ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/2547/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Зарук Ксенії Олександрівни
на ухвалу господарського суду Одеської області від 09.04.2021 (суддя Демешин О.А.)
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 (головуючий суддя: Діброва Г.І., судді: Принцевська Н.М., Ярош А.І.),
ухвалені за результатом розгляду скарги фізичної особи - підприємця Зарук Ксенії Олександрівни
на дії державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченко М.Т., вчинені при виконанні постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020
зі справи № 916/2547/17
за позовом Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення)
до фізичної особи - підприємця Зарук Ксенії Олександрівни (далі - Підприємець)
про стягнення 68 000,00 грн. штрафу та 68 000,00 грн. пені,
за участю Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса; далі - ВДВС).
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог та скарги на дії державної виконавчої служби
Відділення звернулося до Підприємця з позовом про стягнення в доход Державного бюджету України 68 000,00 грн. штрафу та 68 000,00 грн. нарахованої пені, у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Відділення від 18.10.2016 № 36-ріш зі справи № 2-26.206/58-2016 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2017 у справі № 916/2547/17 позов задоволено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 рішення суду першої інстанції зі справи № 916/2547/17 скасовано (у зв`язку з неналежним повідомленням Підприємця про дату та час слухання справи); ухвалено нове рішення про задоволення позову.
На примусове виконання постанови суду апеляційної інстанції 12.06.2020 видані відповідні накази.
Відділення 26.06.2020 звернулося із заявою від 25.06.2020 № 64-02/991 до ВДВС, з метою примусового виконання рішення суду у справі № 916/2547/17.
Згідно з повідомленням від 13.07.2020 № 39914 ВДВС повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання (оскільки наказ не відповідав вимогам Закону України "Про виконавче провадження").
Відділення 04.08.2020 звернулося до суду першої інстанції із заявою за вх. № 2-3360/20, в якій, у зв`язку з відсутністю в наказах від 12.06.2020 зі справи строку пред`явлення їх до виконання, просило привести виконавчі документи у відповідність до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та надіслати їх на адресу Відділення для подальшого звернення до ВДВС з метою виконання судового рішення.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.10.2020 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.
Відділення повторно звернулося до ВДВС із заявою від 28.10.2020 № 64-02/1168 про примусове виконання рішення суду у справі № 916/2547/17.
Постановою державного виконавця ВДВС Шевченко М.Т. від 10.11.2020 відкрито виконавче провадження № 63502563 з виконання наказу господарського суду Одеської області від 12.06.2020 у справі про стягнення з Підприємця коштів у загальному розмірі 136 000,00 грн.
Також 10.11.2020 державним виконавцем у межах виконавчого провадження № 63502563 винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника.
Підприємець у березні 2021 року звернулася до суду першої інстанції зі скаргою на дії державного виконавця ВДВС Шевченко М.Т., в якій просила: визнати поважними причини пропуску строку для подання скарги на рішення державного виконавця та поновити його; скасувати постанову від 10.11.2020 № 63502563 про відкриття виконавчого провадження; скасувати постанови від 10.11.2020 про стягнення виконавчого збору, про арешт коштів боржника, про арешт майна боржника.
В обґрунтування поданої скарги Підприємець зазначала, зокрема, про те, що:
- стягувачем (Відділенням) пропущений строк у три місяці для пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки наказ суду було видано 12.06.2020, а постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 10.11.2020;
- виконавчий документ пред`явлений не за підвідомчістю, оскільки адреса реєстрації боржника належить до підвідомчості Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); виконавчий документ пред`явлений не за місцем виконання, оскільки фізична особа - підприємець Зарук К.О. офіційно не працевлаштована, в неї відсутнє будь-яке майно, а фактичне місце проживання - не в Приморському районі;
- мало місце порушення порядку надсилання документів виконавчого провадження (боржник не був повідомлений про відкриття виконавчого провадження).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.04.2021 зі справи у задоволенні скарги на дії державного виконавця ВДВС Шевченко М.Т. відмовлено.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано, зокрема, тим, що: у даному випадку строк для пред`явлення виконавчого документа від 12.06.2020 до виконання становив три місяці; строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався пред`явленням його стягувачем до виконання 25.06.2020; перебіг відповідного строку після переривання розпочався заново з 29.07.2020 (тобто, з наступного дня після отримання Відділенням повідомлення ВДВС від 13.07.2020), у зв`язку з чим останнім днем тримісячного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є 28.10.2020; наказ від 12.06.2020 був направлений стягувачем до виконання 28.10.2020, тобто у межах встановленого Законом України "Про виконавче провадження" тримісячного строку. Також суд зазначив про те, що виконавчі дії проводяться державним виконавцем за місцем проживання боржника - Підприємця, яке безпосередньо зазначене в наказі суду. Допущена державним виконавцем у постанові описка у зазначенні адреси боржника не є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та виправлена в подальшому самим державним виконавцем шляхом винесення постанови про зміну (доповнення) реєстраційних даних. Направлення копії постанови про відкриття виконавчого провадження на неправильну адресу Підприємця не є підставою для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Порушень чинного законодавства при винесенні державним виконавцем постанов про стягнення з боржника виконавчого збору, про арешт коштів боржника та про арешт майна боржника не встановлено.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021 ухвалу суду першої інстанції від 09.04.2021 залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції, з урахуванням доводів апеляційної скарги, мотивовано, зокрема тим, що: строк для пред`явлення виконавчого документа від 12.06.2020 до виконання становив три місяці; строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривався пред`явленням його стягувачем до виконання 25.06.2020; перебіг відповідного строку після переривання розпочався заново з 29.07.2020 (тобто, з наступного дня після отримання Відділенням повідомлення ВДВС від 13.07.2020), у зв`язку з чим останнім днем тримісячного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є 29.10.2020; наказ від 12.06.2020 був направлений стягувачем до виконання 29.10.2020 (з урахуванням наданого скаржником до суду апеляційної інстанції фіскального чеку, копії конверту, в якому до ВДВС надійшла заява Відділення), тобто у межах встановленого законом тримісячного строку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Підприємець просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця ВДВС Шевченко М.Т.
Також скаржником у відповідності до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заявлено про розподіл судових витрат, у тому числі, витрат на правничу допомогу Підприємця (докази понесення яких будуть надані додатково).
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги Підприємець посилається, на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Так, скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції:
- неправильно застосовані норми матеріального права (приписи статей 251, 254 Цивільного кодексу України, частини першої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження") щодо обчислення перебігу строків, у зв`язку з чим помилково встановлено останній день строку на подачу виконавчого документа до примусового виконання;
- не враховані положення Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня1972 року;
- порушено принцип правової визначеності, і, разом з цим, норми процесуального права, з огляду на те, що названий суд вийшов за межі апеляційної скарги та на власний розсуд визначив останній день тримісячного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Водночас суд апеляційної інстанції не міг переглядати рішення суду першої інстанції в тій частині, яка не ставилася під сумнів сторонами.
Доводи інших учасників справи
Від Відділення засобами поштового зв`язку (поштовий штемпель на конверті 10.09.2021) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просило у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись, зокрема, на відповідність оскаржуваних судових актів нормам матеріального та процесуального права.
Додатково 14.09.2021 (з використанням електронного цифрового підпису) від Відділення надійшли із супровідним листом (заявою) докази надсилання копій відзиву іншим учасникам справи.
Враховуючи викладене, відзив Відділення на касаційну скаргу долучений Судом до матеріалів справи.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Положеннями частини першої статті 18 ГПК України також визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
За змістом статей 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження").
Згідно з приписами частини першої статті 12 названого Закону виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як унормовано приписами частин четвертої та п`ятої статті 12 названого Закону строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
Водночас повідомлення ВДВС від 13.07.2020 № 39914 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання отримано Відділенням (стягувачем) 28.07.2020.
Згідно з постановою Верховного Суду України від 05.10.2016 зі справи № 910/18165/13 (3-698гс16) після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Таким чином, постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження у зв`язку з невідповідністю виконавчого документа вимогам закону не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження". За таких обставин у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції правомірно погодився із висновками суду першої інстанції про те, що строк пред`явлення наказу господарського суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року було перервано у зв`язку з його пред`явленням до виконання 13 травня 2015 року, новий строк пред`явлення до виконання слід відраховувати з наступного дня після його повернення стягувачу. Останній отримав відмову 29 травня 2015 року, повторно подав заяву про примусове виконання рішення суду 23 листопада 2015 року, тобто з додержанням строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".
Подібний за змістом висновок щодо перебігу, переривання строку пред`явлення наказу суду до виконання викладений у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 723/3410/15-ц, від 29.01.2020 у справі № 344/19847/18, від 23.09.2020 у справі № 2-2630/10, в ухвалі від 12.08.2021 у справі № 523/13053/16-ц.
При цьому у постанові від 20.07.2021 зі справи № 910/20594/15 Верховний Суд зазначив про те, що отримавши постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження або постанову виконавця про повернення виконавчого документу, стягувач стає обізнаним про відсутність примусового виконання судового рішення, що надає йому можливість реалізувати свої правомочності стягувача, вжити заходи щодо подальшого виконання чинного рішення суду.
Тлумачення частин четвертої та п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем повідомлення про повернення виконавчого документа без виконання). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 344/19847/18.
Частина п`ята статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" не може тлумачитися як така, що передбачає обчислення нового строку пред`явлення виконавчого документу до виконання після повернення з дати винесення відповідної постанови виконавцем, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) обмежуються права стягувача на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання після переривання такого строку. У разі виникнення певних недоліків виконавчого провадження в частині своєчасного направлення стягувачу постанови про повернення виконавчого документу разом з наказом, втрати поштового відправлення з відповідними постановою та наказом, нівелюється можливість виконання рішення суду за відсутності вини та впливу стягувача.
Європейський суд з прав людини вказує, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
З огляду на викладене є таким, що відповідає приписам частини п`ятої статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" висновок судів попередніх інстанцій про те, що з моменту направлення наказу суду від 12.06.2020 до органу ВДВС встановлений законом тримісячний строк був перерваний і перебіг цього строку розпочався заново 29.07.2020, тобто, з наступного для після отримання Відділенням повідомлення ВДВС від 13.07.2020 № 39914 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.
Що ж стосується питання закінчення тримісячного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (після його переривання), Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до приписів статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Приписами статті 252 названого Кодексу унормовано, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Згідно з приписами частин третьої та п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
З урахуванням сталої та послідовної практики Верховного Суду у застосуванні приписів статей 251, 252, 253, 254 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанцій дійшов заснованого на законі висновку про те, що останнім днем тримісячного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (після переривання строку), який, як встановлено судом апеляційної інстанції, розпочався 29.07.2020 є 29.10.2020 (відповідна позиція підтверджується постановами Верховного Суду від 24.04.2018 зі справи № 905/3245/16, від 19.11.2018 зі справи № 905/857/18, від 23.02.2021 зі справи № 910/5349/18, від 20.07.2021 зі справи № 910/20594/15).
Верховний Суд зазначає, що такий висновок у застосуванні приписів статті 254 Цивільного кодексу України не суперечить положенням Європейської конвенції про обчислення строків від 16 травня1972 року, на яку посилається скаржник.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Доводи касаційної скарги не свідчать, що судами невірно застосовані норми права.
Що ж стосується посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції порушено принцип правової визначеності, і, разом з цим, норми процесуального права, з огляду на те, що названий суд вийшов за межі апеляційної скарги та на власний розсуд визначив останній день тримісячного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, Верховний Суд зазначає таке.
Так, суд апеляційної інстанції у розгляді апеляційної скарги зі справи виправив помилку суду першої інстанції в обчисленні закінчення тримісячного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (після його переривання).
Згідно з приписами частин першої та другої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В апеляційної скарзі Підприємець (апелянт) посилався на те, що Відділення пропустило строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання, який сплив 28.10.2020. Отже, суд апеляційної інстанції у відповідності до приписів закону здійснив перевірку факту, на який апелянт посилався в апеляційній скарзі.
Крім того, Верховний Суд зазначає, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії", "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії").
Згідно з практикою Європейського суду при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.