Постанова
іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 328/2159/17
провадження № 51-1003км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Стороженка С.О.,
суддів Бородія В.М., Єремейчука С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Нестеренка Ю.Є.,
прокурора Круценко Т.В.,
в режимі відеоконференції:
особи, щодо якої закрите
кримінальне провадження ОСОБА_1,
захисника Хмарського Р.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12016080350001263, щодо
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само
( АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 18 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, а на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 4 грудня 2019 року вирок місцевого суду скасував, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК, закрив на підставі
п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді
і вичерпанням можливостей їх отримати.
Верховний Суд постановою від 10 червня 2020 року задовольнив касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області, скасував з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону зазначену ухвалу апеляційного суду
і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 15 квітня 2021 року вирок Токмацького районного суду Запорізької області від 18 липня 2019 року стосовно ОСОБА_1 скасував, а кримінальне провадження закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді й вичерпанням можливостей їх отримати.
За обставин, викладених у вироку, ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він
1 жовтня 2016 року о 10:50 у м. Токмаку Запорізької області у межах дії базової станції № 10663 оператора мобільного зв`язку ПрАТ "Київстар", розташованої на вул. Володимирській, 1, достовірно знаючи, що поширена ним інформація є хибною, використовуючи радіоелектронний засіб (IMEI: НОМЕР_1 ) з абонентським номером оператора мобільного зв`язку ПрАТ "Київстар" НОМЕР_2, зателефонував до чергової частини Токмацького відділення поліції Пологівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізької області на номер спеціальної телефонної лінії 102 та умисно завідомо повідомив про загрозу безпеці громадян - підготовку вибуху шляхом закладення в будівлі міськвиконкому Токмацької міської ради на вул. Центральній, 45 вибухівки.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставного скасування вироку стосовно ОСОБА_1 і закриття провадження на підставі п. 3
За обґрунтуванням прокурора, апеляційний суд належним чином не вмотивував свого висновку про те, що відтворення звукозапису аудіофайлу "2016100110575500235340ml8.wav", отриманого в результаті доручення суду, жодним чином не підтвердило фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 . Крім того, цей суд дійшов помилкового висновку про визнання недопустимим доказом зазначеного аудіофайлу у зв`язку з тим, що він є не оригіналом звукозапису файлу "2016100110575500235340ml8", а копією, яку було штучно записано на службовий комп`ютер 26 листопада 2019 року з невідомого джерела. Прокурор зазначає, що такий висновок суду не узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від
29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к). До того ж зауважує, що, визнаючи вказаний аудіофайл недопустимим доказом, суд послався на дату його створення - 26 листопада 2019 року, залишивши поза увагою метадані щодо дати зміни файлу
1 жовтня 2016 року, яка є днем вчинення ОСОБА_1 злочину, а також ту обставину, що відповідно до протоколу огляду предмета від 22 березня 2021 році на службовому комп`ютері у 2019 року було здійснено переустановлення системи "Windows".
Мотивуючи свої вимоги, прокурор посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 листопада 2019 року, про те, що засаді безпосередності, як і будь-якій іншій загальній засаді, притаманна певна гнучкість під час застосування в конкретних обставинах і залежно від обставин ця засада реалізується в різних формах, оскільки суд має узгоджувати її з іншими засадами кримінального процесу та/або легітимними інтересами суспільства чи окремих осіб.
Не погоджується прокурор також із висновком апеляційного суду про недостовірність як доказу висновку експерта від 2 березня 2017 року № 32/7.2/59, оскільки він є похідним доказом від аудіофайлу.
Прокурор стверджує у скарзі, що втрата CD-диска, який містить оригінал звукозапису анонімного повідомлення про підготовку вибуху, не зумовлює недопустимості інших доказів у справі, а саме показань свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, експерта ОСОБА_7, даних, які містяться у протоколах огляду предмета від 3 жовтня 2016 року, тимчасового доступу до речей та документів від 22 грудня 2016 року й описі до нього і у протоколі про результати зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж оператора мобільного зв`язку з додатком від 29 грудня 2016 року, інших доказах у справі.
Також вважає, що суд не дав правової оцінки показанням свідка ОСОБА_8, допитаного за клопотанням сторони захисту.
Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК.
Захисник Хмарський Р.Б., що діє в інтересах ОСОБА_1, подав на касаційну скаргу прокурора заперечення, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, просила її задовольнити, скасувавши ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1, і призначити новий розгляд кримінального провадження в цьому суді.
ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Хмарський Р.Б. заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, навели аргументи стосовно законності й обґрунтованості ухвали суду апеляційної інстанції і просили залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі статтями 433, 438 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 370 КПК передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.
За пунктом 3 ч. 1 ст. 284 КПКкримінальне провадження закривається, якщо не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпано можливості їх отримати.
За змістом ч. 3 ст. 62 Конституції Українита положень ст. 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, провів судовий розгляд цього провадження відповідно до вимог кримінального процесуального закону.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи із засад їх допустимості, достовірності та належності, аналізуючи їх у сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не надано достатньої сукупності доказів, які б підтвердили, що саме ОСОБА_1 було здійснено завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху і всі можливості для одержання додаткових доказів, які підтверджують його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК, вичерпано. З таким висновком погоджується і колегія суддів.
Згідно з вироком ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення про підготовку вибуху, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні цього злочину суд першої інстанції обґрунтував наданими стороною обвинувачення доказами, зміст яких детально наведено у вироку.
Обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 259 КК переважно ґрунтувалося на даних, що містилися на диску CD-R із записом аудіофайлу від 1 жовтня 2016 року телефонного анонімного повідомлення про підготовку вибуху.
Допитаний у суді першої інстанції ОСОБА_1 заперечував свою причетність до вчинення злочину і, не погоджуючись із прийнятим рішенням, він та його захисник звернулися до апеляційного суду зі скаргами на вирок суду й клопотанням про повторне дослідження доказів і визнання недопустимим доказом диска CD-R із записом аудіофайлу від 1 жовтня 2016 року телефонного анонімного повідомлення про підготовку вибуху.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час розгляду справи стосовно ОСОБА_1 у порядку апеляційної процедури апеляційний суд на аркуші справи 129 (том № 1) установив відсутність, наданого стороною обвинувачення під час судового розгляду диску CD-R, який суд першої інстанції дослідив і на який послався у вироку, обґрунтовуючи доведеність винуватості ОСОБА_1 .
За ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року голові Токмацького районного суду Запорізької області було доручено провести службову перевірку за фактом відсутності вказаного CD-R диску, і згідно з листом голови цього суду від 19 листопада 2019 року № 01-20/33/2019 дисциплінарною комісією на підставі наказу № 43-к/ос винну особу було встановлено та притягнуто до дисциплінарного стягнення у виді догани. Місцезнаходження речового доказу не встановлено.
Враховуючи викладені обставини, прокурор заявив клопотання про надання доручення органу досудового розслідування для вчинення слідчих (розшукових дій) у порядку ст. 333 КПК з метою встановлення місцезнаходження речового доказу або підтвердження іншим чином збереженої на ньому інформації. Запорізький апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання і ухвалою від 4 грудня
2019 року скасував вирок місцевого суду, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді й вичерпанням можливостей їх отримати.
Верховний Суд постановою від 10 червня 2020 року скасував ухвалу Запорізького апеляційного суду від 4 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначивши, що, враховуючи процесуальну можливість, передбачену ч. 3 ст. 333 КПК, та вищевикладені обставини, за яких доказ у кримінальному провадженні втрачено не з вини сторони обвинувачення, апеляційний суд дійшов передчасних висновків щодо відсутності можливостей отримання доказів та, як наслідок, закрив кримінальне провадження з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу. Також суд касаційної інстанції зазначив, що клопотання прокурора, подане до апеляційного суду, не може бути
задоволено у повному обсязі, оскільки встановлення місцезнаходження речового доказу не є предметом цього кримінального провадження, проте вказав про передчасність прийняття апеляційним судом рішення про визнання доказу недопустимим і ненадання процесуальної можливості стороні обвинувачення повноцінно відстоювати свою позицію.
Під час нового апеляційного розгляду Дніпровський апеляційний суд ухвалою від
18 лютого 2021 року задовольнив клопотання прокурора про надання органу досудового розслідування доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій у цьому кримінальному провадженні та доручив Токмацькому ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області у присутності обвинуваченого ОСОБА_1 та захисника Хмарського Р.Б. провести огляд комп`ютера в черговій частині Токмацького ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області з метою встановлення наявності або відсутності архівного запису аудіофайлу "НОМЕР_1 m18.wav" від 1 жовтня
2016 року о 10:50 і здійснити, в разі наявності такого, його запис на цифровий носій інформації, який оглянути та направити до Дніпровського апеляційного суду для долучення до матеріалів кримінального провадження.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав недопустимим доказом досліджений у судовому засіданні аудіофайл "2016100110575500235340ml8.wav", який було штучно записано на службовий комп`ютер 26 листопада 2019 року з невідомого джерела.
Згідно зі ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд під час ухвалення судового рішення.
Здійснення перевірки доказів на їх допустимість, якщо сторона захисту ставить їх під сумнів, є обов`язком суду.
Відповідно до вимог ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні
є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор слідчий суддя і суд встановлюють наявність
чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною 2 ст. 94 КПК визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК.
Як вбачається з протоколу огляду предмета від 22 березня 2021 року, файл "2016100110575500235340ml8.wav" було створено в комп`ютері 26 листопада
2019 року о 14:32:45. Згідно з цим же протоколом указаний файл містився в окремій папці "20161001.wav", яка також була створена в комп`ютері лише 26 листопада 2019 року, й інших файлів у ній не було.
У згаданому протоколі зафіксовано пояснення начальника чергової частини відділення поліції № 3 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_5, який на запитання захисника ОСОБА_9 повідомив про переустановлення системи "Windows" у зв`язку з некоректною роботою комп`ютера і про створення на робочому столі папки з назвою "Старий робочий стол", в яку було перенесено інформацію. Також за клопотанням захисника ОСОБА_9 у протоколі огляду зазначено, що на службовому комп`ютері у кабінеті № 17 чергової частини відділення поліції № 3 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області були відсутні будь-які інші аудіофайли, створені у 2016 році.
Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, цифровий носій, на який було записано аудіофайл "2016100110575500235340ml8.wav", не був окремо оглянутий службовою особою органу досудового слідства, що є порушенням порядку, визначеного судовим дорученням, викладеним в ухвалі апеляційного суду від 18 лютого 2021 року.
Апеляційний суд зробив правильний висновок, що недоліки, виявлені під час проведення огляду комп`ютера, ініційованого ухвалою апеляційного суду, мають наслідком обґрунтовані сумніви щодо допустимості єдиного речового доказу у справі - аудіофайлу "2016100110575500235340ml8.wav", на якому ґрунтується обвинувачення ОСОБА_1, а тому визнав цей доказ недопустимим.
Що стосується доводів прокурора про те, що висновок суду апеляційної інстанції не узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа № 554/5090/16-к), то Суд зазначає таке.
У матеріалах провадження є дані про те, що сторона захисту під час судового розгляду кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій наполягала на тому, що доказ, на якому ґрунтується обвинувачення ОСОБА_1 - диск CD-R із записом телефонного анонімного повідомлення - є недопустимим.
Як зазначалося раніше, цей диск у матеріалах справи відсутній.
З протоколу огляду предмета від 22 березня 2021 року, здійсненого на виконання доручення апеляційного суду, вбачається, що під час вказаної слідчої дії було проведено огляд службового комп`ютера в кабінеті № 17 відділення поліції № 3 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області, в ході якого на робочому столі монітора комп`ютера було виявлено папку "Старий робочий стол" з наявними у ній 59 файлами і папками, серед яких папка "20161001.wav", що містила один аудіофайл "2016100110575500235340ml8.wav". У ході дослідження метаданих папки "20161001.wav" та її вмісту - файлу "2016100110575500235340ml8.wav" було встановлено, що вони створені 26 листопада 2019 року о 14:32:45.
Під час огляду було відтворено і занотовано у протоколі зміст аудіофайлу "2016100110575500235340ml8.wav", після чого його переписано на флешкарту, а також за клопотанням захисту здійснено запис копії цього аудіофайлу на диск CD-R, наданий захисником Хмарським Р.Б. Флешкарту після перезапису файлу було запаковано до паперового конверта, опечатано підписами учасників слідчої дії та долучено до зазначеного протоколу огляду.
Окремо флешкарту із записаним на ній файлом не було оглянуто і відповідного протоколу огляду цього цифрового носія не складено.
Згідно з ч. 3 ст. 99 КПК оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - ще і його відображення, якому надається таке ж значення як документу. Водночас за ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації.
За правовою позицією, викладеною в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 березня 2021 року (справа
№ 554/5090/16-к), для виконання завдань кримінального провадження, з огляду на положення Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8). Відповідно до ст. 7 цього Закону у випадку його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного
тільки часом і датою створення. При цьому Суд зауважив, що питання ідентифікації електронного документа як оригіналу можуть бути вирішені уповноваженою особою, яка його створила (за допомогою спеціальних програм порахувати контрольну суму файлу або каталогу з файлами - CRC-сума, hash-сума), або за наявності відповідних підстав шляхом проведення спеціальних досліджень.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 відсутні об`єктивні дані про те, що аудіофайл "2016100110575500235340ml8.wav", долучений до протоколу огляду предмета від 22 березня 2021 року, є звуковим файлом від 1 жовтня
2016 року із записом телефонного анонімного повідомлення про підготовку вибуху, який був створений під час здійснення слідчих дій у жовтні 2016 року уповноваженою особою з оригіналу цього документа.
Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено порушення процесуального порядку отримання цього файлу.
Тому висновок апеляційного суду не суперечить усталеній судовій практиці щодо оцінки копії електронного документа, створеного відповідно з оригіналу цього документа з додержанням процедури, передбаченої кримінальним процесуальним законом.
Є обґрунтованим і висновок суду апеляційної інстанції про те, що не можуть бути допустимим доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК, й інші надані стороною обвинувачення докази. За доктриною плодів отруйного дерева суд правильно зазначив і навів у своєму рішенні відповідні мотиви, що частина цих доказів є недостатніми для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а інша частина - похідними від аудіофайлу "2016100110575500235340ml8.wav", визнаного судом як доказ недопустимим.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про те, що здобуті в такий спосіб докази не можуть бути допустимими доказами на підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в цьому кримінальному провадженні.
Вказані докази були основними під час доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК. Жодних інших даних, якими б підтверджувалася його винуватість, органи досудового розслідування не встановили. За таких обставин суд апеляційної інстанції прийняв правильне рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1
ст. 284 КПК.
Позбавлені підстав і доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про те, що суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки показанням свідка ОСОБА_8, допитаного за клопотанням сторони захисту.
Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК.
Суд не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким,
що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, а також ставити під сумнів його висновки про скасування вироку щодо ОСОБА_1 та закриття кримінального провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення в суді його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК, і вичерпанням можливостей їх отримати.
Крім того, суд звертає увагу, що попереднє рішення апеляційного суду було скасовано судом касаційної інстанції виключно з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Переконливих доводів стосовно незаконності ухвали суду апеляційної інстанції, які могли би бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга прокурора не містить, а тому Суд вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були
б підставами для зміни чи скасування ухвали суду апеляційної інстанції, колегією суддів не встановлено.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд