Постанова
іменем України
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 308/6201/17
провадження № 51-530км18
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Анісімова Г.М.,
суддів Бородія В.М., Луганського Ю.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Рудюк В.Л.,
прокурора Костюка О.С.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянуву відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42017070000000205,
за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя
АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 січня 2021 року щодо нього.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 липня
2017 року затверджено угоду про визнання винуватості від 22 червня 2017 року, укладену між прокурором відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції прокуратури Закарпатської області Малицьким С.І. та обвинуваченим
ОСОБА_1 за участю захисника Попової Г.М. Визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, і призначено йому узгоджене покарання у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 12 750 грн. Вирішено питання щодо призначення штрафу
із розстрочкою виплати частинами, а також щодо накладеного на майно арешту
та речових доказів у провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, будучи доцентом кафедри військової підготовки Державного вищого навчального закладу "Ужгородський національний університет" (далі - УжНУ), у період приблизно з 20 травня по 06 червня 2017 року повідомив студентці 2 курсу (взвод 204) напрямку військова психологія кафедри військової підготовки УжНУ ОСОБА_2 та створив у неї хибне переконання, що без його впливу на викладачів кафедри військової підготовки УжНУ остання позитивно не складе контрольно-модульні роботи, заліки та екзамени. 09 червня
2017 року в період із 10 год. 10 хв. по 10 год. 20 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в салоні автомобіля марки ВАЗ-2115, д.н.з. НОМЕР_1, біля торгового центру "Токіо"
на вул. Легоцького,19-А в м. Ужгороді, одержав для себе від ОСОБА_2 50 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України на вищенаведену дату становило 1308 грн, як частину раніше обумовленої з її чоловіком ОСОБА_3 суми неправомірної вигоди в розмірі 300 доларів США за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, - завідувачем, викладачем та старшим викладачем кафедри військової підготовки УжНУ щодо позитивного складання ОСОБА_2 контрольно-модульних робіт, а також допуску її у подальшому до державного комплексного іспиту без проходження військового збору.
ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, тобто у зловживанні впливом, кваліфікуючими ознаками якого є одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 22 листопада 2017 року закрив провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вказаний вирок суду першої інстанції. Своє рішення суд мотивував тим, що відповідно до п. 1 ч. 4
ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) вирок не може бути оскаржений на підставах, наведених в апеляційній скарзі.
Верховний Суд постановою від 12 вересня 2018 року частково задовольнив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, скасував зазначену ухвалу апеляційного суду
і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 02 грудня 2019 року задовольнив подання Закарпатського апеляційного суду і кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 направив до Львівського апеляційного суду для розгляду в апеляційному порядку.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 11 грудня 2019 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1
на вирок суду першої інстанції у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку згідно з положеннями
ст. 394 КПК.
Верховний Суд постановою від 11 березня 2020 року задовольнив касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, скасував ухвалу апеляційного суду від 11 грудня 2019 року
і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, відмовивши у відкритті апеляційного провадження, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону через те, в апеляційній скарзі обвинувачений посилався на обставини, передбачені ч. 7 ст. 474 КПК, що відповідало вимогам п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК, а отже апеляційний суд мав прийняти рішення по суті.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 січня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишив без задоволення, а вирок суду першої
інстанції - без змін.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду
та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджений зазначає, що апеляційний суд у повній мірі не виконав вказівок Верховного Суду щодо встановлення фактичних обставин кримінального провадження, не обґрунтовано і відмовив у задоволенні клопотання про витребування із Закарпатської обласної прокуратури матеріалів кримінального провадження № 42017070000000205 від 07 червня 2017 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК. Крім того, як він вважає, апеляційний суд не взяв до уваги, що його засуджено за злочин, який не внесено до ЄРДР, огляд місця події проводився у кримінальному провадженні № 420170700000000205, а підозра 13 червня 2017 року йому оголошена у кримінальному провадженні № 4201707000000000205.
Засуджений вказує, що апеляційний суд проігнорував той факт, що на момент укладення угоди про визнання винуватості він був на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Ужгородської ЦМКЛ через різке загострення важкого неврологічного захворювання - хвороби Паркінсона, за яким йому встановлено групу інвалідності (захворювання пов`язане із проходженням військової служби), та перебував під дією високих доз сильнодіючих медичних препаратів, які можуть викликати амнезію, сплутаність свідомості та інші неврологічні порушення, через що він не усвідомлював своїх дій. А тому, на його думку, роз`яснення судом першої інстанції наслідків укладення угоди про визнання винуватості зовсім не означає розуміння та усвідомлення ним її положень.
Зазначає про укладення ним угоди про визнання винуватості внаслідок обману з боку слідчого, нерозуміння й не усвідомлення за станом свого здоров`я на той час змісту документів, які він підписував, що є порушенням презумпції невинуватості, оскільки в хворобливому стані він фактично себе обмовив. Вважає, що присутність адвоката при укладенні угоди не суперечить зазначеним вище твердженням, оскільки саме адвокат пішла на угоду зі слідством, не роз`яснила йому суті подій, які відбувалися.
У касаційній скарзі наведено доводи про те, що зміст оскаржуваного судового рішення не відповідає ходу судового засідання, оскільки апеляційний суд не досліджував технічних засобів та журналу судового засідання суду першої інстанції, на які послався
у своєму рішенні. Засуджений стверджує, що він не визнавав своєї вини у вчиненні злочину в суді першої інстанції, що може бути підтверджено звукозаписом судового засідання в місцевому суді.
Засуджений зазначає, що апеляційний суд не дав оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам, зокрема щодо недопустимості протоколу за результатами проведення негласної розшукової слідчої дії - аудіо-, відеоконтролю особи, а також про порушення судом першої інстанції вимог частин 6, 7 ст. 474 КПК.
На думку засудженого, неправильною є кваліфікація кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК, про що йшлося в його апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції відповідей на зазначені доводи не дав та залишив їх поза увагою, не навівши відповідних мотивів до того ж.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції засуджений підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі, та просив її задовольнити.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого та просив ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У ч. 4 ст. 469 КПК зазначено випадки, коли між прокурором та підозрюваним
чи обвинуваченим у кримінальному провадженні може бути укладено угоду про визнання винуватості. Зокрема, згідно з п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК (в редакції, чинній на момент здійснення процесуальної дії) така угода може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів.
Вимоги до змісту угоди про визнання винуватості визначено у ст. 472 КПК. В угоді мають бути зазначені її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного
чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого
на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування
з випробуванням, умови застосування спеціальної конфіскації, наслідки укладення
та затвердження угоди, передбачені ст. 473 цього Кодексу, та наслідки невиконання угоди.
За змістом статей 474, 475 КПК суд зобов`язаний перевірити угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону і може відмовити в затвердженні угоди.
Якщо внаслідок перевірки змісту угоди, одержання відомостей із пояснень сторін угоди суд дійде висновку про наявність хоча б однієї обставини, передбаченої ч. 7 ст. 474 КПК, то він своєю ухвалою відмовляє у затвердженні угоди і досудове розслідування або судове провадження продовжуються в загальному порядку.
У ч. 7 ст. 474 КПК законодавець визначив вичерпні підстави, наявність яких зобов`язує суд відмовити у затвердженні угоди. У цьому зв`язку суд повинен ретельно перевірити умови угоди та з`ясувати необхідну інформацію у сторін угоди з метою постановлення законного вироку.
Формалізація процесуального порядку укладення угоди про визнання винуватості,
з одного боку, надає можливість підозрюваному, обвинуваченому мати чітке уявлення щодо передбаченої законом процедури, рішень органів та осіб, які здійснюють провадження, а з другого - звужує простір для судової дискреції, вільного розсуду та суб`єктивізму при застосуванні норм права, чим забезпечує прозорість правозастосовної діяльності і передбачуваність її результатів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на розгляд суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між прокурором та підозрюваним
ОСОБА_1 22 червня 2017 року, згідно з якою останній повністю визнав свою вину
у вчиненні інкримінованого йому за ч. 2 ст. 369-2 КК злочину, погодився з призначенням узгодженого сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 4 угоди підозрюваному було роз`яснено,
що відповідно до ст. 473 КПК наслідком укладання та затвердження угоди для сторін
є обмеження права на оскарження вироку та відмова від здійснення прав, передбачених п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК, а також підстави його оскарження в апеляційному та касаційному порядку. В угоді зазначено, що такі роз`яснення підозрюваному зрозумілі, що підтверджується його підписами.
Угоду укладено за участю та у присутності захисника Попової Г.М., з якою засудженим укладено договір про надання правової допомоги від 09 червня 2017 року, про що свідчить зміст укладеної угоди.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумнів.
Обґрунтовуючи своє рішення про законність та обґрунтованість вироку суду, апеляційний суд зазначив, що перед ухваленням рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд першої інстанції відповідно до ч. 4 ст. 474 КПК з`ясував в обвинуваченого, чи цілком він розуміє, що має право на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, а він наділений такими правами: мовчати, і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника, у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно в порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків
і подати докази, що свідчать на його користь. Крім того, судом було роз`яснено обвинуваченому наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею
473 цього Кодексу, характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим, вид покарання та інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, а також положення ст. 63 Конституції та ст. 18 КПК. До того ж, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 визнавши свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 369-2 КК, цілком розумів положення ч. 4 ст. 474 КПК та наслідки невиконання ним угоди, передбачені ст. 476 КПК, і наслідки умисного невиконання угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 389-1 КК, а укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. В суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_1 за участю захисника Попової Г.М. погодився на призначення узгодженого покарання та затвердження угоди.
Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку викладених вище обставин.
Апеляційний суд у своєму рішенні виходив з того, що судом першої інстанції було повністю дотримано загальний порядок судового провадження на підставі угоди, визначений ст. 474 КПК. Обставини, викладені в оскарженому судовому рішенні, підтверджуються матеріалами провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що твердження обвинуваченого ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції про неналежне роз`яснення судом наслідків укладення угоди про визнання винуватості,
які він також наводить у касаційній скарзі, не ґрунтуються на обставинах справи і спростовуються змістом аудіозапису судового засідання від 20 липня 2017 року, згідно з яким обвинуваченому належним чином роз`яснено обставини, зазначені
в ст. 474 КПК, у тому числі наслідки укладення угоди, визначені в ч. 2 ст. 473 цього Кодексу щодо обмеження його права на оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК. Обвинувачений повідомив, що надані судом роз`яснення приписів закону йому зрозумілі.
Під час касаційної перевірки з аудіозапису судового засідання від 20 липня 2017 року встановлено, що після короткого викладу прокурором змісту обвинувального акта обвинувачений ОСОБА_1 повідомив суду, що визнає обвинувачення. Отже, безпідставними є твердження в касаційній скарзі засудженого про те, що він не визнав своєї винуватості у вчиненні злочину.
Колегія суддів також відхиляє твердження про те, що апеляційний суд дослівно переписав вирок та ухвалу апеляційного суду, скасовану касаційним судом. Викладення апеляційним судом у своєму рішенні фактичних обставин кримінального провадження, установлених судом та викладених у вироку суду, не є порушенням вимог КПК, оскільки апеляційний суд посилався на них, обґрунтовуючи своє рішення про відповідність вироку суду першої інстанції приписам ст. 370 КПК. Текстуально ідентичне викладення апеляційним судом свого висновку про безпідставність твердження обвинуваченого ОСОБА_1 щодо неналежного роз`яснення йому наслідків укладення угоди про визнання винуватості з висновком Апеляційного суду Закарпатської області в ухвалі від 22 листопада 2017 року не є порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки такий висновок є обґрунтованим та підтверджується матеріалами провадження.
Ураховуючи особливості апеляційного оскарження вироку суду на підставі угоди про визнання винуватості, визначених ч. 4 ст. 394, ч. 4 ст. 475 КПК колегія суддів вважає безпідставними доводи, викладені в касаційній скарзі, про ненадання апеляційним судом оцінки твердженням обвинуваченого, що стосуються встановлення фактичних обставин на підставі недопустимих доказів у кримінальному провадженні. Апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про витребування матеріалів кримінального провадження з метою дослідження доказів з мотивів, наведених обвинуваченим.
Основним змістом кримінального процесуального за своїм характером поняття "винуватість" є констатація того, що саме ця особа вчинила відповідне діяння, яке містить склад конкретного злочину.
Системний аналіз положень глави 35 КПК дозволяє стверджувати, що суд не
є суб`єктом доказування винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Його завдання в кримінальному провадженні на підставі угоди полягає в іншому - об`єктивно перевірити відповідність укладеної угоди про визнання винуватості вимогам закону, наявність підстав до твердження про винуватість обвинуваченого і затвердження угоди про визнання винуватості. Предметом судового розгляду виступають обставини вчиненого правопорушення в контексті їх обсягу та змісту, що визначені в угоді про визнання винуватості.
Наслідком угоди про визнання винуватості, з огляду на приписи ст. 394 КПК, є те, що кримінальна справа вирішується шляхом застосування особливого порядку судового провадження, що становить по суті відмову від низки процесуальних прав. Водночас ані буква, ані дух статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод не заважають особі з власної волі відмовитися від цих гарантій (див. справу "Scoppola проти Італії" (№ 2) [ВП], № 10249/03, § 135, рішення
від 17 вересня 2009 року).
Касаційний суд зазначає, що, уклавши зі стороною обвинувачення угоду щодо покарання та визнавши винуватість щодо обвинувачення, засуджений відмовився від права на розгляд кримінальної справи по суті в загальному порядку. При цьому Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанції, що рішення погодитися з угодою про визнання винуватості було прийнято засудженим при повному розумінні фактів справи і правових наслідків та дійсно на добровільній основі. Зміст угоди і справедливість того, яким чином її було досягнуто між сторонами, були предметом достатнього судового розгляду як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції, обґрунтованість висновків яких доводи касаційної скарги не спростовують.
Засуджений був належним чином представлений захисником за його вибором, який забезпечив отримання засудженим юридичної допомоги впродовж переговорів щодо укладання угоди про визнання винуватості зі стороною обвинувачення, а також представляв засудженого в ході судового розгляду угоди.
Суддя місцевого суду, який розглянув питання законності угоди про визнання винуватості в засіданні від 20 липня 2017 року, запитав засудженого в присутності його захисника, чи уклав він угоду добровільно, чи не є його рішення наслідком будь-якого неправомірного тиску.
Засуджений підтверджував як перед прокурором, так і перед суддею, що він повністю розуміє зміст угоди, що йому пояснили його процесуальні права та правові наслідки угоди, що його рішення погодитися на неї не було результатом будь-якого примусу чи неправдивих обіцянок. Засуджений висловив свою чітку позицію з кожного питання, за відсутності ознак того, що він не розумів суті питань, його відповіді стосувалася їх змісту і були зрозумілі.
Під час перевірки умов угоди на відповідність вимогам КПК суд, з`ясовуючи питання про добровільність укладення угоди сторонами, обґрунтовано виходив з того, що матеріали провадження не містять відомостей про застосування насильства, примусу, погроз або обіцянок чи про інші обставини, ніж ті, які передбачено змістом угоди, а в судовому провадженні сторони також не заявляли про обставини, що ставлять під переконливий сумнів її добровільне укладення. Сторона захисту не порушувала питання перед місцевим судом про порок волі чи недобровільність укладення угоди.
Суд не має обґрунтованих підстав стверджувати про неефективність захисту чи неузгодженість позиції захисника із засудженим стосовно застосування особливого порядку здійснення кримінального провадження на підставі угоди про визнання винуватості.
При цьому суд враховує, що зміна лінії захисту після затвердження судом угоди про визнання винуватості, яка ґрунтується на запереченні засудженим належних умов і підстав до її укладення, не свідчить сама собою про неефективність захисту до її зміни.
Чинним кримінальним процесуальним законом не встановлено будь-якого іншого порядку, ніж визначений у ст. 214 КПК, що має застосовуватися для розгляду
і перевірки заяв про вчинення кримінального правопорушення, де визначено
і повноважних суб`єктів для здійснення провадження за такими заявами, до яких суди будь-якої інстанції не належать, як не належать суди і до кола повноважних органів щодо здійснення проваджень стосовно перевірки заяв про вчинення адміністративних чи дисциплінарних порушень слідчим чи захисником.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що віднесені до їхніх повноважень КПК.
Фактично стверджуючи в касаційній скарзі про вчинення правопорушення щодо нього з боку слідчого та захисника, засуджений не звертався із заявами про вказані порушення у порядку, визначеному ст. 214 КПК, або щодо здійснення дисциплінарного провадження чи провадження в справі про адміністративне правопорушення, доводи про укладення угоди про визнання винуватості обманним шляхом не підтверджуються належними, достовірними і допустимими доказами і є безпідставними.
Отже, добровільність згоди на укладення угоди про визнання винуватості, яка полягає у здатності особи, яка вчинила злочин, самостійно на власний розсуд приймати рішення та вчиняти для їх реалізації процесуальні дії, усвідомлюючи їх значення та наслідки, належно перевірена судом до затвердження угоди про визнання винуватості,
і у касаційного суду відсутні обґрунтовані підстави до спростування висновків суду про добровільність укладеної засудженим угоди.
При цьому його твердження про перебування на лікуванні з приводу неврологічних захворювань і вживання лікарських препаратів, що вплинуло на здатність усвідомлювати обставини, які мають значення для укладення угоди (умови, підстави та наслідки), суд оцінює в аспекті застосування приписів ч. 7 ст. 474 КПК та в контексті реальності та дійсності стверджуваного впливу факторів, вказаних в касаційній скарзі, на застосування кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.
У матеріалах кримінального провадження відсутні бодай які-небудь дані, які вказують на медичний критерій неосудності чи обмеженої осудності засудженого (медичні довідки, висновки судово-психіатричних експертиз, відомості про перебування на психіатричному обліку чи психічні захворювання), що могли би свідчити принаймні про обмежену здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Під час кримінального провадження не встановлені обставини, які дають підстави вважати, що засуджений ОСОБА_1 під час вчинення суспільно небезпечного діяння був в неосудному або обмежено осудному стані або вчинив кримінальне правопорушення
в осудному стані, але після його вчинення захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. Відсутні також відомості про те, що поведінка засудженого під час вчинення суспільно небезпечного діяння або після нього була або є неадекватною, характеризувалася затьмареннями свідомості, порушеннями сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту, пам`яті тощо.
Стороною захисту не надано доказів про такий вплив на психіку засудженого лікарських засобів чи препаратів, що характеризується нездатністю усвідомлювати свої дії чи керувати ними, як не надано доказів і того, що речовини чи їх сполуки, які здатні викликати такий стан, вживалися ним під час укладення угоди про визнання винуватості чи судового розгляду. Оскільки твердження засудженого ОСОБА_1 про те, що на момент укладення угоди про визнання винуватості він перебував під такою дією високих доз сильнодіючих препаратів, внаслідок якої не розумів і не усвідомлював своїх дій, не підтверджуються належними доказами, касаційний суд відхиляє їх як необґрунтовані.
Отже, у контексті приписів статей 474, 242, 332, 509 КПК, статей 18-21 КК, у Суду відсутні обґрунтовані підстави стверджувати про порушення вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність і в цій частині.
Викладені в касаційній скарзі засудженого доводи про те, що апеляційний суд не розглянув його апеляційної скарги в передбаченому законом порядку, є безпідставними та спростовуються, зокрема змістом аудіозапису судового засідання від 26 січня 2021 року, за яким апеляційний перегляд проведено у порядку, визначеному ст. 405 КПК, суддя-доповідач у необхідному обсязі доповіла зміст оскарженого судового рішення та доводи, викладені в апеляційній скарзі, обвинуваченому ОСОБА_1 було надано слово для висловлення доводів у судових дебатах, а також надано йому останнє слово.
Водночас суд апеляційної інстанції не дотримався приписів ст. 419 КПК, не дав жодної оцінки із зазначенням підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, доводам обвинуваченого про те, що фактичні обставини, зазначені як у вироку суду, так і в угоді про визнання винуватості, не містять підстав до тверджень про правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації його дій.
В порушення вимогпунктів 1, 6 ч. 7 ст. 474 КПК у їх поєднанні та взаємозв`язку з приписами ч. 4 ст. 394, ч. 3 ст. 475 КПК та ст. 2 КК судом апеляційної інстанції не розглянуті доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неправильність застосування судом першої інстанції норми закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 369-2 КК за встановлених у вироку судом фактичних обставин відповідно до формулювання обвинувачення, викладеного в угоді про визнання винуватості, а також про відсутність фактичних підстав до визнання винуватості. Суд апеляційної інстанції має надати оцінку доводам скарги про недотримання місцевим судом приписів п. 1, 6 ч. 7 ст. 474 КПК.
В доводах апеляційної скарги стосовно порушення судом вимог п. 1, 6 ч. 7 ст. 474 КПК внаслідок відсутності фактичних підстав до визнання винуватості і неправильної кваліфікації кримінального правопорушення, ОСОБА_1 обґрунтовував свої твердження тим, що відповідно до примітки до ст. 369-2 КК у редакції, чинній на момент вчинення злочину, особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1 - 3 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії корупції", який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону України "Про запобігання корупції". За п. 1 примітки до ст. 368-2 КК особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про запобігання корупції", де за приписами цього закону науково-педагогічні працівники (завідувач кафедри і викладачі) кафедри військової підготовки УжНУне є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, оскільки не зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 3.
Натомість апеляційний суд не надав оцінки і не виклав мотивів того, чому доводи обвинуваченого про відсутність підстав до затвердження угоди через відсутність фактичних підстав до визнання винуватості є необґрунтованими, а також не оцінив наскільки переконливими є посилання ОСОБА_1 на п. 1 примітки ст. 368-2 КК (в редакції, чинній на момент вчинення інкримінованого злочину) з метою встановлення ознак адресата зловживання впливом - особи, уповноваженої на виконання функцій держави, про яку йдеться в ст. 369-2 цього Кодексу, зокрема і з огляду направову позицією, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к, провадження № 51-1878кмо20).
Зазначені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними в аспекті приписів ст. 412 КПК і, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу, є підставою до скасування оскарженого судового рішення.
З урахуванням викладеного вище суд касаційної інстанції вбачає підстави до часткового задоволення касаційної скарги засудженого з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції, під час якого суду належить врахувати зазначене і постановити рішення, яке відповідає вимогам ст. 419 КПК, усунувши під час апеляційного перегляду виявлені недоліки.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд