ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/11021/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - Павліченко Л. М. (адвокат),
відповідача - Карачун Н. М. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 (судді: Владимиренко С. В. - головуючий, Ходаківська І. П., Демидова А. М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 (суддя Підченко Ю. О.)
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" (Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз")
до Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України")
про визнання договору укладеним,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (далі - АТ "Сумигаз", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", Відповідач) про визнання договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (далі - ЄГТСУ) укладеним.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач є власником складових ЄГТСУ (побутового провідного газопроводу до Свято-Троїцького монастиря Охтирського району Сумської області) та відповідно до положень частин четвертої, п`ятої статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (надалі - НКРЕ) від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)".
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі №910/11021/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Зазначене судове рішення мотивоване тим, що спірний договір не базується на державному замовленні та не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону. Підстави для зобов`язання Відповідача укласти з Позивачем такий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України відсутні.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015, прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено повністю. Визнано укладеним з 12.05.2013 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України у редакції, наведеній в резолютивній частині постанови.
2.4. Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив з того, що в контексті спірних правовідносин у заявлений Позивачем період Відповідач був і залишається власником складових ЄГТСУ та згідно з положеннями статті 648 Цивільного кодексу України, статті 179 Господарського кодексу України, частин четвертої та п`ятої статті 7-1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов`язаний укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228. При цьому запропонована Позивачем редакція договору відповідає встановленим умовам Типового договору, а тому зазначений договір підлягає визнанню укладеним в судовому порядку.
2.5. Постановою Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 910/11021/15 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі №910/11021/15, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.6. Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, зокрема, вказав, що при новому розгляді суду апеляційному суду необхідно надати оцінку змісту договору на експлуатацію складових ЄГТСУ у редакції, запропонованій Позивачем, дослідити істотні умови спірного договору на предмет їх відповідності чинному законодавству і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.
2.7. За результатами нового розгляду постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 залишено без змін рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 у справі № 910/11021/15.
2.8. Зазначена постанова обґрунтована тим, що Позивачем не доведено наявності підстав, визначених частиною першою статті 187 Господарського кодексу України, для укладення спірного договору за рішенням суду, оскільки ані Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу", який був діючий на дату звернення Позивача до суду, ані Закон України "Про ринок природного газу", який набрав чинності з 08.05.2015, не містять будь-яких обов`язків для власників газорозподільних систем щодо укладення договорів на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України з Оператором ГРМ. До того ж, в матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами істотних умов вказаного договору, зокрема предмету та ціни. При цьому оплата послуг Позивача в запропонованій ним редакції такого договору суперечить положенням Закону України "Про ринок природного газу" і Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги розподілу природного газу. Крім того, строк дії договору, який Позивач просить визнати укладеним в судовому порядку, на дату ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у даній справі вже закінчився, що позбавляє сторони можливості виконати його умови належним чином.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі АТ "Сумигаз" просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 179, 181 Господарського кодексу України, статей 7, 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", положень Кодексу газорозподільних систем, викладених в постановах від 31.05.2019 у справі №925/916/17, від 24.06.2021 у справі № 910/21466/17; а також на неврахування судами попередніх інстанцій судової практики (викладеної в постановах апеляційних судів) у справах № 918/21/18, №910/12181/15.
3.3. Крім того, обґрунтовуючи наявність підстав для подання касаційної скарги, заявник посилається на неповне з`ясування місцевим і апеляційним судами фактичних обставин справи та недослідження зібраних у справі доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, а саме листування між Позивачем та Відповідачем за період 2013 - 2015 роки щодо укладення договору, актів регулятора щодо перевірок Оператора ГРМ в частині дотримання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ.
3.4.У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Обставини встановлені судами
4.1. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є постачання та розподіл природного газу за регульованим тарифом, що проводяться згідно зі статутом товариства та нормами чинного законодавства на підставі виданих ліцензій:
- Ліцензії серії АЕ № 295554 від 27.03.2015 на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ;
- Ліцензії серії АЕ № 295555 від 27.03.2015 на постачання природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.
4.2. Відповідно до п. 2.2. статуту АТ "Сумигаз" як спеціалізоване підприємство газового господарства на підставі Правил безпеки систем газопостачання України, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 01.10.1997 №254, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.05.1998 за № 318/2758, здійснює технічне обслуговування і експлуатацію газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу, виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв, локалізацію і ліквідацію аварійних ситуацій.
4.3. На замовлення та за кошти Відповідача було збудовано підвідний газопровід до Свято-Троїцького монастиря Охтирського району Сумської області, який входить до складу ЄГТСУ.
4.4. Листом від 11.12.2013 № 30/1772 Позивач звернувся до Відповідача, в якому зазначив, що станом на 01.11.2013 між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відсутні дозволені законом договірні відносини, які врегульовують використання газорозподільних мереж, власником яких є Відповідач, у зв`язку з чим просив останнього підписати договір на експлуатацію складових ЄГТСУ та один примірник повернути Позивачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку № 8712 від 11.12.2013.
Указаний лист АТ "НАК "Нафтогаз України" залишило без відповіді.
4.5. Листом від 29.05.2014 № 04/315 Позивач повторно звернувся до Відповідача з проханням підписати договір на експлуатацію складових ЄГТСУ та один примірник договору повернути Позивачу.
4.6. У відповідь на вказаний лист АТ "НАК "Нафтогаз України" повідомило, що компанія не має підстав приводити договірні відносини згідно з постановою НКРЕ від 07.03.2013 № 226, № 227, № 228.
4.7. Листами від 25.06.2014 № 04/867, від 30.09.2014 № 30/519 та 18.02.2015 №30/242 Позивач повідомляв, що з 01.01.2013 вступив в дію Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу", згідно з яким експлуатація газорозподільних мереж, що є складовими Єдиної газотранспортної системи України, здійснюються виключно газорозподільними підприємствами, а тому просив Відповідача оформити направлений раніше договір експлуатації складових ЄГТСУ та додаткові угоди до договорів оренди, підписати, скріпити печатками та по одному примірнику кожного договору, додаткової угоди повернути на адресу Позивача.
4.8. Неправомірна, на думку Позивача, відмова Відповідача від укладення договору про експлуатацію складових ЄГТСУ (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами) і стала підставою для звернення з цим позовом до суду.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в решті заявлених вимог касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Як уже зазначалося, у якості підстави для подання зазначеної скарги заявник, зокрема, посилається на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм статей 179, 181 Господарського кодексу України, статей 7, 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", положень Кодексу газорозподільних систем, викладених в постановах від 31.05.2019 у справі №925/916/17, від 24.06.2021 у справі № 910/21466/17; а також на неврахування судами попередніх інстанцій судової практики (викладеної в постановах апеляційних судів) у справах №918/21/18, № 910/12181/15.
5.4. Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
5.5. Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.6. При цьому згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.7. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.8. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
5.9. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
5.10. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
5.11. Так, у справі № 925/916/17 розглядались позовні вимоги про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів на запропонованих позивачем, як власником об`єктів газорозподільних систем, умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви.
При цьому зазначені вимоги було мотивовано тим, що, позивач у вказаній справі направив на адресу відповідача прошитий, пронумерований та скріплений печаткою договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів разом з додатками. У свою чергу, відповідач у зазначеній справі надіслав позивачу лист з підписаним та скріпленим печаткою договором та протоколом розбіжностей до нього, з яким позивач у вказаній справі частково не погодився. При цьому зазначені позовні вимоги було обґрунтовано з посиланням на норми Закону України "Про ринок природного газу", положення Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 N 2494.
5.12. У справі № 910/21466/17 також розглядались позовні вимоги про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи з додатками нього на умовах (в редакції), визначених позивачем у вказаній справі.
При цьому зазначені вимоги були мотивовані тим, що сторони відповідно до пункту 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем зобов`язані врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, які належать відповідачу у вказаній справі. Єдиним можливим способом подальшого використання газопроводу, що належить відповідачу, є укладання договору на експлуатацію складових газорозподільної системи України за формою, передбаченою додатком 3 Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС). Однак, між сторонами не досягнуто згоди про укладення такого договору, а тому на підставі частини першої статті 187 Господарського кодексу України спір передано на вирішення суду.
5.13. Так, перевіряючи правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права у вказаних справах, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Наведене вище положення нормативного акту свідчить, що передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3- 5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
Тобто, сторони такого спору зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.
Але, зважаючи на положення частин шостої - восьмої статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" майна і заборонено відчуження основних фондів товариства та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.
Тому, з урахуванням наведеного вище, варіантом обов`язкового укладення договору між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як власником газопроводу та оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин четвертої - п`ятої статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.
5.14. При цьому підставами для скасування судових рішень господарських судів першої чи апеляційної інстанцій та направленням зазначених справ до суду відповідної інстанції, Верховний Суду вказав, зокрема, те, що судами не було перевірено чи відповідали запропоновані у договорах та протоколах розбіжностей до них умови (права та обов`язки сторін, їх відповідальність, строк дії договору) вимогам чинного законодавства, у тому числі визначеним в додатку 3 Кодексу газорозподільних систем.
5.15. Разом з тим, як встановлено господарськими судами та вбачається з матеріалів справи, яка переглядається, обґрунтовуючи наявність підстав для задоволення позову, АТ "Сумигаз" посилалось на положення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" щодо наявності у Відповідача обов`язку укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію складових газотранспортної системи відповідно до Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 07.03.2013 № 228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами)".
5.16. Таким чином, залишаючи рішення місцевого суду у цій справі про відмову в позові без змін, господарський суд апеляційної інстанції врахував, що нормативно-правові акти, на які посилався Позивач, вже втратили свою чинність. Так, Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" втратив чинність з 01.10.2015 на підставі Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015, який, у свою чергу, набрав чинності з 08.05.2015. Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 07.03.2013 № 228 втратила чинність з 27.11.2015 згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах регулювання енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2494 "Про затвердження Кодексу газорозподільних систем", прийнятою на виконання Закону України "Про ринок природного газу".
5.17. При цьому апеляційний суд також встановив, що АТ "Сумигаз" не надало належних та допустимих доказів замовлення Відповідачем у спірний період у нього послуг, наведених в проєкті договору, а також доказів надання АТ "НАК "Нафтогаз України" Позивачу завдання на надання послуг з експлуатації об`єкта у вигляді здійснення комплексу технічних заходів, необхідних для забезпечення розподілу (транспортування) природного газу, виконання робіт з технічного обслуговування, огляду, обстеження та поточного ремонту належного Відповідачу об`єкта газопостачання, що становить предмет спірного договору.
Крім того, суд апеляційної інстанції дослідив зміст запропонованого Позивачем проєкту спірного договору (в п. 6.1. якого було визначено строк дії договору з 12.05.2013 до 31.12.2019) та дійшов висновку, що, з урахуванням положення частини другої статті 187 Господарського кодексу України і за відсутності згоди сторін щодо всіх істотних умов вказаного договору, зокрема, щодо строку його дії, днем укладення спірного договору буде вважатись день набрання чинності відповідним рішенням суду (дата ухвалення у даній справі постанови судом апеляційної інстанції), а договірне зобов`язання між сторонами виникне саме на підставі судового рішення. Однак, строк дії договору, який Позивач просить визнати укладеним в судовому порядку, на час розгляду справи апеляційним судом вже закінчився, що позбавляє сторони можливості виконати умови цього договору належним чином.
5.18. Отже, істотні обставини справи, встановлені на підставі оцінки поданих сторонами доказів, з огляду на які і вирішувалися спори судами (зокрема щодо відповідності істотних умов спірних договорів, у тому числі їх предмета і строку дії, вимогам чинного законодавства) у цій справі та у справах №925/916/17, №910/21466/17 є відмінними.
5.19. З огляду на викладене, доводи скаржника про наявність передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстави для подання касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.20. Крім того, колегія суддів критично оцінює посилання заявника на правові позиції господарських судів апеляційної інстанції, викладені в постановах у справах №918/21/18, № 910/12181/15, оскільки у зазначених справах Верховний Суд не ухвалював постанов з висновками щодо застосування відповідних норм права (неврахування яких судами і є підставою для касаційного оскарження відповідно до положень статті 287 Господарського процесуального кодексу України), а лише повернув без розгляду касаційну скаргу (ухвала від 20.08.2020 у справі №918/21/18) чи закрив касаційне провадження за касаційною скаргою (ухвала від 23.06.2020 у справі №910/12181/15).
5.21. Що стосується посилання заявника в якості підстави для подання касаційної скарги на неповне з`ясування місцевим і апеляційним судами фактичних обставин справи та недослідження зібраних у справі доказів, які мають значення для правильного вирішення спору (листування між Позивачем та Відповідачем за період 2013 - 2015 роки щодо укладення договору, актів регулятора щодо перевірок Оператора ГРМ в частині дотримання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ), то колегія суддів зазначає наступне.
5.22. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.23. При цьому, як уже зазначалося, відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
5.24. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.25. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не само по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.26. За таких обставин Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неповне дослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі №910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі №912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.
5.27. З огляду на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови судів попередніх інстанції з цієї підстави.
5.28. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 296 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав закриття касаційного провадження, серед яких відсутнє непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, якою у розумінні пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є недослідження судом зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
5.29. Відтак у разі, коли після відкриття касаційного провадження виявилося, що передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстава не знайшла свого підтвердження, Верховний Суд має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а не закривати касаційне провадження.
5.30. Наведене випливає з положень другого речення пункту 4 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.
5.31. Інші доводи касаційної скарги фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, як вже зазначалося, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
5.32. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 вказаного Кодексу, зазначену касаційну скаргу слід залишити без задоволення.