судом недійсним.
Крім того, відповідно до правого висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2016 року в справі № 6-2407цс15, віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першої статті 388 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 зроблено висновок, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами.
Доводи інших учасників справи
Відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Цимбала І. З. на касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону мотивований тим, що для з`ясування наявності/відсутності підстав для витребування майна від ОСОБА_1 в силі положень статті 388 ЦК України суд повинен встановити, чи була воля власника (Міністерства оборони України) або особи, якій таке майно було передано у користування (Концерн "Військторгсервіс") на відчуження такого майна. Укладенню договору купівлі-продажу 29 грудня 2008 року передували лист структурного підрозділу Міністерства оборони України про надання дозволу на відчуження спірного майна та проведення процедури публічних торгів.
Відзив Міністерства оборони України мотивований тим, що посилання судів попередніх інстанцій на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великої Британії" є безпідставним, оскільки обставини справи, яка розглядається, є іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 29 грудня 2008 року між Концерном "Військторгсервіс" та ТОВ "Транспортні системи" укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину "1-17", загальною площею 412,4 кв. м, що становить 13/100 частин житлового будинку, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 19-21, т. 1).
02 жовтня 2009 року між ТОВ "Транспортні системи" та ОСОБА_2 укладений договір міни, відповідно до якого ОСОБА_2 обміняв належний йому на праві власності автомобіль на належне ТОВ "Транспортні системи" нерухоме майно на АДРЕСА_1 (а. с. 17-18, т. 1).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15 липня 2013 року порушено провадження у справі № 914/2688/13 за позовом заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Концерну "Військторгсервіс" до ТОВ "Транспортні системи", третя особа - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 грудня 2008 року та зобов`язання повернути майно.
Рішенням виконавчого комітету Сколівської міської ради від 25 лютого 2015 року № 20 дозволено ОСОБА_2 поділ нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 на два самостійні об`єкти: житловий будинок та нежитлові приміщення магазину. Присвоєно окремий адресний номер № 13 "г" нежитловому приміщенню - магазину "1-17", яке знаходиться на АДРЕСА_1 (а. с. 28, т. 1).
21 липня 2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "РЕСМУС" в особі директора ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладені договори купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 412,4 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Справа № 914/2688/13 розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення "1-17" від 29 грудня 2008 року, загальною площею 412,4 кв. м, розташованого на АДРЕСА_1, укладений між Концерном "Військторгсервіс" Міністерства оборони України та ТОВ "Транспортні системи". Позов в частині зобов`язання ТОВ "Транспортні системи" повернути до державної власності в особі Міністерства оборони України у повне господарське відання Концерну "Військторгсервіс" нежитлові приміщення, загальною площею 412,4 кв. м, на АДРЕСА_1 припинено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22 березня 2018 року рішення Господарського суду Львівської області від 11 грудня 2017 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29 грудня 2008 року, укладеного між Концерном "Військторгсервіс" Міністерства оборони України та ТОВ "Транспортні системи", скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. В іншій частині рішення залишено без змін (а. с. 95-105, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та відзивах на неї доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частиною першою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.