ПОСТАНОВА
Іменем України
22 вересня 2021 року
Київ
справа №420/8532/20
провадження № К/9901/26768/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, прийняте у складі головуючого судді - Завальнюка І. В., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді - Зуєвої А. С., суддів: Коваля М. П., Кравця О. О.,
І. Суть спору
1. У вересні 2020 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (надалі також ДМС України, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення № 331-20 від 30 липня 2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язати відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, але не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, в якій існує ризик переслідувань через його належність до певної соціальної групи, а саме: до групи осіб, які ухиляються від несення військової служби. В 2015 році він звернувся із заявою про надання захисту в Україні, проте, рішенням від 24 травня 2016 року № 24-16 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись із цим рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку, в результаті чого ДМС України зобов`язано повторно розглянути звернення позивача за захистом. Однак, за результатами повторного розгляду звернення позивача, рішенням ДМС України №331-20 від 3 липня 2020 року останньому вдруге відмовлено у наданні захисту в Україні.
3. ДМС України позов не визнала. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначала, що ймовірну загрозу для себе у випадку повернення в Сирію позивач вбачає у загальній нестабільній ситуації, що склалася у період 2011-2015 рр. на території країни громадянської належності.
Відповідач зазначав про наявність суттєвих розбіжностей в твердженнях позивача, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до відомостей, наданих позивачем, та свідчить про спроби зловживання процедурою набуття міжнародного захисту
Відповідач наголошував, що позивач звернувся за міжнародним захистом лише в 2015 році, хоча загострення ситуації в Сирії розпочалось у 2011 році. За матеріалами особової справи позивача не спостерігаються елементи його переслідування або дискримінації в країні громадянської належності. Стосовно позивача ніколи не висувалися офіційні звинувачення з боку державних або недержавних установ. Про відсутність утисків з боку представників державних органів країни громадянської належності додатково свідчить обставина безперешкодного отримання паспорту моряка 21 травня 2013 року в Сирійській Арабській Республіці в Генеральному Управлінні портів - Управлінні Морської Інспекції в м. Латакія, терміном дії до 20 травня 2019 року. На території Сирії залишилися проживати його батько, дружина, син, 2 рідних брати, сестра та батько дружини позивача. Щодо переслідування родини позивач зазначив, що його родина не зазнає переслідувань або побоювань зазнати переслідувань. Додатково позивач зазначив, що жодних проблем із проживанням на території Сирії ніхто із його рідних не зазнавав.
На переконання ДМС України, надана позивачем інформація свідчить про те, що від початку конфліктної ситуації на території Сирії у 2011 році і до моменту його звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 16 листопада 2015 року, сім`я позивача цілком нормально проживала на території Сирії. Також у заявника є рідна сестра, яка проживає наразі в Туреччині в м. Аланья, та рідний брат, який проживає в Бельгії, м. Бруссель.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 є громадянином Сирії, уродженцем м. Латакія, район Слейба, за національністю араб, віросповідання - іслам, мусульманин-суніт.
20 червня 2014 року позивач виїхав автобусом з країни походження з м. Латакія (Сирія) до кордону з Туреччиною, який перетнув пішки, після чого на автомобілі дістався м. Антакія (Туреччина), звідти автобусом виїхав до м. Мерсін (Мерсін). Через 7 місяців зареєструвався для роботи на кораблі, після чого покинув м. Мерсін (Туреччина) та авіаресом дістався м. Стамбул (Туреччина), звідти на кораблі слідував по маршруту м.Местигана (Алжир) - Херсон (Україна) - Немруд (Туреччина) - Греція - Румунія - Миколаїв (Україна).
До України позивач прибув на кораблі 22 жовтня 2015 року легально на підставі паспорта моряка та посвідчення.
5. 05 листопада 2015 року Заводським РВ у м. Миколаєві УДМС України в Миколаївській області винесено рішення № 9 про примусове повернення за межі України громадянина Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
6. 16 листопада 2015 року позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтувавши її бажанням отримати захист, оскільки в Сирії йде війна і його призивали в армію, але він не хоче і не бажає стріляти і вбивати людей.
7. 24 листопада 2015 року наказом в.о. начальника Головного управління ДМС України в Одеській області № 216 відповідно до статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняте рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1 .
8. 22 січня 2016 року наказом т.в.о. заступника начальника Головного управління ДМС України в Одеській області № 14 у відповідності до частини восьмої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" продовжено строк розгляду заяви для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1 .
9. За результатами розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_1 № 2015OD0363 Управління дійшло висновку про доцільність відмовити позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вважаючи, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні, оскільки ані під час перебування на батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадської належності заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань або дискримінації, які могли б підпадати під конвенційні ознаки визначення статусу біженця у відповідності до вимог пункту частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (надалі - Закон № 3671-VI), а саме: в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Не виявлено жодних фактів щодо можливого застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на батьківщину. Загострення ситуації в Сирії не розглядається як підстава для отримання міжнародного захисту. Відсутні докази щодо примусового призову заявника до збройних сил у разі повернення до Сирії, існують лише припущення з боку заявника про можливі проблеми пов`язані з примусовою службою в армії у разі повернення на батьківщину.
10. Крім того, за висновками міграційного органу виїзд позивача з країни походження обумовлений загальним станом у країні в цілому, економічними проблемами та бажанням потрапити до економічно стабільної країни. Факт проживання родини заявника на батьківщині протягом періоду конфлікту після його виїзду вказує на те, що твердження, які повідомлені особою стосовно власних переслідувань та членів родини вбачаються завідомо вигаданими та неправдоподібними. Заявник мав усі можливості звернутися за захистом в Туреччині, де він перебував протягом 7 місяців, але звернення з приводу набуття міжнародного захисту не здійснював.
11. Рішенням Державної міграційної служби України від 24 травня 2016 року № 245-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. Не погодившись із указаним рішенням, позивач оскаржив його до суду (справа № 815/6378/16).
13. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року у справі № 815/6378/16, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України від 24 травня 2016 року №245-16 про відмову в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захист; зобов`язано ДМС України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності із процедурою, передбаченою законодавством.
14. Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року у справі № 815/6378/16.
15. На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року у справі № 815/6378/16 ДМС України 30 серпня 2017 року прийнято рішення за № 53-17 про повторний розгляд заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
16. 17 жовтня 2017 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області видано наказ за № 196 про повторний розгляд заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами якого ДМС України прийнято рішення від 30 липня 2020 року № 331-20, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. Не погодившись із вказаними рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
18. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до ДМС України позивач вказав про військовий конфлікт на території Сирії, як причину неможливості повернення, загрозу переслідувань у зв`язку з проведенням військових дій (через його небажання бути повторно рекрутованим до лав армії), а також загальну несприятливу ситуацію на території країни громадянської належності. В рамках процедури повторного розгляду заяви від 16 листопада 2015 року із позивачем проведено співбесіду 31 жовтня 2017 року та за результатами проведених із позивачем процедур не виявлено істотно нових обставин переслідування, окрім повідомлених у раніше поданій заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд першої інстанції також зауважив, що позивачем не надано жодних документальних доказів власного ймовірного переслідування у випадку повернення на батьківщину. Крім того, під час проведення співбесід позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу його життю, безпеці або свободі у разі повернення на батьківщину, чітко не зазначив характер небезпеки, який може очікувати на нього у випадку повернення на територію країни громадянської належності. Позивач звернувся за міжнародним захистом лише в 2015 році, хоча загострення ситуації в Сирії розпочалось у 2011 році.
19. Зазначена позиція підтримана і П`ятим апеляційним адміністративним судом, який переглянув рішення суду першої інстанції та залишив його без змін.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
20. Позивач оскаржив рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.
21. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень не враховано останні рішення, прийняті Європейським судом з прав людини, не досліджено інформацію Агенства ООН у справах біженців, не встановлено реальний стан ситуації в Сирії.
22. Верховний Суд ухвалою від 10 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за скаргою громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
23. Представник відповідача подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
V. Джерела права й акти їх застосування
24. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом № 3671-VI.
27. Згідно зі статтею 2 Закону № 3671-VI питання, пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.
28. Згідно з визначенням пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
29. Додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI).
30. Особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI);
31. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець" - особа, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
32. Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
33. Положенням частини першої статті 7 Закону № 3671-VI установлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
34. Відповідно до частини сьомої статті 7 Закону № 3671-VI до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
35. За правилами частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
36. Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначено Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 жовтня 2011 року за № 1146/19884 (надалі - Правила № 649)).
37. Підпунктом "е" пункту 2.1 розділу ІІ Правил № 649 закріплено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.
38. Інформація про країну походження - це інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звітів (пункт 1.2. розділу І Правил № 649).
39. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництво) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
40. Пунктом 45 Керівництва обумовлено, що особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункт 66 Керівництва).
41. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року "Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту" зі змінами обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
42. Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.