Постанова
Іменем України
27 вересня 2021 року
місто Київ
справа № 227/5397/19
провадження № 61-10212св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Територіальне управління Державного бюро розслідувань України, розташоване у місті Краматорську, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 лютого 2020 року у складі судді Хоменко Д. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Азевича В. Б., Кішкіної І. В., Халаджи О. В.
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі - ДБР), Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 000, 00 грн.
На обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням від 13 листопада 2019 року у справі № 234/19355/19 Краматорський міський суд Донецької області задовольнив його скаргу та скасував незаконну постанову слідчого першого слідчого відділу ДБР від 28 жовтня 2019 року про закриття кримінального провадження від 05 квітня 2019 року № 62019050000000407. Позивач зазначав, що цей факт свідчить про порушення вимог чинного законодавства України, порушує його права на належне виконання службових обов`язків співробітниками ДБР в інтересах народу України. З огляду на викладене вважав, що йому завдано моральну шкоду незаконною діяльністю ДБР, що полягає у марнуванні особистого часу позивача на оскарження незаконної постанови посадової особи ДБР. Позивач зазнав моральні страждання, завдані впливом неправомірних дій, оскільки він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а для відновлення своїх прав - змушений звертатися до суду. Крім того, позивач посилався на вимоги Конституції України, рішення ЄСПЛ та статті 1173, 1174 ЦК України. У зв`язку з наведеним просив стягнути на його користь за рахунок коштів бюджету України через Державну казначейську службу України 1 000 000 000, 00 грн компенсації моральної шкоди, завданої протиправними діями посадової (службової) особи ДБР, котрі полягають у порушенні прав через ухвалення незаконної постанови у кримінальному провадженні, а також стягнути судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ДБР позов не визнало, просило відмовити у його задоволенні.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 26 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 16 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) та шкодою для виникнення зобов`язання щодо відшкодування шкоди відповідно до вимог статей 23, 1167, 1176 ЦК України.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 липня 2020 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявником як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначено, що:
- оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;
- судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17, від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження №12-110гс19), від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 638/12259/16 (провадження № 61-14157св18), від 25 липня 2018 року у справі № 638/6944/16-ц (провадження № 61-2986св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 638/12068/16 (провадження № 61-203св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 638/1892/16-ц (провадження № 61-41040св18), від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15 (провадження № К/9901/7504/18), від 19 грудня 2018 року у справі № 640/14909/16-ц (провадження
№ 61-20666св18), від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14 (провадження № 61-18697св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 25 квітня 2019 року у справі № 638/17403/15 (провадження № 61-31477св18), від 22 травня 2019 року у справі № 686/20012/18 (провадження № 61-3491св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 (провадження 61-10065св19) від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18), від 22 січня 2020 року у справі № 554/4970/18 (провадження № 61-3381св19), від 27 січня 2020 року у справі № 577/3791/18 (провадження № 61-12910св19), від 12 березня 2020 року у справі № 761/991/18 (провадження № 61-13965св19), від 25 березня 2020 року у справі № 554/49/18 (провадження № 61-39478св18).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві ДБР просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду Донецької області від 26 листопада 2019 року у справі № 234/19355/19 скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого про закриття кримінального провадження задоволено.
Скасовано постанову слідчого Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, Туровської В. О. від 28 жовтня 2019 року про закриття кримінального провадження від 05 квітня 2019 року № 62019050000000407 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі зазначеної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені у статті 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування