ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3991/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пєскова В.Г. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М.,
за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І.,
за участю позивача Намистюка Дениса Анатолійовича, який прийняв участь у судовому засіданні особисто,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Намистюка Дениса Анатолійовича за вх. № 7374/2021
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021
у складі колегії суддів: Суліма В.В. (головуючий), Гаврилюка О.М., Майданевича А.Г.
та на рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021
у складі судді Удалової О.Г.
у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Намистюка Дениса Анатолійовича
до Головного управління Національної поліції в місті Києві
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України,
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі 6 370 428,08 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вирішив залишити без задоволення касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Намистюка Д.А. за вх. № 7374/2021, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 у справі № 910/3991/20 - без змін. При цьому
ВСТАНОВИВ:
Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.
1. Намистюк Денис Анатолійович є самозайнятою особою - адвокатом, фізичною особою-підприємцем.
2. 24.02.2015 Намистюк Д.А. звернувся до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - Оболонське УП ГУ НП у м. Києві) з заявою про вчинення кримінального правопорушення.
3. На підставі вищевказаної заяви Намистюка Д.А. до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальне провадження № 12015100050001821.
4. Бездіяльність, допущена Оболонським УП ГУ НП у м. Києві при розслідуванні кримінального провадження № 12015100050001821, зумовила звернення Намистюка Д.А. до Оболонського районного суду міста Києва з відповідними скаргами.
5. Так, ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27.09.2016 по справі № 756/11683/16-к скаргу Намистюка Д.А. задоволено частково; зобовʼязано Оболонське УП ГУ НП у м. Києві вчинити в повному обсязі за заявою Намистюка Д.А. про вчинення кримінального правопорушення від 24.02.2015 процесуальні дії, визначені статтею 214 КПК України; визнано незаконною бездіяльність Оболонського УП ГУ НП у м. Києві при розслідуванні кримінального провадження № 12015100050001821, зобовʼязавши Оболонське УП ГУ НП у м. Києві розглянути у вказаному кримінальному провадженні клопотання Намистюка Д.А., викладене у скарзі від 13.05.2015; в іншій частині скарги - відмовлено.
6. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 04.12.2017 по справі № 756/14391/17 скаргу адвоката Намистюка Д.А. на бездіяльність слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Грицюка А.В. задоволено частково; постанову слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві Грицюка А.В. про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201510005001821 від 22.02.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 296 КК України, скасовано; в частині інших вимог - відмовлено.
7. Крім того, позивач долучив до матеріалів справи ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 07.12.2020 по справі № 761/35691/20, якою скаргу Намистюка Д.А. задоволено частково; зобовʼязано уповноважену особу ГУ НП у м. Києві внести до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви Намистюка Д.А. від 20.10.2020, розпочати досудове розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань; у задоволенні іншої частини скарги відмовлено.
Подання позову до суду.
8. Фізична особа-підприємець Намистюк Денис Анатолійович (далі - позивач, ФОП Намистюк Д.А.) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Головного управління Національної поліції в місті Києві (далі - відповідач), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державна казначейська служба України (далі - третя особа) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в розмірі 6 370 428,08 грн, з яких: 4 210 428,08 грн - майнова шкода, 2 160 000 грн - моральна шкода.
9. Позов мотивовано тим, що відповідачем була допущена незаконна бездіяльність при розслідуванні кримінального провадження № 12015100050001821, що встановлено ухвалами Оболонського районного суду міста Києва від 27.09.2016 у справі № 756/11683/16-к, від 04.12.2017 у справі № 756/14391/17. Така бездіяльність відповідача зумовила виникнення у позивача, який є самозайнятою особою - адвокатом, необхідності весь свій робочий час присвячувати захисту прав та оскарженню бездіяльності правоохоронних органів, що, відповідно, мало наслідком понесення позивачем збитків (майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди). Крім того, як вказав позивач, умисною неправомірною діяльністю відповідача позивачу була завдана також моральна шкода.
Розгляд справи судами.
10. 06.04.2021 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021, відмовлено у задоволенні позову.
11. Рішення судів мотивовано тим, що саме на позивача покладено обовʼязок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного звʼязку між порушенням зобовʼязання та шкодою.
Водночас, скаржник не надав, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких належних та допустимих у розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 ГПК України доказів, на підтвердження того, що він зазнав фізичного болю та страждань у звʼязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя, заподіяним відповідачем (його підрозділом Оболонським УП ГУ НП у м. Києві), зазнав душевних страждань у звʼязку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього самого, членів його сімʼї чи близьких родичів, або у звʼязку з знищенням чи пошкодженням його майна, зазнав завданого відповідачем приниження його честі, гідності та ділової репутації.
При цьому, матеріали справи не містять, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що протягом періоду з 01.01.2012 по 01.10.2019 саме внаслідок протиправної бездіяльності Оболонське УП ГУ НП у м. Києві (як підрозділу відповідача ГУ НП в м. Києві) позивач був абсолютно позбавлений можливості здійснювати свою професійну діяльність, як адвокат, внаслідок оскарження бездіяльності правоохоронних органів, у звʼязку з чим поніс збитки у вигляді упущеної вигоди.
Крім того, на момент звернення позивача до суду першої інстанції з позовом методика Ерделевського О.М. виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз, тому використана позивачем методика для визначення розміру заподіяної шкоди застосуванню до спірних правовідносин не підлягала, що спростовує правомірність здійснених позивачем розрахунків.
12. Тому, враховуючи, що позивачем не обґрунтовано розмір заявлених до стягнення збитків, а також не доведена ані наявність збитків, ані причинно-наслідковий звʼязок між протиправною бездіяльністю відповідача та збитками, а відтак не доведено наявність сукупності трьох складових цивільного правопорушення, що є обовʼязковою для покладення на відповідача такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
13. 02.08.2021 ФОП Намистюком Д.А. подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2021; постановити нове рішення, яким стягнути з відповідача - Головного управління Національної поліції в місті Києві 4 210 428,08 грн майнової шкоди та 2 160 000 грн моральної шкоди.
14. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 у справі № 910/3991/20 скаржник зазначає, що при ухваленні оскаржуваної постанови апеляційним судом не були взяті до уваги правові висновки Верховного Суду України викладені у постанові від 27.09.2017 у справі № 369/5585/15-ц та постановах Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 908/690/19, від 04.12.2019 у справі № 468/901/17-ц, від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
15. Також, скаржник зазначає, що судами не належно встановлено обставини протиправної поведінки фізичних осіб щодо нього та його батька, не взято їх до уваги.
16. Крім того, стверджує, що мало місце порушення норм процесуального права, які є обовʼязковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Зокрема, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом обґрунтованими. Скаржник заявляє, що ним двічі були заявлені відводи судді Удаловій О.Г. (29.09.2020 та 04.03.2021).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.
А. Щодо суті касаційної скарги.
17. Заслухавши присутнього у судовому засіданні скаржника, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
19. Відтак, посилання скаржника на неналежне встановлення судом обставин справи та надану їм оцінку не розглядаються колегією суддів, так як це призведе до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу положень частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
20. Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову у цій справі, виходили з того, що позивачем не обґрунтовано розмір заявлених до стягнення збитків, а також не доведена ані наявність збитків, ані причинно-наслідковий звʼязок між протиправною бездіяльністю відповідача та збитками, а відтак не доведено наявність сукупності трьох складових цивільного правопорушення, що є обовʼязковою для покладення на відповідача такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.
21. Судова колегія погоджується з цими висновками судів з огляду на таке.
22. Судами встановлено, що позивач просив стягнути моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю правоохоронних органів, та дохід, неотриманий позивачем за період з 01.01.2012 по 01.10.2019, як самозайнятою особою - адвокатом, внаслідок того, що увесь свій робочий час він приділяв захисту прав та оскарженню бездіяльності правоохоронних органів (упущена вигода).
23. Як зазначено вище, позивач, посилаючись на положення статті 1173 ЦК України, у позові просив суд відшкодувати матеріальну та моральну шкоду в розмірі 6 370 428,08 грн.
24. Із цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що стаття 1173 ЦК України є спеціальною для врегулювання шкоди, тобто у ній передбачені особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, особливим є субʼєктний склад завдавачів шкоди - ними є органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування. Також особливістю регулювання правовідносин за статтею 1173 ЦК України є завдання шкоди саме незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
25. При цьому на відміну від загальної норми - статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний звʼязок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
26. Відтак, для відшкодування шкоди за правилами статей 1173, 1174 ЦК України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо особа, яка заподіяла шкоду, не була уповноважена на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоровʼя тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обовʼязкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті 1173 ЦК України завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;
в) причинний звʼязок між протиправною поведінкою та шкодою є обовʼязковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати обʼєктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду.
27. Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обовʼязковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
28. При цьому причинний звʼязок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обовʼязковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати обʼєктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.
29. За таких обставин саме на позивача покладається обовʼязок довести обґрунтованість своїх вимог, зокрема, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний звʼязок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди в порядку статті 1173 ЦК України, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
30. Положеннями частини другої статті 23 ЦК України врегульовано, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звʼязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звʼязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімʼї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звʼязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
31. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що скаржник не надав, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь-яких належних та допустимих у розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 ГПК України доказів, на підтвердження того, що він зазнав фізичного болю та страждань у звʼязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя, заподіяним відповідачем (а саме підрозділом відповідача - Оболонським підрозділом УП ГУ НП у м. Києві), зазнав душевних страждань у звʼязку з протиправною поведінкою відповідача щодо нього самого, членів його сімʼї чи близьких родичів, або у звʼязку з знищенням чи пошкодженням його майна, зазнав завданого відповідачем приниження його честі та гідності, а також ділової репутації.
32. Також судами встановлено, що позивачем не доведено того, що протягом періоду з 01.01.2012 по 01.10.2019 саме внаслідок протиправної бездіяльності Оболонського УП ГУ НП у м. Києві (як підрозділу відповідача) позивач був абсолютно позбавлений можливості здійснювати свою професійну діяльність, як адвокат, внаслідок оскарження бездіяльності правоохоронних органів, у звʼязку з чим поніс збитки у вигляді упущеної вигоди.
33. Крім того, судами попередніх інстанцій вірно відзначено, що позивачем неправомірно були здійснені обрахування розміру заподіяної шкоди.
Так, позивачем для визначення розміру моральної шкоди використано формулу Ердлевського О.М., однак методика останнього виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства Юстиції України.
Крім того, позивач мотивував правомірність визначення розміру збитків, посилаючись на положення статті 2 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", який втратив чинність з 15.12.2017. При цьому Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" встановлювався граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами лише цивільних та адміністративних справ. Тому положення цього Закону не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Вищенаведене свідчить, що позивачем не обґрунтовано розмір шкоди.
34. З урахуванням викладеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не обґрунтовано розмір заявлених до стягнення збитків, а також не доведено ані наявність збитків, ані причинно-наслідковий звʼязок між протиправною бездіяльністю відповідача та збитками, а відтак не доведено наявність сукупності трьох складових цивільного правопорушення, яка є обовʼязковою для покладення на відповідачів такої міри відповідальності, як відшкодування збитків. Тому у задоволенні позовних вимог у цій справі було відмовлено.
35. Водночас, є також вірними висновки судів стосовно того, що у даному випадку моральна шкода (яка полягає у тому, що особа зазнала фізичного болю та страждань у звʼязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровʼя, зазнала душевних страждань у звʼязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімʼї чи близьких родичів, або у звʼязку з знищенням чи пошкодженням її майна, зазнала приниження її честі та гідності) могла бути заподіяна позивачу та/або членам його сімʼї чи близьким родичам особами, дії яких зумовили звернення позивача до правоохоронних органів, а не власне правоохоронними органами, у звʼязку з чим така шкода може бути відшкодована в межах цивільного позову про відшкодування збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
36. Посилання скаржника на низку постанов Верховного Суду України та Верховного Суду як на приклад незастосування апеляційним судом норм права без урахування цих висновків у подібних правовідносинах є необґрунтованими.
Так, із приводу подібності правовідносин судова колегія звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та обʼєднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Зокрема, обʼєднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: субʼєктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обовʼязки сторін спору) та обʼєкт (предмет).
При цьому Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність субʼєктного складу учасників відносин, обʼєкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою зʼясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.
Слід зауважити, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).
Відтак, відхиляється посилання скаржника на постанову Верховного Суду України викладені у постанові від 27.09.2017 у справі № 369/5585/15-ц, оскільки в ній судом розглядалося питання, чи розповсюдження персональних даних може/не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, а правовідносини врегульовані Законом України "Про захист персональних даних", чого не мало місця у справі що переглядається.
Не заслуговують на увагу посилання скаржника і на постанови Верховного Суду:
1) від 09.04.2020 у справі № 908/690/19, оскільки в ній розглядалося питання завдання позивачеві шкоди органами Національної поліції, що зумовили втрату позивачем належного йому майна (свіжомороженої риби), чого не мало місця у справі, що переглядається; крім того у цій справі встановлено, що позивачем не доведено того, що протягом періоду з 01.01.2012 по 01.10.2019 саме внаслідок протиправної бездіяльності Оболонського УП ГУ НП у м. Києві (як підрозділу відповідача) позивач був абсолютно позбавлений можливості здійснювати свою професійну діяльність, як адвокат, внаслідок оскарження бездіяльності правоохоронних органів, у звʼязку з чим поніс збитки у вигляді упущеної вигоди;
2) від 04.12.2019 у справі № 468/901/17-ц, оскільки в ній суди встановили, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави, оскільки перебував під слідством на протязі 51 місяця, до нього були застосовані запобіжні заходи, чого не було встановлено у справі, що переглядається; окрім того, у цій справі не заперечувалося судом можливість обрахування розміру заподіяної шкоди, виходячи з мінімального розміру заробітної плати, а визнано безпідставними методики обрахування суми заподіяної шкоди;
3) від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, оскільки в ній позивач вказував на те, що збитки, заявлені до стягнення, понесені ним у звʼязку з бездіяльністю ГУНП в Сумській області, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали Приморського районного суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно, чого не мало місця у справі, що переглядається; також, як зазначено вище, позивачем не доведено що саме в результаті бездіяльності органів Національної поліції позивачеві було заподіяно шкоду.
37. Доводи касаційної скарги, викладені у пункті 16 цієї постанови, є безпідставними, оскільки в задоволенні заявлених позивачем відводів судді першої інстанції Удаловій О.Г. (29.09.2020 та 04.03.2021) було відмовлено ухвалами Господарського суду міста Києва від 05.10.2020 та 09.03.2021, а судова колегія не визнає заявлені позивачем підстави відводу обґрунтованими.