ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/3637/18
адміністративне провадження № К/9901/58625/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2018 року (суддя Катющенко В.П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року (колегія суддів: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кузьмишина О.М.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
УСТАНОВИВ:
У березні 2018 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 01.06.2017 № 432/2654 про надання статусу скверу земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:79:485:0092 передана позивачу в оренду. Рішення про передачу земельної ділянки в оренду та договори оренди є чинними, проте оскаржуваним рішенням зазначеній земельній ділянці надано статус скверу, що порушує права позивача, як добросовісного користувача земельною ділянкою.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2018 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення прийняте на підставі та в межах повноважень. Цим рішенням не порушено права позивача, оскільки попереднє рішення про надання земельної ділянки в оренду не скасовано. Вказує, що до участі в справі не залучено Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд".
Ухвалою Верховного Суду від 28.08.2018 відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, залишити судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 01.11.2007 №1148/3981 "Про передачу суб`єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину продовольчих товарів на АДРЕСА_1" передано в оренду суб`єкту підприємницької діяльності-фізичній особі ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.
07.10.2008 між Київською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, пунктом 1 якого передбачено, що орендодавець (Київська міська рада) на підставі рішення від 01.11.2007 №1148/3981 та на підставі рішення від 17.07.2008 №45/45 за Актом приймання-передачі передає, а орендар (ФОП ОСОБА_1 ) приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку.
Пунктом 2.1 пункту 2 Договору оренди визначено, що об`єктом оренди є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_1 ; розмір -0,0100 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину продовольчих товарів; кадастровий номер - 8000000000:79:485:0092.
07.09.2012 між позивачем та Київською міської радою було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, строком до 11.10.2014.
11.09.2015 між позивачем та Київською міської радою було укладено договір про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, строком на 5 років.
01.06.2017 Київською міською радою було прийнято рішення № 432/2654 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Пунктом 4 вказаного рішення внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 № 806/3381 та продовжених на період до 2017 років рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 №572/572 (таблиця 2 "Озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам"), додавши земельну ділянку, визначену пунктом 1 цього рішення, до переліку скверів Голосіївського району м. Києва.
Вважаючи рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що надаючи земельній ділянці статус скверу, міська рада фактично позбавляє права оренди цієї ділянки ФОП ОСОБА_1 . Також вказали, що згідно з оскаржуваним рішенням відповідача земельну ділянку, що надана позивачу в оренду з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину продовольчих товарів, віднесено до земель рекреаційного призначення. Відтак одночасне існування різних рішень із зазначенням різного цільового призначення земельної ділянки не відповідає вимогам законодавства, оскільки унеможливлює використання земельної ділянки за цільовим призначенням, що є порушенням вимог статей 91, 96 Земельного кодексу України.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Статтею 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (стаття 50 Земельного кодексу України).
При цьому до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.
Рішенням Київської міської ради "Про затвердження Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста" відповідно до функціонально-просторових характеристик озеленені території загального та обмеженого користування рекреаційного призначення типологічно визначаються таким чином: сквер - упорядкована озеленена територія рекреаційного призначення площею до 2,0 га.
01.06.2017 Київською міською радою було прийнято оскаржуване рішення № 432/2654 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на АДРЕСА_1 .
Водночас, рішенням Київської міської ради від 01.11.2007 №1148/3981 визначено цільове призначення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, а саме: для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину продовольчих товарів. Вказаним рішенням передано зазначену земельну ділянку в оренду позивачу, а з 2015 року договір оренди продовжено на 5 років.
Вказане підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, згідно якого земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ; розмір -0,0100 га; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину продовольчих товарів; кадастровий номер - 8000000000:79:485:0092 перебуває в оренді у ФОП ОСОБА_1 .
Згідно статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Станом на момент звернення з даним позовом до суду та на момент розгляду судами вказана земельна ділянка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_1 .
Оскільки оскаржуваним рішенням відповідача земельній ділянці, що надана позивачу в оренду з цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину продовольчих товарів, надано статус скверу, вказане створює перешкоди у реалізації права оренди позивача на спірну ділянку.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Збереження чинності рішення про надання земельній ділянці статусу скверу призводить до порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Відповідно до цієї статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. - права на мирне володіння майном.
Дійсно, право оренди є "майном" у розумінні Конвенції. Має місце втручання у це право, що виявилося у вилученні цієї земельної ділянки. І хоч її згодом було повернуто, використання за призначенням для будівництва унеможливлюється у зв`язку із віднесенням її до скверу. Законна підстава такого обмеження відпала, однак позивачі і далі, вже без законної підстави, "позбавлені" права на володіння майном.
Порушення прав, гарантованих Конвенцією, не може залишатися поза увагою Суду, оскільки може призвести до невиконання державою своїх міжнародних зобов`язань.
Що стосується громадських інтересів, зокрема інтересів мешканців мікрорайону "Теремки 1", які вимагали влаштування скверу на спірній земельній ділянці, то вони, безумовно, повинні враховуватися Київською міською радою. Однак інтереси мешканців мікрорайону щодо влаштування скверу і громадські інтереси загалом не можуть досягатися у спосіб, що призводить до порушення прав інших осіб, зокрема орендарів земельних ділянок.
Договори повинні виконуватися. Якщо орендодавець вважає, що договір не відповідає його інтересам, він може ставити питання про розірвання договору. Проте під час дії договору оренди земельної ділянки орендодавець не має права вчиняти дії (приймати рішення), які перешкоджають орендарю використовувати її за призначенням.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 826/5391/16 28.05.2021 у справі № 640/20449/19.
Доказів того, що Київська міська рада зверталася з позовом про розірвання договору оренди та повернення цієї ділянки не надано.
Також колегія суддів не приймає доводів щодо того, що судами не залучено до участі в справі Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", оскільки на вказане підприємство покладено обов`язок здійснити організаційно-правові заходи щодо благоустрою спірної земельної ділянки, та останнє не має жодного відношення до правомірності чи протиправності рішення, ухваленого органом місцевого самоврядування - Київською міською радою.
Щодо доводів касаційної скарги, що оскаржуваним рішенням не порушено прав позивача, оскільки рішення про надання земельної ділянки в оренду не скасоване, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб`єкта (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії").
Водночас в оскаржуваному рішенні не обумовлено ні про дату, ні про строки облаштування скверу, тобто поставлено позивача у становище правової невизначеності, оскільки останній є доросовісним орендарем та користувачем цієї земельної ділянки.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -