ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа №755/13130/16-а
адміністративне провадження № К/9901/50659/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шарапи В.М.,
суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 у складі колегії суддів: Костюк Л.О. (суддя-доповідач), Бужак Н.П., Твердохліб В.А. у справі №755/13130/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича, заінтересована особа - ОСОБА_1, про скасування постанови та запису про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання поновити запис
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі - позивач, ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулося до суду з позовом до Державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рогача Вадима Вікторовича (надалі - відповідач, Нотаріус Рогач В.В.), в якому просив:
1.1. скасувати постанову відповідача від 16.08.2016 про відмову у реєстрації заборони відчуження нежилого приміщення, якою відмовлено у реєстрації заборони відчуження нежилого приміщення, а саме магазину літ. "А" загальною площею 361,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
1.2. скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятий 05.05.2015, що зареєстрований у базі даних заяв Державного реєстру прав за №11257789 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.05.2015 за №21089976.
1.3. зобов`язати відповідача поновити запис про обтяження - запис про іпотеку №6578911 та запис про обтяження №6578893.
2. Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.11.2016 позовні вимоги задоволено частково.
2.1. Зобов`язано Нотаріуса Рогача В.В. поновити запис про обтяження - про іпотеку №6578911 та запис про обтяження №6578893 нерухомого майна - нежилого приміщення - магазину літ. "А", загальною площею 361,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Іпотечного договору від 12.02.2008 року, укладеного між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та позичальником ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ).
2.2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
3. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018 задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Скасовано постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23.11.2016, а провадження у справі закрито.
4. Судами попередніх інстанцій в межах судового розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини справи:
4.1. Між ВАТ "ВіЕйБі Банк", правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №357 від 12.02.2008 та Іпотечний договір від 12.02.2008, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В.Я.
4.2. Згідно Іпотечного договору ОСОБА_1 з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором №357 від 12.02.2008, передав, а ВАТ "ВіЕйБі Банк" прийняв в іпотеку нерухоме майно - нежиле приміщення, а саме: магазин літ. "А", загальною площею 361,8 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
4.3. 10.02.2015 Корольовським районним судом м. Житомира постановлено заочне рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про захист прав споживача шляхом визнання договору іпотеки припиненим, яким позов задоволено, визнано договір іпотеки від 12.02.2008, укладений між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 припиненим, визнано недіючою заборону на відчуження будинку АДРЕСА_1 .
4.4. Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11.11.2015 рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10.02.2015 залишено без змін.
4.5. 17.02.2016 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглянув касаційну скаргу ПАТ "ВіЕйБі Банк" та постановив ухвалу, якою заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 10.02.2015 та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11.11.2015 скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
4.6. 14.11.2016 Корольовський районний суд м. Житомира залишив позов ОСОБА_1 до ПАТ "ВіЕйБі Банк" про захист прав споживача шляхом визнання договору іпотеки припиненим без розгляду у зв`язку з неявками позивача в судові засідання.
4.7. У період оскарження ПАТ "ВіЕйБі Банк" судових рішень щодо припинення іпотеки та зняття заборони на відчуження на об`єкт нерухомості, іпотекодавець зняв заборону та відчужив майно.
4.8. З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 14.06.2016 №61338936 вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ) укладено договір дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1, номер договору в реєстрі 850 від 05.05.2015, який посвідчений приватним нотаріусом Гораєм О.С.
4.9. 16.08.2016 ПАТ "ВіЕйБі Банк" звернувся до Нотаріуса Рогача В.В. щодо реєстрації заборони відчуження нежилого приміщення - магазину літ. "А", загальною площею 361,8 м2, за адресою: АДРЕСА_1, на підставі Іпотечного договору від 12.02.2008, укладеного між банком та позичальником ОСОБА_1 . Проте, відповідач 16.08.2016 виніс постанову про відмову у реєстрації заборони відчуження нерухомого майна з тих підстав, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано не за іпотекодавцем, а іншою особою - ОСОБА_2 .
5. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Тому, на переконання суду першої інстанцій існує необхідність у зобов`язанні відповідача поновити запис про іпотеку, про поновлення якого просив позивач.
5.1. Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції послався на те, що предметом адміністративного позову може бути визнання неправомірними лише рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права та обов`язки позивача безпосередньо у сфері публічно-правових відносин. Натомість, даний позов спрямований на захист прав у сфері цивільно-правових, а не публічно-правових відносин, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
6. Скаржник - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк", подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2018, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати і залишити в силі постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 23.11.2016.
6.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язання відповідача поновити записи про обтяження спірного нерухомого майна, оскільки судове рішення про припинення договору іпотеки, укладеного між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1, було скасоване за наслідками касаційного перегляду, а відтак не мало юридичних наслідків. Скаржник посилається на те, що спір в межах даної справи, дійсно, є цивільно-правовим, проте, суду апеляційної інстанції належало відмовити у відкриття апеляційного провадження, а не закривати провадження у справі.
7. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
7.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржуване судове рішення ухвалене на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними.
8. Інші учасники справи відзиву на дану касаційну скаргу не подали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:
9. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
10. Згідно з частиною 2 статті 4, пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
11. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України у вказаній редакції).
12. Такі ж правила визначення предметної юрисдикції адміністративних судів закріплені у статтях 4 і 19 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень.
13. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих (вчинених) ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
14. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Натомість, необхідною ознакою публічно-правового спору за участю суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, щодо яких виник спір.
15. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами щодо їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги цього суб`єкта владних повноважень.
16. Водночас, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до його порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.
17. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів даної справи, позивач - ПАТ "ВіЕйБі Банк", який є правонаступником кредитора та іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами від 12.02.2008, укладеним з ОСОБА_1 (відповідно, позичальник та іпотекодавець), звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
- скасувати постанову від 16.08.2016 про відмову у реєстрації заборони відчуження спірного нерухомого майна;
- скасувати рішення, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.05.2015, прийняте (вчинений) іншим державним реєстратором, щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за третьою особою;
- зобов`язати поновити записи про обтяження №6578911, №6578893, вчинені на підставі іпотечного договору від 12.02.2008, укладеного між ВАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_1 .
18. Колегія суддів Верховного Суду, враховуючи правові висновки, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №826/8592/16, вважає за необхідне зазначити, що вирішення судом питання щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності третьої особи ( ОСОБА_2 ) як нового власника спірного нерухомого майна та відновлення попередніх записів про обтяження такого нерухомо майна матиме безпосередній вплив на права та інтереси зазначеної третьої особи як нового його власника та, крім іншого, не відновить права позивача у цій справі на спірне майно. Наведене свідчить про наявність у даній справі спору про право цивільне, що, у свою чергу, унеможливлює здійснення її розгляду у порядку адміністративного судочинства.
19. Наведене відповідає неодноразово висловленим Великою Палатою Верховного Суду правовим висновкам щодо юрисдикції спорів за участю державного реєстратора (нотаріуса) як суб`єкта владних повноважень.
20. Так, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які були наведені у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, у разі якщо позивач не був заявником стосовно оскаржених ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
21. Крім того, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в її постанові від 13.06.2018 у справі №820/2675/17, зокрема, на тій підставі, що скасування державної реєстрації права, належного одній особі за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір, що існує між цими особами. Тому такі спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстроване право чи обтяження, мають вирішуватися залежно від суб`єктного складу їх сторін судами господарської або цивільної юрисдикції.
22. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц вказано на те, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження його дій критерієм розмежування юрисдикційності спору є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора з приводу розгляду його заяви з підстав протиправності відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
23. Водночас, якщо позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо вчинення їх за заявами третьої особи, тобто стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором і іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою щодо нерухомого майна, який повинен розглядатися у порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, та є за своєю природою приватноправовим спором.
24. Отже, попри те, що позивач оскаржує дії відповідача як суб`єкта владних повноважень, фактично, звернення до суду за даним позовом було зумовлене необхідністю захисту його майнових прав, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
25. Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
26. Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин і їх суб`єктний склад, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції правильно зазначив про непоширення на цей спір предметної юрисдикції адміністративних судів і необхідність його вирішення в порядку цивільного судочинства.
27. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
28. За практикою Європейського Суду з прав людини "<…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04).
29. Пункт 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
30. Частиною 1 статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
31. Таким чином, суд апеляційної інстанції з дотриманням норм статей 238, 319 КАС України закрив провадження у даній справі з тих підстав, що її розгляд не належало здійснювати відповідно до правил адміністративного судочинства.
32. При цьому, як вбачається з позовної заяви та встановлено судом апеляційної інстанції позивач у поданому ним позові, а суд першої інстанції в ухваленому ним рішенні посилались саме на норми КАС України.
33. Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про необхідність відмови у відкритті апеляційної провадження судом апеляційної інстанції, оскільки у суду апеляційної інстанції не було для цього підстав, визначених частиною 1 статті 299 КАС України.
34. За приписами статті 350 КАС України (в редакції до 08.02.2020) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
35. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - залишенню без змін.
Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,