Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 524/3840/17
провадження № 61-6149св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду місті Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року у складі судді Дядечка І. І. та постанову Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - ПАТ "Укртатнафта") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 12 грудня 2014 року він був прийнятий на роботу до ПАТ "Укртатнафта" на посаду слюсаря з ремонту технологічних установок.
Відповідно до рішення Кременчуцької міської ради від 25 жовтня 2016 року його обрано присяжним до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області.
Зазначав, що після повідомлення керівництва про виконання обов`язків присяжного у суді до нього почали ставитись упереджено, відмовили у підвищені кваліфікації та набутті суміжних професій, при візуванні документів про виклик у судові засідання йому нагадували про його безпосередні трудові обов`язки. Виконання ним обов`язків по здійсненню правосуддя дає підстави розцінювати дії відповідача як грубе порушення законодавства України та ігнорування громадської значимості державних обов`язків, які він виконує.
У подальшому, 28 квітня 2017 року, секретар виробництва № 2 повідомив, що його викликають до відділу кадрів та за три години до судового засідання, у якому він виконував обов`язки присяжного, віддав йому трудову книжку. Посилаючись на частину другу статті 68 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ), ОСОБА_1 відмовився ставити підпис про розірвання трудових відносин.
Наказом від 29 квітня 2017 року № 4/629 його звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Вважає, що оскільки роботодавцем під час його звільнення не враховано гарантій прав присяжних, передбачених частиною другою статті 68 Закону № 1402-VІІІ, наказ про його звільнення є незаконним.
Зазначені порушення його прав завдали йому сильних душевних страждань, у зв`язку з чим він постійно знаходиться у пригніченому стані, втратив спокій, погіршилося його самопочуття та психологічний стан, призвело до погіршення відносин з оточуючими його людьми, особливо із дружиною, а також змушувало витрачати свій час на поновлення своїх прав та вимагало від нього додаткових зусиль.
На підставі викладеного просив суд поновити його на роботі, стягнути з ПАТ "Укртатнафта" середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 38 400,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем дотримані всі істотні умови, передбачені статтями 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Закон № 1402-VІІІ не надає працівнику, який виконує обов`язки присяжного в суді, переваг перед іншими працівниками щодо залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а лише не допускає звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року постанову Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню на підставі пункту п`ятого частини першої статті 411 ЦПК України (у редакції чинній на час розгляду касаційної скарги), оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача, який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 грудня 2017 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову, судові витрати покласти на відповідача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Справа надійшла до Верховного Суду 20 серпня 2020 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Розгляд заяв та клопотань
Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини другої статті 68 Закону № 1402-VІІІ.
Касаційна скарга мотивована відсутністю висновку Верховного Суду щодо: тотожності понять "час виконання обов`язків із здійснення правосуддя" та "час виконання обов`язків присяжного"; "часових рамок" виконання присяжним обов`язків у суді, у тому числі коли ці обов`язки закінчуються; чи обмежується поняття "обов`язків в суді присяжного" лише приміщенням суду чи має більш розширювальне тлумачення.
Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, прийняті внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, та із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного застосування норми матеріального права, а саме частини другої статті 68 Закону № 1402-VІІІ.
У вересні 2020 року ПАТ "Укртатнафта" надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вважає її вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
У березні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання у якому він просить суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, оскільки, на його думку, ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики щодо гарантій присяжних. Зокрема, зазначає, що чітке визначення часових меж процесуальної діяльності присяжних за процесуальним законом та Законом № 1402-VIII дозволить становленню важливого для розвитку демократії інституту народовладдя.
Згідно із усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Однак аналіз відкритих відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
Таким чином, аналіз судової практики не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з урахуванням кількісного та якісного вимірів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що наказом від 12 грудня 2014 року № 765 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ПАТ "Укртатнафта" з 15 грудня 2014 року на посаду слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2.
Згідно із довідкою від 19 травня 2017 року № 30/17-Вих, виданою Автозаводським районним судом міста Кременчука Полтавської області, рішенням Кременчуцької міської ради ОСОБА_1 обрано присяжним Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області з 25 жовтня 2016 року. Із січня 2017 року по дату видачі довідки ОСОБА_1 був залучений як присяжний для здійснення правосуддя з розгляду справ цивільного судочинства та кримінальних проваджень.
Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 20 лютого 2017 року № 125 "Про централізацію ремонтної служби ПАТ "Укртатнафта" виключено з 28 квітня 2017 року з штатного розкладу структурних підрозділів ПАТ "Укртатнафта" штатні одиниці згідно із додатками № 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, надано вказівку попередити до 27 лютого 2017 року працівників, що вивільняються під розписку, надати в управління кадрів та технічного навчання інформацію про них, а також забезпечити явку працівників, які підлягають звільненню, в управління кадрів та технічного навчання для вирішення питання щодо їх подальшого працевлаштування (а. с. 34-36, т. 1 ).
Згідно із службовою запискою від 22 лютого 2017 року № 63/10-154 на виконання наказу ПАТ "Укртатнафта" від 20 лютого 2017 року № 125 "Про централізацію ремонтної служби ПАТ "Укртатнафта" ОСОБА_1 включено до числа осіб, що вивільняються (а. с. 37, т. 1).
23 лютого 2017 року ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення і того ж дня йому запропоновано іншу роботу (63 посади) на тому ж підприємстві, а факт ознайомлення із наявними вакансіями засвідчено особистим підписом ОСОБА_1 (а. с. 38-44, т. 1).
Доказів про те, що позивач звертався до відділу кадрів із метою працевлаштування на іншу посаду суду не надано.
Відповідно до витягу із протоколу первинної профспілкової організації ПАТ "Укртатнафта" від 10 квітня 2017 року № 35, надано згоду на звільнення слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2 ОСОБА_1 за скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України за умови дотримання гарантій, передбачених частиною другою статті 68 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", тобто не під час виконання ним обов`язків присяжного в суді (а. с. 8, т. 1).
20 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав виклик присяжного до Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області для участі у судовому засіданні, призначеному 28 квітня 2017 року о 14:00 год. (а. с. 94, т. 1).
Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 20 квітня 2017 року № 4/598 ОСОБА_1, слюсаря з ремонту технологічних установок 3 розряду ремонтної дільниці виробництва № 2, звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 28 квітня 2017 року (а. с. 7, т. 1).
На підставі заяви ОСОБА_1, згідно зі статтею 56 КЗпП України за згодою адміністрації та з оплатою за фактично відпрацьований час, наказом ПАТ "Укртатнафта" від 25 квітня 2017 року № 4/640 ОСОБА_1, слюсарю з ремонту технологічних установок ремонтної дільниці виробництва № 2, табельний номер 007695, на 28 квітня 2017 року встановлено неповний робочий час з 08:00 год. до 12:00 год.( а. с. 92, т. 1).
Наказом ПАТ "Укртатнафта" від 25 квітня 2017 року № 4/629 змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 29 квітня 2017 року із метою додержання гарантій, наданих присяжному, стосовно заборони звільнення присяжного з роботи під час виконання ним обов`язків у суді (а. с. 6, т. 1).
Згідно із актом фіксації від 28 квітня 2017 року ОСОБА_1 відмовився поставити підпис про отримання документів наручно при звільненні, зокрема зафіксовано, що начальник управління кадрів та технічного навчання ОСОБА_2 запропонувала ОСОБА_1, звільненому 29 квітня 2017 року, поставити підпис у відповідних журналах реєстрації та документах про отримання ним на руки: трудової книжки; копії наказів про звільнення від 20 квітня 2017 року № 4/598 та від 25 квітня 2017 року № 4/629; розрахункового листа. ОСОБА_1 документи забрав, але відмовився поставити підпис за отримання вказаних вище документів та від підписання зазначеного акту (а. с. 81, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема частини другої статті 68 Закону № 1402-VІІІ.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у позові суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем дотримані всі істотні умови, передбачені статтями 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Закон № 1402-VІІІ не надає працівнику, який виконує обов`язки присяжного в суді, переваг перед іншими працівниками щодо залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а лише не допускає звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді.
Колегія суддів погоджується із таким висновком судів, враховуючи наступне.