ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа №490/5198/17
адміністративне провадження № К/9901/61410/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року (колегія суддів: Стас Л.В., Турецька І.О., Градовський Ю.М.) у справі № 490/5198/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Миколаївського міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича про визнання протиправним та скасування розпорядження,
УСТАНОВИВ:
В червні 2017 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича від 30.05.2017 № 154 "Про зупинення дії пункту 1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва".
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 листопада 2017 року позов задоволено частково.
Скасовано розпорядження Миколаївського міського голови Сєнкевича Олександра Федоровича від 30.05.2017 р. № 154р. "Про зупинення дії пункту 1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва".
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2018 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 листопада 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що міським головою допущено порушення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а саме зупинення рішення в частині, а не в цілому, та невнесення на повторний розгляд міської ради зупиненого рішення з відповідним обґрунтуванням зауважень. Вказане призводять до порушень прав позивача на здійснення приватизації нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Верховного суду від 20.09.2018 відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що згідно з договором оренди від 23.02.2015№ 10844, укладеним між Миколаївською міською радою та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, останньому на підставі рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/43 передана в орендне користування на два роки земельна ділянка площею 670 кв.м для будівництва та подальшого обслуговування логістичного центру з автостоянкою по вул. Потьомкінській ріг вул. 1 Слобідської.
З метою продовження терміну дії договору оренди позивач звернувся до Миколаївської міської ради з відповідною заявою, яка була розглянута на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології, яка рекомендувала погодити та винести дане питання на розгляд міської ради.
На пленарному засіданні Миколаївської міської ради, яке відбулося 25.05.2017 міською радою прийнято рішення № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва". Згідно з пунктом 1 розділу 1 зазначеного рішення міської ради ФОП ОСОБА_1 продовжено термін дії договору оренди на 1 рік з дати прийняття рішення міської ради.
30.05.2017 Миколаївським міським головою Сєнкевичем О.Ф. видано розпорядження від 30.05.2017 № 154р. "Про зупинення дії пункту 1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.05.2017 № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва".
Вказане розпорядження міського голови видане у зв`язку з надходженням службової записки директора департаменту внутрішнього фінансового контролю, нагляду та протидії корупції Миколаївської міської ради Єрмолаєва А.В. від 30.05.2017, на підставі частини четвертої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з посиланням на невідповідність розташування логістичного центру з автостоянкою в зоні мішаної житлової забудови середньої поверховості та громадської забудови Плану зонування території міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 11.08.2016 № 6/3.
Вважаючи розпорядження протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, виходив з того, що Миколаївський міський голова мав право зупинити повністю рішення міської ради, як передбачено ч.4 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а не його частину, в порушення встановленого законодавством порядку, що свідчить про протиправність виданого розпорядження міського голови.
Скасовуючи постанову та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оспорюване розпорядження міського голови не порушує вимог статті 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні". При цьому право накладати вето на рішення відповідної ради належить до дискреційних повноважень голови цієї ради, яке може бути у подальшому подолане самою радою і суд не вправі надавати оцінку підставам для накладення такого вето, викладеним у зауваженнях голови ради.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентовано приписами Закону № 280/97-ВР.
Повноваження міського голови визначені статтею 42 Закону № 280/97-ВР.
Зокрема, пунктами 1, 8, 20 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільський, селищний, міський голова скликає сесії ради, забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради, видає розпорядження у межах своїх повноважень, тощо.
Право та порядок прийняття актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування регламентовано приписами статті 59 вказаного Закону, згідно із частиною першою якої рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною четвертою статті 59 цього Закону встановлено, що рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що голова сільської, селищної, міської ради вправі своїм розпорядженням зупиняти рішення ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття та вносити їх на повторний розгляд відповідної ради, який має бути проведений у двотижневий строк.
При цьому приписи статті 59 Закону № 280/97-ВР не містять прямого зобов`язання щодо одночасного внесення на повторний розгляд ради відповідного рішення, а лише встановлюють двотижневий строк, в межах якого воно має бути переглянуте разом із зауваженнями голови ради.
Статті 59 Закону кореспондує ч. 4. ст. 34 Регламенту Миколаївської міської ради VII скликання, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради № 2/5 від 28.01.2016, Рішення ради у п`ятиденний термін з моменту його прийняття може бути призупинено міським головою і винесено на повторний розгляд ради із обґрунтуванням зауважень. Міська рада зобов`язана у двотижневий термін повторно розглянути рішення. Якщо Рада відхилила зауваження міського голови й підтвердила попереднє рішення 2/3 голосів від загального складу Ради, воно набирає чинності.
Оскаржуваним розпорядженням № 154р Миколаївський міський голова зупинив дію пункту 1 розділу 1 рішення міської ради від 25.05.2017 № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва".
Позивач в касаційній скарзі вказує, що ст. 59 Закону № 280/97-ВР передбачено зупинення рішення в цілому, а не окремих пунктів.
Судами встановлено, що розділ 1 рішення міської ради від 25.05.2017 № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва" містить два пункти.
Таким, що не відповідає нормам законодавства України, міським головою визнаний лише один із них - перший пункт, який стосується безпосередньо позивача. Зупинення дії всього рішення призвело б до можливого порушення прав інших суб`єктів господарювання.
Водночас колегія суддів вказує, що винесення спірного розпорядження не означає, що рішення міської ради є протиправним, а є лише інструментом оперативного впливу міського голови на рішення, які приймаються міською радою для можливого усунення недоліків, тощо.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Закон № 280/97-ВР не вбачає законодавчо встановлених обмежень або заборон щодо повноважень міського голови зупинити дію окремих пунктів або частин рішення міської ради, які на його думку не відповідають вимогам законодавства.
В подальшому, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 59 Закону, Миколаївським міським головою 14.07.2017 було винесено на розгляд другого пленарного засідання 22-ої сесії Миколаївської міської ради пропозицію щодо внесення до порядку денного пункту 1 розділу 1 рішення від 25.05.2017 № 20/24 "Про продовження строку користування земельними ділянками фізичним особам - підприємцям для будівництва, обслуговування капітальних будівель по Центральному району м. Миколаєва" для повторного розгляду.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваним розпорядженням міського голови від 30.05.2017 №154-р не порушено вимог статті 59 Закону № 280/97-ВР.
При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що право накладати вето на рішення відповідної ради належить до дискреційних повноважень голови цієї ради, яке може бути у подальшому подолане самою радою і суд не вправі надавати оцінку підставам для накладення такого вето, викладеним у зауваженнях голови ради.
Аналогічна правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 18.12.2019 у справа № 813/5033/17.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови і погоджується з його висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -