Постанова
Іменем України
15 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 444/2234/18
провадження № 61-18197св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця",
представник позивача - Завалишин Юрій Олегович,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Грибовицька сільська рада Жовківського району Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" - Завалишина Юрія Олеговича на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 вересня 2020 року у складі судді Зеліско Р. Й. та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Грибовицька сільська рада Жовківського району Львівської області, про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2016 року комісією у складі працівників виробничого структурного підрозділу "Кам`янка-Бузька дистанція колії" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" і спеціаліста-землевпорядника Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області під час обстеження земельної ділянки регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" у межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області було виявлено, що на 13 км + 245 м - 13 км + 265 м на перегоні Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів на відстані 12 м від осі головної колії знаходиться сітчата огорожа, що огороджує прибудинкову територію, яку без будь-яких правових підстав самовільно захопила ОСОБА_1, що підтверджується відповідним актом обстеження земельної ділянки.
АТ "Укрзалізниця" вказувало, що загорожа на прибудинковій території розміщена у смузі відведення регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", ширина якої становить 25 м, чим порушено право регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" на користування належною їй земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме, забезпечення безпечного функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с. Малі Грибовичі Жовківського району Львівської області.
На підставі вказаного АТ "Укрзалізниця" просило суд зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", а саме, звільнити самовільно зайняту земельну ділянку у межах Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області на 13 км + 245 м - 13 км + 265 м з правої сторони за ходом кілометрів на перегоні Рудно-Підбірці, шляхом демонтажу сітчастої огорожі, що огороджує прибудинкову територію і розміщена на цій земельній ділянці.
Короткий зміст судових рішення
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 16 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року, у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач у порушення вимог статті 12 ЦПК України не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження того, що частина земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці. Таким чином, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем порушено прав позивача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" - Завалишина Ю. О. на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 вересня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" - Завалишин Ю. С., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця".
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні позову АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця", суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, не врахував, що користування спірною земельною ділянкою товариством здійснює відповідно до Плану смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці, розробленого проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році. Порядок відводу земель під будівництво об`єктів інфраструктури залізничного транспорту, надання цим землям статусу земель залізничного транспорту і земель спеціального призначення визначався "Положенням про порядок порушення і розгляду клопотань по питаннях про відведення земель для державних, громадських потреб та інших потреб, які потребують рішення Ради Міністрів СРСР або Міністра сільського господарства СРСР". На момент побудови залізничної колії у 1958 році реєстрація права на земельні ділянки законодавством не вимагалася. Крім цього, державна реєстрація права власності та користування земельними ділянками є похідною від набуття особою цього права, тобто наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом. Вказує, що усі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та іншим є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки, надані залізниці, а не тільки земельні ділянки, які прилягають до залізничного полотна. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення, створення належних умов для безпеки руху і розвитку об`єктів залізничного транспорту.
Вказане свідчить про порушення відповідачем прав позивачем, що є підставою для задоволення позову і усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з планом смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Нестеровського (на сьогоднішній день Жовківського) району Львівської області під об`єктами залізничного транспорту знаходиться земельна ділянка (смуга відведення), від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м.
16 лютого 2016 року комісією у складі працівників виробничого структурного підрозділу "Кам`янка-Бузька дистанція колії" регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця" і спеціаліста-землевпорядника Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області під час обстеження земельної ділянки залізниці у межах населеного пункту на території Грибовицької сільської ради Жовківського району Львівської області було виявлено, що на 13 км + 245 м - 13 км + 265 м на перегоні Рудно-Підбірці з правої сторони за ходом кілометрів на відстані 12 м від осі головної колії знаходиться сітчаста огорожа, що огороджує прибудинкову територію, при ширині смуги відведення залізниці 25 м, і яку, зі слів землевпорядника, використовує ОСОБА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" - Завалишина Ю. С. підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Так, згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспоренні права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).
У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються у користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України "Про транспорт".
Частиною другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина перша статті 23 Закону України "Про транспорт").
Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України.
Так, на підтвердження користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" було надано відповідний план смуги відведення, який був розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році.
Колегія суддів виходить із того, що нормативно-правовими актами, чинними на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році, а саме: ЗК Української РСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку.
Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства" (постанова ЦИК СССР від 15 грудня1928 року).
За змістом статті 17 Закону України "Про основи містобудування", наявний у матеріалах справи план смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м від 1962 року є містобудівною документацією.
Отже АТ "Укрзалізниця" є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки і цей документ є належним доказом підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці від 11 км + 106 м до 20 км + 534 м, яка відноситься до земель державної власності.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.
Так, звертаючись до суду із цим позовом, АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" вказувало на те, що ОСОБА_1 самовільно, без будь-яких правових підстав, розмістила сітчасту огорожу на земельній ділянці смуги відведення залізниці, чим порушила право позивача на користування належною йому земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а саме для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с. Малі Грибовичі Жовківського району Львівської області.
У частині третій статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У пунктах 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Частинами першою-третьою статті 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" порушено, оскільки для таких висновків мають бути надані належні і допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у користуванні позивача, де проходить її межа, чи порушена межа цієї земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.
Разом з тим, із клопотанням про призначення експертизи у справі для підтвердження своїх позовних вимог АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до суду не зверталося.
Таким чином, встановивши, що позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" не знайшли свого підтвердження, оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів шляхом захоплення спірної земельної ділянки, у спосіб встановлення сітчастої огорожі відповідачем, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця".
Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Твердження заявника про неврахування судами висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц,є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які є подібними доводам апеляційної скарги, мотивована відповідь на які надана судом апеляційної інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду