ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 907/670/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Студенця В. І.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
на рішення Господарського суду Закарпатської області
у складі судді Ремецькі О. Ф.
від 27 січня 2021 року
та постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желіка М. Б.
від 11 травня 2021 року
у справі за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства "Феон"
до Акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Закарпатського обласного управління АТ Державний ощадний банк України
про стягнення 129 992,33 грн заборгованості
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2018 року Приватне виробничо-комерційне підприємство "Феон" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до філії Закарпатського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" про стягнення 129 992,33 грн з яких: 113 500,00 грн - заборгованість за договором на придбання витратних матеріалів № 1/1 від 07 січня 2017 року; 14 505,30 грн - інфляційні втрати та 1 987,03 грн - три відсотки річних.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати наданих йому позивачем послуг та отриманих від позивача товарів за договором на придбання витратних матеріалів № 1/1 від 07 січня 2017 року.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
07 січня 2017 року між Приватним виробничо-комерційним підприємством "Феон" (Виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі начальника філії - Закарпатське обласне управління (Замовник) був укладений договір на придбання витратних матеріалів № 1/1 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1. якого Виконавець зобов`язався виконати роботи і надати у 2017 році такі послуги:
1) придбання комплектуючих та витратних матеріалів для комп`ютерної та офісної техніки (предмет закупівлі: картриджі для лазерних принтерів, копіювальних апаратів та багатофункціональних принтерів, код державного класифікатора (ДК) 30125100-2) на суму 280 000,00 грн);
2) надати послуги по заправці картриджів та принтерів та ремонту офісного обладнання (предмет закупівлі: послуги з ремонту комп`ютерної техніки, периферійного обладнання, системних блоків, серверів, моніторів, ноутбуків, принтерів, сканерів, джерел безперебійного живлення, код державного класифікатора (ДК) 50312600-1) на суму 80 000,00 грн).
Відповідно до пункту 2.1. договору Виконавець зобов`язався протягом п`яти днів з дня отримання замовлення виконати роботи і подати Замовникові для підписання акт здачі-приймання виконаних робіт, а Замовник зобов`язався прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаних робіт у 5-ти денний термін з дня подання йому Виконавцем цього документа. Акт здачі-приймання виконаних робіт є невід`ємною частиною договору.
Згідно з пунктом 2.2. договору Виконавець зобов`язався протягом п`яти днів з дня замовлення передати товар Замовнику за накладною. Датою постачання товару є дата прийняття за кількістю та якістю товару, одержаного Замовником за накладною від Виконавця.
У розділі 3 договору сторони визначили розмір, порядок та строки оплати за договором.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору за виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду в розмірі, вказаному у рахунку, який виписав Виконавець та згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт. Строк оплати виконаних робіт зазначається у рахунку, що виписав Виконавець.
Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року (пункт 6.1. договору).
На виконання умов договору Виконавець протягом періоду з січня по квітень 2017 року поставляв Замовнику визначені договором товари та надавав послуги. Замовник здійснив оплату наданих йому Виконавцем послуг та поставлених товарів на загальну суму 236 928,00 грн.
Також на виконання умов договору Виконавець 23 березня 2017 року на підставі видаткових накладних № 55 та № 60 від 23 березня 2017 року поставив Замовнику товар: безчіпові пристрої для ОКІ МВ 441, 451, 471, 472 на загальну суму за цими двома накладними 113 500,00 грн та надав Замовнику рахунки на оплату цих товарів. Однак Замовник зазначені товари не оплатив.
Виконавець - Приватне виробничо-комерційне підприємство "Феон" з метою досудового врегулювання спору звернувся до Замовника з претензією № 7/18-8/18 від 18 вересня 2018 року, в якій просив виконати зобов`язання за договором № 1/1 від 07 січня 2017 року та оплатити товар, переданий Замовнику за видатковими накладними № 55 та № 60 від 23 березня 2017 року, на загальну суму 113 500,00 грн.
Замовник - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі його філії Закарпатського обласного управління у листі № 106.26-16/381 від 23 жовтня 2018 року, надісланому Виконавцю у відповідь на претензію, зазначив про те, що за даними акту звірки взаємних розрахунків, складеного між ним та Виконавцем за період з 01 січня 2017 року по 19 червень 2017 року, залишок заборгованості Замовника станом на 19 червня 2017 року складає 21 919 грн, а інформація про іншу заборгованість, зокрема заборгованість за видатковими накладними № 55 та № 60 від 23 березня 2017 року на загальну суму 113 500,00 грн, у нього відсутня, у зв`язку з чим відсутні підстави для оплати цієї суми заборгованості.
З огляду на відмову Замовника оплачувати товар, отриманий за видатковими накладними № 55 та № 60 від 23 березня 2017 року на загальну суму 113 500,00 грн, Виконавець у листопаді 2018 року звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Замовника про стягнення 113 500,00 грн заборгованості за договором на придбання витратних матеріалів № 1/1 від 07 січня 2017 року, а також 14 505,30 грн інфляційних втрат та 1 987,03 грн трьох відсотків річних за порушення Замовником виконання своїх грошових зобов`язань з оплати поставленого товару.
3. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду і мотиви їх ухвалення.
Господарський суд Закарпатської області рішенням від 27 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2021 року, позов задовольнив частково: стягнув з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Закарпатського обласного управління АТ "Ощадбанк" на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства "Феон" 113 500,00 грн заборгованості по оплаті вартості поставленого товару та 1 702,49 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- укладений між сторонами у справі договір на придбання витратних матеріалів № 1/1 від 07 січня 2017 року є за своєю правовою природою змішаним договором, що має ознаки договору про надання послуг та договору поставки, а спір у цій справі виник саме у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати товару за договором поставки, а тому спірні правовідносини регулюються, зокрема положеннями глави 54 Цивільного кодексу України;
- факт передачі позивачем відповідачу товару за видатковими накладними № 55 та № 60 від 23 березня 2017 року, стягнення заборгованості за якими є предметом спору у цій справі, є доведеним, оскільки ці накладні є первинними документами, підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій з поставки товару, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" щодо оформлення первинних документів, зокрема містять прізвище, ініціали та особистий підпис особи, яка приймала товар від імені відповідача, а незазначення посади цієї особи є неістотним недоліком у оформленні накладних, який у співставленні з іншими доказами у справі щодо особи, яка приймала товар за цими накладними, не перешкоджає можливості ідентифікувати відповідну особу;
- певні неістотні недоліки у первинних документах не можуть бути підставою для нездійснення / затримки оплати товару у разі, якщо ці недоліки не перешкоджають встановити повну інформацію про зміст господарської операції, а на підставі інших доказів можна усунути ці недоліки, тобто встановити обставини, не відображені в первинних документах;
- передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів;
- у зв`язку з отримання товару за зазначеними накладними у відповідача виникло безумовне зобов`язання щодо оплати його вартості, яке відповідач не виконав, з огляду на що позовна вимога про стягнення заборгованості за цими накладними є обґрунтованою.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, суди попередніх інстанцій виходили з того, що перевірити правильність проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних, встановити період прострочення грошового зобов`язання за спірними накладними є неможливим, оскільки відповідно до умов договору строк оплати виконаних робіт зазначається у рахунках на сплату, які виписуються Виконавцем, а у наданих позивачем рахунках на оплату видаткових накладних № 55 та № 60 від 23 березня 2017 року строк (термін) оплати за товар не встановлений.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 27 січня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень скаржник послався на пункти 1, 4 абзацу 1 частини другої та підпункти "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди попередніх інстанцій інстанції:
- порушили та неправильно застосували положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 95 Цивільного кодексу України, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм про те, що філія банку не має статусу юридичної особи та є неналежним відповідачем у справі, викладені у постанові від 19 серпня 2019 року у справі № 459/258/18;
- не врахували висновок Верховного Суду щодо обов`язку суду установлювати обставину належності відповідача, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17;
- ухвалили оскаржувані судові рішення про права та обов`язки скаржника як особи, яка не була залучена до участі у справі, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень;
- неправильно застосували статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", пункт 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладені у постановах від 26 липня 2018 року у справі № 925/1391/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 915/878/16, від 04 листопада 2019 року у справі № 905/49/15, від 29 листопада 2019 року у справі № 914/2267/18, від 10 грудня 2020 року у справі № 910/14900/19, застосували редакції цих норм, які не були чинними станом на дату виникнення спірних правовідносин і набрали чинності пізніше.
Також скаржник послався на те, що суд апеляційної інстанції порушив частину першу статті 267 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо розгляду скарг осіб, які не були залучені до участі у справі, викладені у постановах від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, від 13 січня 2021 року у справі № 922/988/19.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка доводів скаржника і висновків судів попередніх інстанцій.
Верховний Суд, обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Згідно з частинами першою, третьою та четвертою статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем у цій справі є Приватне виробничо-комерційне підприємство "Феон". Відповідно до змісту позовної заяви, поданої на виконання ухвали місцевого господарського суду від 19 листопада 2018 року про усунення недоліків у цій справі, позивач у вступній її частині визначив відповідачем (дослівно): "Державний ощадний банк України Публічне Акціонерне Товариство Філія Закарпатського обласного Управління "Державний ощадний бланк "України". Проте таке наведене позивачем у вступній частині уточненої позовної заяви формулювання назви відповідача, яке за порядком наведених слів є неузгодженим, не дає однозначного розуміння того, що відповідачем позивач визначив саме Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України". Крім того у прохальній частині уточненої позовної заяви, позивач просив стягнути спірну договірну заборгованість саме з філії - Закарпатського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України". Наведене свідчить про те, що в уточненій позовній заяві Приватне виробничо-комерційне підприємство "Феон" визначив відповідачем саме філію Закарпатського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України", чим спростовується висновок суду апеляційної інстанції в ухвалі про виправлення описки від 11 травня 2021 року у цій справі про те, що за змістом вступної частини уточненої позовної заяви відповідачем у справі є Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України". Такий висновок суд апеляційної інстанції зробив без урахування прохальної частини позовної заяви.
Крім того, як свідчать наявні в матеріалах справи процесуальні документи суду першої інстанції відповідачем у справі місцевий господарський суд визначив філію Закарпатського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України", тобто у відповідності до змісту уточненої позовної заяви.
При цьому серед наявних у матеріалах справи документів відсутня відповідна ухвала місцевого господарського суду про залучення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до участі у справі в якості учасника справи, що підтверджує доводи скаржника - Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про те, що він не був залучений місцевим господарським судом до участі у справі та, відповідно, не мав статусу учасника справи, його процесуальний статус не був визначений судом.
Як вбачається з матеріалів справи суд апеляційної інстанції ухвалою від 05 березня 2021 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", зазначивши у вступній частині ухвали відповідачем - філію Закарпатського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України". Проте ухвалою від 11 травня 2021 року Західний апеляційний господарський суд виправив описку у вступній частині своєї ухвали від 05 березня 2021 року щодо особи відповідача та зазначив відповідачем - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України".
В обґрунтування наявності підстав для виправлення описки суд апеляційної інстанції зазначив про те, що допущена ним помилка у складі учасників справи пов`язана з аналогічною помилкою, допущеною місцевим господарським судом у процесуальних документах.
Однак у матеріалах справи відсутня ухвала Господарського суду Закарпатської області про виправлення описки у своїх процесуальних документах у найменуванні відповідача, а суд апеляційної інстанції своєю ухвалою від 11 травня 2021 року фактично здійснив виправлення описки у процесуальних документах іншого суду, що є порушенням статті 243 Господарського процесуального кодексу України.
Безпідставним є також і висновок суду апеляційної інстанції в ухвалі про виправлення описки про те, що позивач у вступній частині уточненої позовної заяви визначив відповідачем Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Закарпатського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України", про що зазначалося вище по тексту цієї постанови.
Аналіз норм процесуального права свідчить про те, що право визначення відповідача у справі належить позивачу.
По суті відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі внаслідок пред`явленої до нього позовної вимоги.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, установлення належності відповідача / відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17.
Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.
Отже за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Однак суд апеляційної інстанції не врахував зазначені положення статті 48 Господарського процесуального кодексу України та здійснивши виправлення описки щодо особи відповідача фактично в порушення зазначеної норми процесуального права здійснив заміну відповідача, чим порушив встановлений законом порядок заміни відповідача.
Розглянувши спір у цій справі по суті, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Місцевий господарський суд, розглянувши позовні вимоги, заявлені до філії Закарпатського обласного управління АТ "Державний ощадний банк України" як до відповідача, ухвалив рішення про стягнення з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Закарпатського обласного управління АТ "Ощадбанк". Наведене свідчить про те, що вступна частина оскаржуваного рішення, в якій суд зазначив відповідачем філію Закарпатського обласного управління ПАТ Державний ощадний банк України, не узгоджується із резолютивною частиною цього рішення, в якій зазначено про стягнення коштів з Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Закарпатського обласного управління АТ "Ощадбанк". Фактично місцевий господарський суд у такий спосіб в порушення встановленого статтею 48 Господарського процесуального кодексу України порядку заміни відповідача здійснив його заміну.
Розглядаючи спір у цій справі по суті суди попередніх інстанцій не врахували положення частини другої статті 4, частин першої, четвертої статті 45, частин другої, третьої та четвертої статті 48 Господарського процесуального кодексу України, не врахували висновок Верховного Суду щодо обов`язку суду установлювати обставину належності відповідача, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 910/7122/17 та не встановили обставини належності відповідача, визначеного позивачем у цій справі.
Верховний Суд зазначає про те, що для правильного вирішення питання щодо належності відповідача необхідно встановити наявність у нього обов`язку відповідати за пред`явленим до нього позовом. Установлення факту відсутності у відповідача такого обов`язку означає те, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Крім того суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу.
Відповідно до частин першої та другої статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.
Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.
Отже в силу положень статті 95 Цивільного кодексу України філії та представництва виступають лише як відокремлені частини юридичної особи, що їх створила та не мають статусу самостійної юридичної особи.
Однак суди попередніх інстанцій не застосували при вирішенні спору у цій справі положення статті 55 Господарського кодексу України та статей 80, 95 Цивільного кодексу України та залишили поза увагою обставину правосуб`єктності особи, до якої у цій справі пред`явлені позовні вимоги. Суди не врахували те, що визначений позивачем у цій справі відповідач - філія Закарпатське обласне управління Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України є відокремленим підрозділом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та не є самостійною юридичною особою, не наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю та не може бути самостійною стороною у судовому процесі.
Наведене свідчить про те, що спір у цій справі стосується прав, обов`язків та інтересів Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", оскільки обов`язок відповідати за зобов`язаннями у спірних правовідносинах несе саме Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" як самостійна юридична особа, який є безпосереднім учасником спірних правовідносин, однак не був залучений судом до участі у справі у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, хоча, як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі його представника, що діяв на підставі довіреності, не будучи учасником справи подавало суду заяви, клопотання та відзив на позовну заяві, брало участь у судових засіданнях.
Господарський суд першої інстанції не розглядав питання залучення Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до участі у справі, внаслідок чого ухвалив оскаржуване рішення про права, інтереси та обов`язки незалученої до участі у справі особи.
Наведені допущені місцевим господарським судом порушення були залишені поза увагою і судом апеляційної інстанції, який не надав оцінку доводам Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", наведеним в апеляційній скарзі, про те, що це товариство не брало участі у справі, проте є учасником спірних правовідносин.
Cудове рішення, яке оскаржується незалученою особою, стосується її прав та обов`язків, якщо судом розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник або містить судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Крім того в резолютивній частині рішення повинно бути вказано про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі в справі, але й їх процесуальні права, що випливають, зокрема з положень права на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав та обов`язків. Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 922/988/19.
Крім того Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17 зазначив про те, що після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь - якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі
Однак суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови в порушення частини першої статті 267 Господарського процесуального кодексу України не врахував зазначені вище висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 січня 2021 року у справі № 922/988/19 та від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17, про що обґрунтовано зазначив скаржник.
З огляду на викладене ухвалені судами попередніх інстанцій оскаржувані рішення та постанова є такими, що не відповідають закону, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, позаяк законним є рішення, якщо воно ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина друга статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Отже передбачене зазначеною нормою порушення є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та направлення справи на новий розгляд.
З огляду на те, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, ухвалив рішення про права, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, оскаржувані рішення та постанов судів попередніх інстанцій судові підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Разом з цим Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України та частини третьої статті 95 Цивільного кодексу України, викладені у постанові від 19 серпня 2019 року у справі № 459/258/18, оскільки висновок Верховного Суду у зазначеній справі стосується застосування положень статті 95 Цивільного кодексу України у сукупності з нормами Цивільного процесуального кодексу України. Однак судове провадження у цій справі, що переглядається, не регулюється нормами Цивільного процесуального кодексу України, а підпадає під дію норм іншого кодексу - Господарського процесуального кодексу України. Проте висновку щодо застосування зазначеної норми матеріального права разом із нормою статті 44 Господарського процесуального кодексу України, на неправильне застосування яких судами попередніх інстанцій у цій справі послався скаржник, постанова Верховного Суду від 19 серпня 2019 року у справі № 459/258/18 не містить.
Верховний Суд також не бере до уваги посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, оскільки зазначені доводи стосуються висновків судів, зроблених по суті спору у цій справі. Проте перевірка судом касаційної інстанції висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування цих норм та надання їм оцінки за наведених вище допущених судами порушень норм процесуального права при не з`ясуванні судами обставин щодо належного відповідача, є передчасною.