Постанова
Іменем України
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 753/13795/18
провадження № 61-11974св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Райффайзен Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня 2019 року
у складі судді Коренюк А. М. та постанову Київського апеляційного суду від
09 липня 2020 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,
Рубан С. М.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (змінило назву на Акціонерне товариство "Райффайзен Банк", далі - АТ "Райффайзен Банк", Банк), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2,
в якому просило звернути стягнення на квартиру загальною площею 69,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом його продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою 1 300 241 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 квітня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 223344662, за умовами якого Банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 55 000 дол. США для придбання об`єкту нерухомості - двокімнатної квартири. Позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти в повному обсязі, проте боржник не належним чином виконує умови договору й станом на
15 травня 2018 року загальна заборгованість боржника перед банком за кредитним договором становила 704 221,27 дол. США, яка складалася з таких складових: заборгованості за кредитом у сумі 58 930,32 дол. США, що еквівалентно 1 542 279,72 грн; заборгованості по процентах - 62 507,10 дол. США, що еквівалентно 1 635 888,50 грн; простроченої заборгованості по процентах - 61 940,40 дол. США, що еквівалентно 1 621 057,26 грн; пені - 15 252 177,75 грн.
У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передали в іпотеку нерухоме майно - квартиру загальною площею 69,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить їм на праві власності по Ѕ частині кожному.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 липня
2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від
09 липня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили з того, що Банком при зверненні до суду не дотримані вимоги статтей 33, 35 Закону України "Про іпотеку", згідно з якими іпотекодержатель мав надіслати іпотекодавцю/боржнику письмову вимогу про усунення порушення у не менш, ніж тридцятиденний строк. У цьому документі мав бути зазначений стислий зміст порушених зобов`язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Доказів про те, що вказане повідомлення направлялось іпотекодавцям матеріали справи не містять. В справі відсутні також докази, які б підтверджували факт отримання вказаного повідомлення відповідачами, не приєднано позивачем до матеріалів справи зворотнього поштового повідомлення з особистим підписом відповідачів про отримання письмової вимоги. Тому відповідачі вважаються такими, що не отримували вказану письмову вимогу банку про усунення порушення, а банк не виконав вимоги вказаного закону та неправомірно передчасно розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки
у судовому порядку.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року АТ "Райффайзен Банк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу
з прилюдних торгів у межах процедури, визначеної Законом України "Про виконавче провадження", за початковою ціною 1 300 241 грн.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що не виконання вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов`язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Судами не враховано усталену практику Верховного Суду, зокрема правову позицію, викладену в постановах: від 12 лютого 2020 року у справі
№ 520/12266/16 (провадження № 61-5823св19); від 31 жовтня 2018 року у справі № 463/4642/15-ц (провадження № 61-5468св18); від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс 19), згідно з якою за змістом припису частини другої статті 35 Закону України "Про іпотеку" визначена
у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні).
За таких обставин обов`язкове направлення вимоги про усунення порушення стосується виключно позасудового врегулювання й відповідно не направлення вимоги про усунення порушення не є підставою для відмови судом
у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів в межах Закону України "Про виконавче провадження".
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений
у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 520/12266/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 463/4642/15-ц, від 29 травня 2019 року
у справі № 310/11024/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду, відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу АТ "Райффайзен Банк" залишено без розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Суди встановили, що 18 квітня 2008 року між АТ "Райффайзен Банк" та ОСОБА_1 укладений цільовий кредитний договір № 223344662 про надання в кредит коштів у сумі 55 000 дол. США (з додатками та додатковими угодами до нього, що складають його невід`ємну частину), для придбання об`єкту нерухомості (квартири) на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів, на строк 240 місяців та з терміном погашення кредиту в строк до 18 квітня 2028 року, й з оплатою 13, 00 % річних. Одночасно між Банком та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено іпотечний договір про передачу в іпотеку нерухомого майна - придбаної за кошти кредиту двокімнатної квартири, загальною площею 69,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 11-26).
Рішенням Дарницького районного суду від 24 квітня 2012 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором у сумі 551 979,79 грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1 700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
Відповідно до частини першої статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі
№ 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05 квітня 2017 року
у справі № 6-3034цс16, щодо застосування статті 35 Закону України "Про іпотеку" та зазначено, що "за змістом припису частини другої статті 35 Закону визначена у частині першій цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не
є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні)".
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого
2020 року у справі № 520/12266/16 (провадження № 61-5823св19).
Отже, недотримання іпотекодавцем вимоги, передбаченої в статті 35 Закону України "Про іпотеку", не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки в справі, що переглядається, оскільки позивач обрав судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним
з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Зробивши помилковий висновок, що недотримання іпотекодавцем вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку",
є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, суди фактично не вирішили спір у справі, що переглядається.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.