УХВАЛА
14 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 320/1365/21
Провадження № 11-411за21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М.І.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила звернення у формі касаційної скарги ОСОБА_1 про перегляд ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року, постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року, ухвали Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, і
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову їй в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлене Наказом відповідача від 13 травня 2019 року № 7319, а також зобов`язати відповідача розглянути питання щодо прийняття рішення про оформлення документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно неї.
До позову позивачка додала заяву про поновлення строку звернення до суду.
Одеський окружний адміністративний суд ухвалами від 04 лютого 2021 року відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку та залишив адміністративний позов без руху.
Той же суд ухвалою від 22 лютого 2021 року на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позовну заяву повернув позивачці.
Суд першої інстанції виходив з того, що доводи адвоката позивачки про те, що остання лише 29 січня 2021 року отримала повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду у встановленому законом порядку.
Предметом розгляду у цій справі, як убачається із адміністративного позову, є Наказ ДМС України від 13 травня 2019 року № 7319, який у суді першої інстанції зареєстрований 01 лютого 2021 року за вхідним № 1356/21. З цього суд виснував, що шестимісячний строк, встановлений частиною другою статті 122 КАС України для пред`явлення зазначеного позову, сплинув 04 листопада 2019 року.
На доводи представника позивачки стосовно обмежень (труднощів) вчасного звернення до суду, зумовлених карантином, запровадженого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) для запобігання поширення коронавірусної хвороби (СОVID -19), та щодо продовження процесуальних строків на час такого карантину, суд, серед іншого, зазначив, що 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)" від 18 червня 2020 року № 731-ІХ (далі - Закон № 731-IX). Цим законом внесені зміни до прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та КАС України щодо поновлення/продовження процесуальних строків у зв`язку з карантином.
Згідно з пунктом 2 розділу II Закону № 731-IX продовжені строки закінчуються протягом 20 днів після набрання чинності цього Закону.
З огляду на те, що Закон № 731-ІX набрав чинності 17 липня 2020 року, продовжені процесуальні строки закінчуються 06 серпня 2020 року.
Звернув суд увагу і на те, що ОСОБА_1 вже зверталась з заявою до органів міграційної служби України за захистом про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до листа ГУ ДМС України у Львівській області від 10 січня 2019 року їй відмовили в оформленні документів та відповідно до рішення ДМС України від 23 травня 2019 року відхилили її скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів (ухвала від 03 жовтня 2019 року у справі № 461/7454/19).
ОСОБА_1 не погодилася з рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу.
П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 07 квітня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року залишив без змін.
ОСОБА_1 не примирилася з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подала касаційну скаргу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 24 червня 2021 року на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) касаційну скаргу повернув скаржниці. Підставою для цього стало подання скарги, у якій не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
07 вересня 2021 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів всіх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Прохання мотивує тим, що судові рішення постановлені на підставі неповно досліджених усіх суттєвих обставин справи, необхідних для постановлення об`єктивного та законного рішення.
Зазначає, що ця справа має для неї особисте виняткове значення, позаяк існує небезпека, що загрожує її життю та здоров`ю, та містить виключну правову проблему, а тому її треба передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Зі змісту та спрямованості аргументів звернення ОСОБА_1 можна узагальнити, що її авторка, попри зазначення в резолютивній частині прохання про скасування рішень судів попередніх інстанцій, водночас й насправді пропонує, щоб Велика Палата Верховного Суду проревізувала і переглянула ухвалу касаційного суду від 24 червня 2021 року про повернення касаційної скарги, відкрила касаційне провадження й здійснила касаційний перегляд касаційної скарги скаржниці.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За правилами частин третьої-шостої статті 346 цього Кодексу суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо
така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду;
якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Згідно зі статтею 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.
Із наведеного нормативного процесуального регулювання випливає, що ухвала суду касаційної інстанції про повернення касаційної скарги є остаточною, вона не є тим видом судового рішення, що підлягає оскарженню, а Велика Палата Верховного Суду не є тим судовим органом, який має процесуальні повноваження переглядати судові рішення суду касаційної інстанції за правилами касаційного провадження та здійснювати відповідні процесуальні дії після такого перегляду, чи переглядати рішення судів першої та апеляційної інстанції в касаційному порядку без прохання переглянути рішення суду касаційної інстанції, але за наявності нескасованого й обов`язкового до виконання судового рішення суду касаційної інстанції про повернення касаційної скарги, ухваленого за наслідками перевірки відповідності касаційної скарги на стадії відкриття касаційного провадження.
Доводи і аргументи скарги ОСОБА_1 не спростовують правових висновків зазначених рішень.
У зв`язку зі сказаним варто послатися також на рішення Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України", який у пункті 24 цього рішення наголосив на тому, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі "Занд проти Австрії" (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)".
Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 є неприйнятною, а тому її разом з доданими до неї матеріалами треба повернути скаржниці.
Керуючись статтями 24, 346, 365 Кодексу адміністративного судочинства України Велика Палата Верховного Суду