ПОСТАНОВА
Іменем України
23 вересня 2021 року
Київ
справа №814/982/17
адміністративне провадження № К/9901/42488/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стрелець Т.Г.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу №814/982/17
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Золотий вік" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Золотий вік"
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року
(ухвалену у складі головуючого судді Марича Є.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року
(постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Зуєвої Л.Є., суддів: Шевчук О.А. та Федусика А.Г.),
У С Т А Н О В И В :
1. Приватне акціонерне товариство "Золотий вік" звернулося до суду із позовом до Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг про скасування розпорядження № 1347 від 27.04.2017 року про застосування заходу впливу до ПАТ "Золотий вік".
2. Позовні вимоги мотивовано тим, що 27 квітня 2017 року відповідачем винесено розпорядження про застосування заходів впливу, а саме зобов`язання усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити про їх усунення, з яким позивач не погоджується, вважає його протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню як таке, що було прийняте відповідачем із порушенням норм чинного законодавства, а висновки, зроблені відповідачем вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.
Короткий зміст рішень судів першої та другої інстанцій
3. 28 липня 2017 року Миколаївський окружний адміністративний суд вирішив:
У задоволенні позову відмовити.
4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем в порушення вимог пункту 37 Ліцензійних умов та частини 14 статті 2 Закону України "Про страхування" було надано третій особі поворотну фінансову допомогу на безвідсотковій основі, а отже підстави для скасування розпорядження відповідача про застосування до ПАТ "Золотий вік" заходів впливу у суду відсутні.
5. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку Одеський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 25 жовтня 2017 року вирішив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. 16 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Золотий вік".
7. У касаційній скарзі позивач просить постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 у справі № 814/982/17 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач стверджує, що укладений між ним та ОСОБА_1 договір про надання поворотної фінансової безпроцентної допомоги не є фінансовою послугою в розумінні ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
8. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Золотий вік" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у справі №814/982/17.
9. 15 грудня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу.
10. 26 червня 2019 року справу передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 березня 2018 року, сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М.М., суддів Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.
12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 26 червня 2019 року, було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, унаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року прийнято до провадження касаційну скаргу позивача.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами звітних даних ПАТ "Золотий вік" за 2016 рік, що надійшли до Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері ринків фінансових послуг у паперовій формі, встановлено здійснення позивачем операції по наданню фізичній особі ОСОБА_1, яка не перебуває в трудових відносинах поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за договором від 21 січня 2015 року на строк до 30 червня 2017 року, що є порушенням ч. 14 ст. 2 Закону України "Про страхування" та пункту 37 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів). У зв`язку з виявленими порушеннями відповідачем складено акт №633/13-3/16 від 07 квітня 2017 року.
27 квітня 2017 року відповідачем винесено розпорядження №1347 від 27 квітня 2017 року про застосування заходу впливу до ПАТ "Золотий вік", а саме зобов`язано позивача усунути порушення законодавства про фінансові послуги та повідомити про їх усунення відповідача у строк до 23 травня 2017 року.
Отже, підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження став укладений між позивачем та ОСОБА_1 договір про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Згідно з умовами договору фінансова допомога за зворотною дією надається на безвідсотковій основі.
Надання зазначеної безпроцентної зворотної фінансової допомоги не заперечується позивачем та підтверджується долученою до справи копією цього договору.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої ст. 39 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Згідно пункту 1 частини першої статті 40 цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, може застосовувати такі заходи впливу, зокрема, зобов`язати порушника вжити заходів для усунення порушення та/або вжити заходів для усунення причин, що сприяли вчиненню порушення.
Відповідно до пунктів 1- 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 № 1070, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України.
Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.
У своїй діяльності Нацкомфінпослуг керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними завданнями Нацкомфінпослуг є здійснення, у межах своїх повноважень, державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері, а також захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг.
Порядок та умови застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, та забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг визначає Положення про застосування заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги, затверджене розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20 листопада 2012 № 2319 (далі - Положення № 2319).
Згідно з пунктом 4.21 Положення № 2319, за результатами розгляду справи про правопорушення Нацкомфінпослуг або уповноважена особа Нацкомфінпослуг приймає одне з таких рішень: про застосування заходу впливу; про закриття справи про правопорушення.
Відповідно до частин першої-третьої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами- підприємцями.
Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг установлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа.
Пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Згідно з пунктом 2.11 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 № 40, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов`язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Аналогічні положення наведені у частині 14 статті 2 Закону України "Про страхування", де зазначено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов`язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
При здійсненні перевірки позивача на предмет дотримання ним вимог законодавства у сфері надання фінансових послуг, контролюючий орган виявляючи порушення у господарській діяльності суб`єкта перевірки, виходив із того, що надання безоплатної поворотної фінансової допомоги являється по суті фінансовою послугою, надання якої потребує наявності відповідної ліцензії.
Проте з таким твердженням не погоджується колегія суддів КАС ВС, оскільки така позиція контролюючого органу є дещо передчасною з огляду на трактування явища безоплатної поворотної фінансової допомоги у вузькому правовому аспекті.
Відповідно до положень пункту 5 статті1 Закону України № 2664-ІІІ фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За умовами цієї статті однією із ключових підстав для віднесення тієї чи іншої операції з фінансовими активами до фінансових послуг є мета, яка переслідується суб`єктом, котрий здійснює такі операції.
При цьому законодавець узагальнив таку мету, зосередивши увагу на кінцевому результаті суб`єкта, котрий здійснює операції з фінансовими активами на користь інших осіб, зокрема отриманні прибутку або збереженні реальної вартості фінансових активів за наслідками здійснення таких операцій.
Відповідно до вимог статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).
Суд погоджується із твердженням контролюючого органу, що за своєю цивільно- правовою природою поворотна фінансова допомога є позикою.
Проте згідно з положеннями Цивільного кодексу України позика може надаватися як на оплатній так і безоплатній основах.
За нормами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, сторони, залежно від мети укладення такого виду договору, можуть за власним волевиявленням передбачити умовами договору оплату (проценти за користування грошима) за отримані кошти так і відмовитися від такого виду умов. В останньому випадку, якщо сторони визначать умови договору, що проценти за користування коштами не встановлюються, договір позики буде вважатися безпроцентним (безоплатним за наслідками користування, отриманими у позику коштами).
Варто зазначити, що встановлення сторонами договору розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України в певних випадках (якщо кошти не знецінилися на момент повернення позики) можна розцінювати у якості збереження реальної вартості фінансових активів за наслідками здійснення таких операцій, що було передбачено у якості однієї з умов віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, відповідно до пункту 5 статті1 Закону України № 2664-ІІІ.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
Положеннями пп. 14.1.257 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що поворотна допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.
Отже, на відміну від фінансової послуги, метою надання якої являється отримання прибутку, збереження реальної вартості фінансових активів, характерними ознаками поворотної фінансової допомоги (в тому числі на умовах безпроцентної позики) є якраз безоплатність і відсутність наміру отримання прибутку, оскільки кошти надаються без нарахування процентів чи будь-інших компенсацій за користування отриманими коштами.
Договір від 21 січня 2015 року, на підставі якого позивачем було надано фізичній особі ОСОБА_1 поворотну безвідсоткову фінансову допомогу на строк до 30 червня 2017 року не містить умов про необхідність здійснення оплати за отримані у користуванні на певний строк грошові кошти. Умовами цього договору не передбачено, що кошти отримані у користування застраховані певними фінансовими механізмами від потенційного знецінення (збереження реальної вартості активів) на час їх повернення власнику.
Доказів того, що позивачем було отримано якусь винагороду від ОСОБА_1 за користування коштами, отриманими останнім на підставі договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, контролюючим органом судам попередніх інстанцій не надано, а акт перевірки в свою чергу не містить.
Отже, за наведених обставин, у цьому випадку підстав віднесення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, наданої позивачем фізичній особі ОСОБА_1 за умовами укладеного між ними договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, до фінансових послуг як і взагалі до будь-яких послуг, пов`язаних з господарською діяльністю, у Верховного Суду не має.
Також варто зазначити, що пунктом 3.13 Статуту Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Золотий вік" прямо передбачено право позивача на укладення угод та договорів, поміж яких також є такий тип як позика.
Оскільки оскаржене розпорядження, яким до позивача застосовано заходи впливу, базується виключно на цих обставинах, а зазначенні контролюючим органом порушення знаходяться у цій ситуації у взаємовиключному взаємозв`язку, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що контролюючим органом було помилково встановлено порушення позивачем частини чотирнадцятої статті 2 Закону України "Про страхування" та пункту 37 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а тому спірне розпорядження підлягає скасуванню.
Також з приводу можливості надання поворотної фінансової допомоги юридичною особою, яка не є фінансовою установою, висловився Касаційний господарський суд у складі Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 911/2571/19.
Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами органів, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції (частина четверта статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг").
Пунктом 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 5555 від 31.03.2006 "Про можливість надання юридичними особами-суб`єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств", зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25.04.2006 за № 477/12351, яке було чинне на час прийняття спірного рішення, встановлено, що юридичні особи- суб`єкти господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, надають фінансові послуги з надання коштів у позику (крім на умовах фінансового кредиту) та поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства та з урахуванням вимог законодавства України щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.
З огляду на вищевикладене, відповідно до частини четвертої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статтей 1046, 1048 ЦК України, Верховний Суд у зазначеній вище справі дійшов наступного висновку, що спірне рішення позачергових загальних зборів з пункту четвертого порядку денного, яким було вирішено попередньо схвалити укладення товариством, яке не є фінансовою установою, правочину щодо надання поворотної фінансової допомоги, за своєю суттю не є операцією з надання фінансових послуг, яка може здійснюватися виключно фінансовими установами у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Враховуючи викладене, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що аргументи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, повністю спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а отже, у суду наявні усі підстави для скасування оскаржуваних судових актів та ухвалення нового рішення.
18. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом.
17. Згідно частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
18. За правилами частин першої, третьої та шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту в) пункту 4 частини першої статті 356 Кодексу адміністративного судочинства України в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Позивач за подання касаційної скарги сплатив судовий збір у сумі 1920 грн. 00 коп., що підтверджується квитанцією від 10 листопада 2017 року № 0.0.889794654.1.
У касаційній скарзі заявлено вимогу стягнути з відповідача судовий збір за подання касаційної скарги.
З огляду на ту обставину, що позовні вимоги Верховним Судом задоволені у повному обсязі, з відповідача передбачено стягнення судового збору у розмірі 1920 гривень 00 копійок.
Керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд