Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 367/7605/19
провадження № 61-9726св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Карабази Н. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 02 вересня 2016 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір щодо набуття нею у власність квартири АДРЕСА_1 .
12 жовтня 2017 року між сторонами укладений договір про розірвання договору від 02 вересня 2016 року.
У порушення умов пункту 4.5. договору від 02 вересня 2016 року та положень пункту 2 договору від 12 жовтня 2017 року, ОСОБА_2 не повернув їй грошові кошти в розмірі 620 000,00 грн, які він отримав на виконання договору від 02 вересня 2016 року, а її письмова вимога про повернення коштів, надіслана на адресу ОСОБА_2, не задоволена.
Вказувала на те, що ОСОБА_2 у момент укладення договору від 02 вересня 2016 року навмисно ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, відповідач, укладаючи з нею договір, знав, що земельна ділянка, на якій повинен бути збудований будинок, не призначена для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.
Разом з тим, ОСОБА_2 приховав від неї існування обставин порушення ним законодавства України при самовільному будівництві об`єкта нерухомого майна, обізнаність про які могла б перешкодити вчиненню нею правочину.
Зазначала, що ОСОБА_2 застосував щодо неї обман, ввівши її в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення та виконання договору від 02 вересня 2016 року, що вплинуло на її хибне волевиявлення та не відповідало справжній внутрішній волі.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір від 02 вересня 2016 року, укладений між нею та ОСОБА_2 щодо набуття нею у власність квартири АДРЕСА_1 ; застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з ОСОБА_2 на її користь 620 000,00 грн, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь як відшкодування завданих їй збитків кошти у сумі 1 240 000,00 грн та 300 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, зазначених у позові, а невиконання відповідачем договору від 12 жовтня 2017 року про розірвання договору від 02 вересня 2016 року не є підставою для визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач не довела факт застосування до неї обману відповідачем під час укладення оспорюваного договору, матеріали справи не містять доказів того, що станом на день укладення спірного договору позивачу не було відомо про те, що будівництво багатоквартирного житлового будинку буде здійснюватися на земельній ділянці з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), оскільки у вказаному договорі зазначено, що земельна ділянка, на якій здійснюється будівництво багатоквартирного житлового будинку, належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2016 року, а тому як до укладення спірного договору, так і після його укладення, позивач мала можливість ознайомитися з договором купівлі-продажу земельної ділянки та іншими документами, на підставі яких відбувалося будівництво.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що згідно зі змістом пунктів 7.1 та 7.4 договору від 02 вересня 2016 року відповідач стверджував про законність укладення та виконання вказаного договору, навмисно замовчуючи про наявність обставин здійснення ним самочинного будівництва багатоквартирного будинку, що мають істотне значення та обізнаність про які перешкодила б їй вчинити оспорюваний правочин, а тому дійшли помилкового висновку про те, що вона не довела факт застосування до неї обману відповідачем під час укладення оспорюваного договору.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору, який вже розірваний між сторонами, не врахував, що розірвання між сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.
Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, на вказані порушення суду першої інстанції уваги не звернув, не надав належної правової оцінки доказам, які містяться в матеріалах справи, та залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Підставами касаційного оскарження рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 січня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 травня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) та постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 527/2662/17 (провадження № 61-43573св18), від 29 квітня 2021 року у справі № 686/13542/16-ц (провадження № 61-9852св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 333/4308/18 (провадження № 61-10879св20), від 17 березня 2021 року у справі № 751/2946/18 (провадження № 61-152св20).
Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений нотаріально посвідчений договір, згідно з умовами якого ОСОБА_2 в майбутньому зобов`язався передати у власність ОСОБА_1 будь-яким, передбаченим діючим законодавством способом (отримати свідоцтво про право власності, укласти договір купівлі-продажу тощо), нерухоме майно, а ОСОБА_1 зобов`язалась прийняти у власність нерухоме майно - квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_1, та оплатити гарантійний внесок, який є забезпечувальним платежем, у розмірі, що не перевищує загальну вартість вказаної квартири, в порядку та на умовах, визначених цим договором, та виконати інші умови договору.
Згідно з пунктом 3.3.1 вказаного договору, сума гарантійного внеску 620 000,00 грн внесена ОСОБА_1 до моменту підписання цього договору.
Будівництво багатоквартирного житлового будинку за вищевказаною адресою здійснюється ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Власюк Т. М. 08 лютого 2016 року за реєстровим № 119, та декларації "Про початок виконання будівельних робіт", зареєстрованої в ДДАБІ у Київській області від 26 лютого 2016 року КС № 083160570564.
Земельна ділянка по АДРЕСА_1, кадастровий номер 3210900000:01:1777:0034, належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
12 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір про розірвання договору від 02 вересня 2016 року, згідно з умовами якого сторони домовились, що з ініціативи ОСОБА_1 договір від 02 вересня 2016 року з 12 жовтня 2017 року припиняється.
Згідно з пунктом 2 договору від 12 жовтня 2017 року ОСОБА_2 повертає ОСОБА_1 протягом трьохмісячного терміну всі фактично отримані від ОСОБА_1 кошти, стягнувши при цьому з ОСОБА_1 штраф у розмір 5 % від суми коштів, фактично отриманих від ОСОБА_1 на момент розірвання договору. До повернення ОСОБА_1 підлягає сума в розмірі 589 000,00 грн. Сторони не мають одна до одної претензій грошового та майнового характеру при виконанні пункту 4.5 договору.
20 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 із письмовою вимогою щодо повернення їй грошових коштів у розмірі 620 000,00 грн, належних їй до сплати внаслідок розірвання договору від 02 вересня 2016 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.