Постанова
Іменем України
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 638/3792/20
провадження № 61-3438сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Висоцької В. С.
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, за касаційною скаргою ОСОБА_2,
в інтересах якого діє адвокат Шимко Федір Анатолійович, на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року
у складі судді Цвіри Д. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В.,
Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Шимко Федір Анатолійович,
Короткий зміст позовної заяви, клопотання про закриття провадження
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що з 10 червня 2006 року вона
з ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 березня
2017 року.
27 жовтня 2016 року між ними укладений договір про поділ майна подружжя, відповідно до умов якого визначено обсяг майна, що підлягає поділу, зокрема, автомобіль "Porsche Cayenne", 2013 року випуску,
який залишається у відповідача, та автомобіль "Honda Civic", 2006 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, який передано позивачу з доплатою
1 539 000 грн.
Зазначала, що під час досудового розслідування у межах кримінального провадження № 12019220490002287 від 16 травня 2019 року, відкритого за її заявою про вчинення шахрайства, встановлено, що ОСОБА_2
під час перебування у шлюбі приховав отримання заробітної плати
у розмірі 25 085 713 грн, а також придбання нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1, квартири АДРЕСА_2, квартири
АДРЕСА_3, машиномісць
за адресою: АДРЕСА_4,
та машиномісце АДРЕСА_6 .
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частини вказаного майна.
У червні 2020 року стороною відповідача подано клопотання
про закриття провадження у справі, яке мотивовано тим, що до моменту розірвання шлюбу, 27 жовтня 2016 року між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір про поділ спільного майна подружжя за взаємною згодою (далі - Договір).
Умовами вказаного Договору сторони, серед іншого, погодили:
перелік майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу за цим Договором, є вичерпним. Сторони спільно стверджують, що інше майно, що було набуте ними у шлюбі і становило спільну сумісну власність було відчужено ними за взаємною згодою до укладання цього договору, а грошові кошти, отримані в результаті такого відчуження були витрачені на потреби та інтереси сім`ї;
за взаємною домовленістю, досягнутою сторонами за даним Договором, у особисту приватну власність ОСОБА_1
(сторона 2) переходить автомобіль марки HONDA, моделі CIVIC
2006 року, номер кузова НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
за взаємною домовленістю сторін, враховуючи неподільність автомобілів, як об`єктів поділу та різниці у їх вартості, стороні 2, у якості компенсації різниці у вартості автомобілів, також переходять грошові кошти сумі 1 539 000 грн, що отримані стороною 2 до підписання цього договору. Підписанням цього Договору, сторона 2 підтверджує,
що грошові кошти у визначеній цим пунктом сумі отримані стороною 2 до моменту підписання цього Договору у повному обсязі. Претензій
з приводу повноти та строків передачі грошових коштів сторона 2
до сторони 1 не має;
сторона 2 стверджує, що при поділі майна згідно з цим Договором
її інтереси належним чином враховані, жодних заперечень щодо поділу майна та майнових претензій до сторони 1 з приводу майна, поділ якого визначено за цим договором, сторона 2 немає;
сторони спільно стверджують, що вважають встановлений цим Договором поділ майна справедливим, при поділі вказаного майна рівною мірою враховані інтереси обох сторін, а також підтверджують,
що жодна з них не поставлена даним договором у невигідне матеріальне становище.
У Договорі сторони підтвердили, що цей Договір відповідає дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається у відповідності зі справжньою волею сторін, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних умовах
і не є результатом впливу тяжких обставин, Договір укладається
без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови Договору,
його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним Договором, а також засвідчили,
що Договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на Договорі.
Посилаючись на те, що Договір про поділ майна в судовому порядку
не оскаржувався та не є предметом позову у цій справі; підписанням Договору про поділ майна ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підтвердили факт поділу спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу; на момент звернення ОСОБА_1 до суду відсутнє майно, яке може перебувати
у спільній сумісній власності, у зв`язку з його поділом на підставі відповідного правочину, заявник просив задовольнити клопотання
про закриття провадження у справі.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 07 жовтня 2020 року клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Шимка Ф. А. про закриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, задоволено частково.
Закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, визнання права власності та стягнення на об`єкти нерухомості,
а саме: квартири
АДРЕСА_1, квартири АДРЕСА_2, квартир АДРЕСА_3, машиномісць за адресами: АДРЕСА_4, АДРЕСА_6, у зв`язку з відсутністю предмета спору.
У задоволенні іншої частини клопотання представника відповідача
ОСОБА_2 - адвоката Шимко Ф. А. відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спір щодо поділу спільного нерухомого майна подружжя вирішено сторонами шляхом укладення договору про поділ майна подружжя, а тому підстав для розгляду цього спору в судовому порядку немає. Предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі. Суд послався на постанову Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі
№ 686/20582/19.
Що стосується вимог щодо належності заробітної плати відповідача до спільного майна подружжя, здійснення поділу майна, визнання права власності та стягнення заробітної плати відповідача, суд відмовив
у закритті провадження в цій частині позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу Шимка Ф. А. - представника ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня
2020 року в частині закриття провадження скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що закриття провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, можливо лише в судовому засіданні, а не при проведенні підготовчого судового засідання. При цьому за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку
з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору
був відсутній саме на час пред`явлення позову, пославшись при цьому на постанови Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року у справі
№ 456/647/18 та від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, не врахував викладене, у зв`язку із чим зробив помилковий висновок про закриття провадження в частині вирішення спору про поділ спільного майна подружжя, а саме квартир та машиномісць,
що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому судовому розгляду.
Оскільки між подружжям існує спір щодо поділу майна, належності заробітної плати до спільного майна подружжя, апеляційний суд вважав, що підстави для закриття провадження у цій частині відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Шимко Ф. А., просить скасувати ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2020 року в частині відмови
у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі
та повністю скасувати постанову Харківського апеляційного суду
від 18 лютого 2021 року, у наведеній частині ухвалити нове судове рішення про закриття провадження у справі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги процесуального права, встановлені пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України.
Висновок суду апеляційної інстанції про неможливість винесення судового рішення про закриття провадження у справі на стадії підготовчого провадження суперечить положенням статей 189, 200
та 255 ЦПК України.
Не врахували того, що у зв`язку з укладенням нотаріально посвідченого договору про поділ майна, який є дійсним, предмет спору у цій справі відсутній.
Вказує, що у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі
№ 404/251/17 міститься висновок про те, що відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін,
чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим
не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
При цьому у вказаній постанові Верховного Суду відсутній висновок
про те, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише після відкриття провадження у справі чи якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити
без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 08 червня 2021 року справу призначено
до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року справу передано
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності, прийнято до розгляду.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим,
що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У справі, судові рішення в якій переглядаються, суд і учасники справи при застосуванні пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України посилаються на різні правові висновки Верховного Суду.
Так, місцевий суд послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження
№ 61-1807св20, в якій Верховний Суд дійшов висновку про те,
що предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі.
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції
й направляючи справу на новий розгляд, дійшов висновку,
що відсутність предмета спору має бути встановлено на час пред`явлення позову, пославшись при цьому на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19, і постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження
№ 61-1807св20.
До подібного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові
від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження
№ 61-9658св20.
Натомість, у касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі
№ 404/251/17, провадження № 61-13405св18, в якій відсутній висновок про те, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише після відкриття провадження у справі чи якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.
Колегія суддів зазначає, що аналогічні по суті висновки містяться
у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 2-364/12 (провадження № 61-17763св20).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним
із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU
v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада
1999 року).
Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності
та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. ТНЕ UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає
в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів
і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE,
№ 20372/11, § 65, рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року).
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява
№ 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він
не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може або повністю відмовитися від свого висновку
на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок.
Колегія суддів вважала, що необхідно конкретизувати висновок Верховного суду щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, а саме зазначити, що закриття провадження у справі можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, з огляду на таке.
Поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи
з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного,
а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін,
чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим
не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Установлення відсутності предмета спору на час пред`явлення позову
не є єдиним випадком для закриття провадження у справі у підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки "збіднює" відповідне правове регулювання, не відповідає його змісту, так як у такому випадку (при відсутності предмета спору) малоймовірно або позивач звертався до суду.
Крім того, якщо би законодавець мав на увазі відсутність предмета спору на час пред`явлення позову, то відповідне правове регулювання містилося би у статті 186 ЦПК України, яка регулює підстави відмови
у відкритті провадження у справі, а не у статті 255 ЦПК України,
яка регулює підстави закриття провадження у справі, яке вже відкрито.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
у складі Верховного Суду вважала необхідним передати справу
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступлення (конкретизації) правового висновку щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року
у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі
№ 686/20582/19, провадження № 61-1807св20, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі
№ 750/1658/20, провадження № 61-9658св20.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду,
крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення
від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду
та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені
в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність
або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.