ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/1781/21
адміністративне провадження № К/9901/17560/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Бевзенка В.М., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 (головуючий суддя: Котеньов О.Г.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 (головуючий суддя: Перцова Т.С., судді: Жигилій С.П., Русанова В.Б.) у справі №520/1781/21 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Департаменту реєстрації Харківської міської ради в особі управління реєстрації місця проживання, треті особи: Служба у справах дітей по Холодногірському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_4, Управління соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради про скасування рішень,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) звернулися до Департаменту реєстрації Харківської міської ради в особі управління реєстрації місця проживання (далі - відповідач), треті особи: Служба у справах дітей по Холодногірському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, ОСОБА_4, Управління соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради, в якому просили:
скасувати рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та зобов`язати відповідача відновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України у зв`язку із тим, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачам роз`яснено, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Одночасно скаржниця просить касаційний суд розглянути питання щодо винесення окремої ухвали.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 25.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2021 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021.
Ухвалою Верховного Суду від 22.09.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
В обґрунтування підстав позову позивачі насамперед вказують на те, що спір є публічно-правовим, а тому має розглядатися за правилами адмінсудочинства. Стверджують про незаконність рішення відповідача про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 з підстави відсутності письмової згоди іпотекодержателя, оскільки житловий будинок за місцем реєстрації в іпотеці не перебував, а звернення про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_2 за адресою проживання ОСОБА_1, яка її матір`ю, є правомірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства. Також вважають протиправним рішення відповідача про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі заяви власника, оскільки за нормами Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 №207 (далі - Правила №207), зняття з реєстрації місця проживання здійснюється за судовим рішенням.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини слугувало неподання особою відповідно до абз. 2 п.11 Правил №207 необхідних документів, а саме: письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності. Також позивачами оскаржується рішення Департаменту реєстрації Харківської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Суд апеляційної інстанції встановив, що між сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 існує приватно-правовий спір щодо права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, а реєстрація місця проживання є похідним від вирішення вказаних спірних правовідносин. Відтак, спірні правовідносини пов`язані з правом користування та розпорядження майном, а відновлення реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 та реєстрація ОСОБА_7 мають цивільно-правову природу та спрямовані на зміну (набуття) цивільних прав останніх на користування будинком. За таких обставин, суди дійшли висновку про підвідомчість цього спору цивільній юрисдикції.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга, насамперед, обґрунтована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про неможливість розгляду заявлених у цій справі вимог у порядку адміністративного судочинства, адже, за твердженням ОСОБА_1, спори з приводу законності дій посадових осіб органів реєстрації є публічно-правовими, оскільки виникають за участю суб`єкта владних повноважень під час реалізації наданих йому законодавством владних управлінських функцій. Вважає, що у такий спосіб судами позбавлено її права на доступ до правосуддя.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Також пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному:
"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".
Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду як суд, уповноважений вирішувати юрисдикційні спори, сформувала відповідний підхід для розмежування юрисдикції, колегія суддів не вбачає підстав не застосовувати його.
Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів виходить з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за умовами договору купівлі-продажу від 14.10.2004 ОСОБА_8 (далі - ОСОБА_8 ) придбала у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі інформації наявної у договорі іпотеки від 24.04.2009, зареєстрованого в реєстрі за №178, апеляційний суд встановив, що предметом договору є передача належної ОСОБА_8 на праві власності будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 в забезпечення своєчасного повернення грошових коштів, отриманих за договором позики, укладеного з ОСОБА_9 .
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2016 у справі №642/1455/16-ц у рахунок погашення заборгованості за договором позики б/н від 24.04.2009 у розмірі 525 100 грн, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_8, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 24.04.2009 №178, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_8, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями літ. "А-1", шл.бл, цегла, житловою площею 37,7 кв. м загальною площею 63,5 кв. м.; при цьому будинку є надвірні будівлі: сарай літ. "Б", навіс літ. "В", вбиральня літ. "Г", огорожа 1,2, льох літ. "Д", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 шляхом визнання за ОСОБА_10 права власності на нього.
Визнано за ОСОБА_10 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями літ. "А-1", шл/бл, цегла, житловою площею 37,7 кв. м, загальною площею 63,5 кв. м; при цьому будинку є надвірні будівлі: сарай літ. "Б"; навіс літ. "В"; вбиральня літ. "Г"; огорожа 1,2; льох літ. "Д", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Припинено право власності ОСОБА_8 на житловий будинок з надвірними будівлями літ. "А-1", шл/бл, цегла, житловою площею 37,7 кв. м, загальною площею 63,5 кв. м; при цьому будинку є надвірні будівлі: сарай літ. "Б", навіс літ. "В", вбиральня літ. "Г", огорожа 1,2, льох літ. "Д", розташований за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з переходом права власності до ОСОБА_10 .
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності та нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна на предмет запиту наявності речових прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 судом встановлено, що 10.03.2017 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заочного рішення по справі № 642/1455/16-а та 24.04.2009 наявна заборона на зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки №178, виданого 24.04.2009.
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 11.11.2020, внаслідок смерті ОСОБА_10, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходить за адресою: АДРЕСА_1, переходить до її сина ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ).
Згідно із повідомленням від 02.12.2020 ОСОБА_8 та ОСОБА_3 знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви власника.
На підставі інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Харківського апеляційного суду від 08.02.2021 у справі № 642/1455/16-ц, скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2016 і ухвалено нове про залишення позову без задоволення.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 18.02.2021 у справі №642/1455/16-ц, враховуючи наявність заяви про поворот виконання заочного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 24.06.2016, заяву ОСОБА_8 про забезпечення позову - задоволено; накладено арешт на нерухоме майно - житловий будинок літ "А-1", шл/бл, цегла житловою площею 37,7 кв м, загальною площею 63,5 кв м з надвірними будівлями: сарай літ "Б", навіс літ "В", вбиральня літ "Г", огорожа 1,2, льох літ "Д", розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 295620163101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), та заборонено відчуження зазначеного об`єкта нерухомості.
За встановлених вище судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що цей позов подано на поновлення права позивачів у сфері житлових відносин.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та сімейних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у приватноправових правовідносинах, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Правова позиція щодо застосування норм права у схожих правовідносинах викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №826/15089/17, від 04.12.2019 у справі №820/212/18, від 19.02.2020 у справі №640/109/19.
З огляду на суб`єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Зважаючи на те, що адміністративний суд в розумінні статті 6 Конвенції не є судом, встановленим законом, доводи скаржниці про недопуск до правосуддя є необґрунтованими.