ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/10917/19
адміністративне провадження № К/9901/30115/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Суддя-доповідач - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року (головуючий суддя Пащенко К.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Губська Л.В., судді - Епель О.В., Степанюк А.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі за текстом - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 1 березня 2019 року №0014714202, №0014744202, №0014724202, №0014734202.
Свої позовні вимоги позивач мотивував наступним чином: кредитор не повідомив його належним чином про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором та про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб і військового збору з відображенням відповідної інформації у річній податковій декларації про майновий стан і доходи; прощення боргу відбулось після спливу строків позовної давності для стягнення такої заборгованості, передбачених Цивільним кодексом України; не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між сумою основного боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з означеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення як такі, що прийняті із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме:
- суди застосували норму права без урахування висновку щодо її застосування, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року (справа №821/1594/17), від 19 липня 2019 року (справа №826/4240/18), від 14 листопада 2019 року (справа №520/10880/18), від 25 листопада 2019 року (справа №500/2252/18), відповідно до висновків яких курсова різниця, що виникла внаслідок знецінення національної валюти по відношенню до валюти прощеного боргу (кредиту), не відноситься до доходів платника податку та не підлягає оподаткуванню;
- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У розрізі підстав касаційного оскарження рішення заявник касаційної скарги звертає увагу на те, що суди неправильно витлумачили положення підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та, як наслідок, не врахували, що відсутність будь-якої з ознак, визначених цим підпунктом, означає, що прощена заборгованість не оподатковується й боржник не має обов`язку декларувати та сплачувати з неї податок. Так, на переконання позивача, оскільки у кредитному договорі був зазначений строк погашення кредиту, то з урахуванням положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), строк позовної давності минув ще у 2008 році, що виключає можливість віднесення суми прощеного боргу до доходу позивача як додаткового блага на підставі підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Окремо наполягає на тому, що він не був належним чином повідомлений про анулювання (прощення) боргу за кредитним договором, укладеним із банківською установою та про необхідність сплати відповідних податків та зборів.
ГУ ДФС у м. Києві не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що, однак, не перешкоджає касаційному перегляду справи. Позиція відповідача, викладена письмово в судах попередніх інстанцій, зводиться до того, що позивачем безпідставно не включено до загального річного оподаткування доходу за 2016 року доходи, отримані у вигляді додаткового блага в сумі 914868,00 грн, які підлягають відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи, а також не сплачено податок на доходи фізичних осіб з такого доходу та військовий збір.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 14 жовтня 2005 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", який в подальшому змінив найменування на ВАТ "Сведбанк", а після - на ПАТ "Сведбанк", та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №376/Л. За умовами означеного договору Банк надав позивачу кредит у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, в розмірі 500000,00 грн, строком погашення з 14 жовтня 2005 року по 14 жовтня 2008 року.
Додатковою угодою до кредитного договору №1 від 1 грудня 2005 року суму коштів збільшено до 850000,00 грн, а додатковою угодою №2 від 28 грудня 2005 року - суму грошових коштів збільшено до 1350000,00 грн.
За умовами договору позивач зобов`язувався щомісяця здійснювати погашення заборгованості за кредитом шляхом внесення коштів на позичковий рахунок банківської установи, а також виплату процентів за користування кредитом.
28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу №15 відбулося відступлення права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, відсотки нараховані банком за користування кредитом, комісії, штрафні санкції) по кредитному договору №376/Л від 14 жовтня 2015 року до ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс". Станом на момент укладення договору загальна заборгованість позивача по кредитному договору складала 7136064,78 грн.
Відповідно до повідомлення від 26 листопада 2015 року №512719/И_4524 (про анулювання боргу) ТОВ "ФК "Вектор Плюс" повідомило позивача про анулювання кредитної заборгованості за кредитним договором №376/Л від 14 жовтня 2005 року в загальному розмірі 6700932,78 грн, з яких: 914868,00 грн - заборгованість по основній сумі кредиту; 1815586,27 грн - заборгованість по відсоткам; 3970478,51 грн - заборгованість по пені.
В подальшому, у період з 21 по 25 січня 2019 року посадовими особами відповідача було проведено позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага, за наслідками якої складено акт від 28 січня 2019 року.
У ході перевірки контролюючим органом виявлено низку порушень позивачем вимог податкового та іншого законодавства, а саме: пункту 179.1 статті 179 ПК України в частині ненадання до податкового органу податкової декларації про майновий стан і доходи з відповідними додатками за 2016 рік; підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44 ПК України в частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу; підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 ПК України, з урахуванням вимог підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 пункту статті 164 ПК України, в частині недекларування річного оподатковуваного доходу за 2016 рік у сумі 914868,00 грн та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 164676,24 грн; підпунктів 1.2, 1.3 пункту 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень ПК України в частині ненарахування, неутримання та неперерахування до бюджету військового збору за 2016 рік у сумі 13723,02 грн.
На підставі встановлених перевіркою порушень 1 березня 2019 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення: №0014714202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 164676,24 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 41169,06 грн; №0014744202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору у розмірі 13723,02 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3430,76 грн; №0014724202, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170,00 грн; №0014734202, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що анульована за кредитним договором сума боргу позивача є основною сумою заборгованості за кредитом (тілом кредиту), а тому вказана сума відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є додатковим благом платника податку (позивача) та підлягає включенню до його загального річного оподатковуваного доходу за 2016 рік.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
Як правильно з`ясували суди спірним в даній справі питанням є правомірність віднесення податковим органом суми прощеної (анульованої) кредитором заборгованості до складу оподаткованого доходу як додаткового блага на підставі підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Вимоги щодо сплати позивачем військового збору, обрахованого з такої суми, та зобов`язання позивача відобразити анульовану суму боргу у складі оподаткованого доходу шляхом подачі податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, є похідними, оскільки безпосередньо пов`язані із нарахуванням податковим органом оподатковуваного доходу позивача як об`єкта оподаткування військовим збором.
Згідно з підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України під додатковим благом розуміються кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
За приписами підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 31 грудня 2016 року) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року. Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.
Як зазначалося вище, 14 жовтня 2005 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (в подальшому змінено назву на ПАТ "Сведбанк") та позивачем було укладено кредитний договір №376/Л, на суму 1350000, грн (з урахування додаткових угод про збільшення суми кредитування).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 травня 2011 року в справі 2-240/11 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованість по кредиту в розмірі 1350000,00 грн; заборгованість по процентам - 936660,50 грн, усього заборгованість в сумі 2286660,50 грн.
Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 7 липня 2011 року в справі №2/73 стягнуто солідарно з ЗАТ "Акціонерне товариство закритого типу "Коростенський фарфор" та ТОВ "Садра-Деко" (поручителі ОСОБА_1 за кредитним договором №376/л від 14 жовтня 2005 року) на користь ПАТ "Сведбанк" заборгованість за вказаним кредитним договором, - 1350000,00 грн заборгованості з повернення кредиту та 1308450,50 грн заборгованості по процентам. Доказів виконання означених судових рішень судами не встановлено.
Як з`ясували суди з листа ТОВ "ФК "Вектор Плюс" від 14 вересня 2018 року №14/09/2018/1, 28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу №15 відбулося відступлення до ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" права вимоги заборгованості (включаючи суму наданого кредиту, нараховані банком відсотки за користування кредитом, комісії, штрафні санкції ) по кредитному договору №376/Л від 14 жовтня 2015 року.
Також, 28 листопада 2012 року було відступлено право вимоги за іпотечним договором №б/н від 1 грудня 2015 року на підставі договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року та договору про відступлення прав за іпотечними договорами.
На момент укладення цього договору загальна заборгованість прав грошових вимог щодо ОСОБА_1 по кредитному договору №376/Л від 14 жовтня 2005 року складала 7136064,78 грн.
З моменту отримання права грошової вимоги ОСОБА_1 не виконував свої грошові зобов`язання перед новим кредитором, у звя`зку з чим останній погасив заборгованість шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
З дати отримання на баланс об`єкта застави, переданого боржником в якості забезпечення, було припинено зобов`язання, визначене кредитним договором, і прийнято рішення щодо анулювання залишку боргу ОСОБА_1 по кредитному договору №376/Л від 14 жовтня 2005 року. Як з`ясували суди сума прощеного боргу становить 6700932,78 грн, яка складається з основного боргу у сумі 914868,00 грн, заборгованості з відсотків у сумі 1815586,27 грн та заборгованості з пені у сумі 3970478,51 грн.
Як встановили суди з повідомлення про вручення поштового повідомлення копію повідомлення про анулювання ОСОБА_1 боргу вручено 22 квітня 2016 року представникові за довіреністю - Кальновець С.М .
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що кредитором було дотримано визначені статтею 164 ПК України умови щодо повідомлення боржника про прощення (анулювання) боргу, а відтак позивач був зобов`язаний відобразити суму отриманого додаткового блага в податковій декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та самостійно сплатити податок на доходи з фізичних осіб.
Судами з`ясовано, що відповідачем як базу оподаткування взято анульовану банком основну суму боргу (914868,00 грн) й саме на вказану суму позивачу нарахований податок на доходи фізичних осіб, без урахування процентів за користування кредитом.
У вимірі наведених позивачем підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій колегія суддів звертає увагу на те, що 28 липня 2021 року Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/12872/17 ухвалив постанову, в якій сформовано наступні висновки:
- додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі, коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг;
- під додатковим благом розуміється основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором;
- якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу відповідності до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Отже, враховуючи, що за встановленими обставинами справи позивачу анульовано (прощено) основну суму боргу (кредиту), а не суму різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом та включається до загального річного оподатковуваного доходу позивача.
Таким чином, у ході розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи податкового органу про те, що на порушення вимог пункту "д" пункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України позивачем занижено загальний річний оподатковуваний дохід за 2016 рік, отриманий у вигляді додаткового блага в сумі 914868,00 грн, що призвело до заниження та неперерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за 2016 рік в сумі 167676,24 грн та військового збору в сумі 13723,02 грн.
Надаючи оцінку доводам позивача про те, що передбачений статтею 257 ЦК України строк позовної давності щодо суми заборгованості закінчився, суд апеляційної інстанції визнав такі аргументи безпідставними, врахувавши при цьому положення частини другої статті 2 ЦК України, за приписами якої до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Окрім того, у вимірі доводів позивача судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання (у даному випадку - зобов`язання за кредитним договором) припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Присічні строки визначення грошових зобов`язань у податкових правовідносинах регламентовані статтею 102 ПК України, відповідно до пункту 102.1 якої контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Отже, в спірних правовідносинах датою, з якої починає відлік строк визначення грошових зобов`язань є день, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Враховуючи, що анулювання (прощення) кредитної заборгованості за кредитним договором та, відповідно, отримання позивачем доходу, відбулось у 2016 році, а граничним терміном подання фізичними особами платниками податку податкової декларації про майновий стан і доходи на доходи є 1 травня року, що настає за звітним (у даному випадку до 1 травня 2017 року), це зумовлює висновок, що контролюючим органом не було пропущено передбачених ПК України строків при здійсненні податкової перевірки позивача та визначенні йому сум грошових зобов`язань.
Окрім того, враховуючи, що позивачем не подано податкової декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік за наявності обставин, за яких доходи підлягають декларуванню, а також не надано до перевірки книги обліку доходів витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованим застосування контролюючим органом до позивача штрафу згідно з податковими повідомленнями рішеннями №0014724202 та №0014734202.
Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
Доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.
У касаційній скарзі позивач посилається на те, що судами ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних правовідносин.
Однак, як зазначалось вище, Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вже висловлено правову позицію у подібних правовідносинах, від якої Суд в установленому процесуальним законом порядку не відступав.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду