ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/2124/20
провадження № К/9901/14484/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб - Міністерства соціальної політики України, Правління фонду соціального страхування України, Фонду соціального страхування України, ОСОБА_2, про визнання протиправним та скасування розпорядження, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Фонду соціального страхування України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2020 року (судді Катющенко В. П., Кармазін О. А., Скочок Т. О.) і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2021 року (судді Собків Я. М., Глущенко Я. Б., Черпіцька Л. Т.),
встановив:
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, у якому просив визнати протиправним і скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 34-р "Про затвердження призначення ОСОБА_2 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України".
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями призначати директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Крім того, у відповідача і не було підстав призначати директора, оскільки на час винесення спірного розпорядження ОСОБА_1 був чинним директором виконавчої дирекції Фонду.
3. Окружний адміністративний суд міста Києва залучив також до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України, Правління Фонду соціального страхування України, а також Фонд соціального страхування України (далі також - Фонд) та ОСОБА_2 .
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 05 серпня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 березня 2021 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.
6. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 03 квітня 2015 року обіймав посаду директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
7. Постановою правління Фонду соціального страхування України від 15 травня 2018 року № 2 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
8. Печерський районний суд міста Києва рішенням від 08 листопада 2019 року у справі № 757/26939/18-ц скасував постанову правління Фонду соціального страхування України від 15 травня 2018 року № 2 і поновив ОСОБА_1 на посаді директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Фонду соціального страхування України на користь ОСОБА_1 в межах одного місяця допущено до негайного виконання.
9. На підставі цього судового рішення ОСОБА_1 видав наказ від 14 листопада 2019 року № 35-к, відповідно до якого [ ОСОБА_1 ] приступив до виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 15 листопада 2019 року.
10. 15 листопада 2019 року голова правління Фонду Саєнко В. В. провів у виконавчій дирекції Фонду нараду за участі ОСОБА_1 і керівного складу виконавчої дирекції Фонду, а також керівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду (у режимі відеоконференції), на якій повідомив присутніх про рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року у справі № 757/26939/18-ц та зазначив про те, що ОСОБА_1 поновлено на посаді директора виконавчої дирекції Фонду за рішенням суду.
11. За результатами проведеної головою правління Фонду Саєнком В. В. наради у виконавчій дирекції Фонду складено протокол від 15 листопада 2019 року, в якому зафіксовано фактичний доступ ОСОБА_1 до роботи.
12. Згідно з протоколом засідання Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів від 15 січня 2020 року № 24, цей Комітет розглянув звернення Міністерства соціальної політики України, відтак погодив кандидатуру ОСОБА_2 на посаду директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
13. 23 січня 2020 року Міністр соціальної політики України листом № 1052/0/2-20/45 просила Прем`єр-міністра України затвердити кандидатуру ОСОБА_2 на посаді директора виконавчої дирекції Фонду.
14. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 34-р "Про затвердження призначення ОСОБА_2 директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України" ОСОБА_2 призначено директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України.
15. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, покликаючись на окремі положення статей 4, 5, 7, 8 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV), на пункти 4.9, 5., 5.1, 5.2 Статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою Правління Фонду від 03 квітня 2015 року № 8 у редакції постанови Правління Фонду від 11 квітня 2017 року № 28 (далі - Статут Фонду), зазначив, що власником або уповноваженим ним органом щодо позивача є правління Фонду соціального страхування України. Однак, дотепер правління Фонду соціального страхування України не видавало ніякого розпорядчого акта на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року у справі № 757/26939/18-ц щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді. На думку судів попередніх інстанцій, виданий позивачем наказ від 14 листопада 2019 року № 35-к, про який написано вище, не є підтвердженням виконання правлінням Фонду соціального страхування України рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Касаційне оскарження
16. У касаційній скарзі (уточненій) Фонд (третя особа) просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
17. Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
18. Заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини першої статті 24 КЗпП, адже апеляційний суд застосував цю норму без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц, постанові Верховного Суду від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19 і постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 587/1714/17, в яких зазначено про те, що встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.
19. З приводу іншої правової підстави автор касаційної скарги пояснив, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України № 1105-ХІV у взаємозв`язку зі статтею 116 Конституції України та статті 21 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VIII "Про Кабінет Міністрів України" (далі - Закон № 794-VIII), які містять вичерпний перелік посад, на призначення яких відповідач має повноваження і посада директора виконавчої дирекції Фонду до цього переліку не входить.
20. У контексті написаного порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права заявник вбачає у тому, що вони не оцінили надані Фондом докази, які, на його переконання, беззаперечно свідчать про фактичне перебування позивача у трудових відносинах із Фондом на момент прийняття відповідачем спірного розпорядження (табелям обліку робочого часу працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України за листопад-грудень 2019 року та січень 2020 року; довідці головного бухгалтера виконавчої дирекції Фонду М. Якушевської про нараховану та виплачену заробітну плату директору виконавчої дирекції Фонду ОСОБА_1 за період з листопада 2019 року по січень 2020 року; наказу виконавчої дирекції Фонду від 25 листопада 2019 року № 489-к про відпуску позивача з 25 листопада 2019 року по 27 січня 2020 року; запису № 51 від 14 листопада 2019 року у трудовій книжці про недійсність запису № 47 та поновлення позивача на посаді директора виконавчої дирекції Фонду).
21. Крім того, третя особа вважає, що суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи мали б застосувати принцип презумпції правомірності правочину, передбачений статтею 204 Цивільного кодексу України. Керуючись цим принципом, на думку Фонду, можна констатувати правомірність наказу виконавчої дирекції Фонду від 14 листопада 2019 року № 35-к, відповідно до якого на виконання рішення Печерським районним судом м. Києва від 08 листопада 2019 року у справі № 757/26939/18-ц ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 15 листопада 2019 року, а також наказу виконавчої дирекції Фонду від 25 листопада 2019 року № 489-к про відпуску позивача і запису № 51 від 14 листопада 2019 року у трудовій книжці про недійсність запису № 47 та поновлення позивача на посаді директора виконавчої дирекції Фонду, адже їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними та не скасовані.
22. Заявник зазначив також, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги листів виконавчої дирекції Фонду від 15 листопада 2019 року № 2337-11-1, від 15 листопада 2019 року № 2336-11-1 та від 15 листопада 2019 року № 2334-11-1 (копії яких є у справі), відповідно до яких виконавча дирекція Фонду офіційно повідомила Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів, Міністерство соціальної політики України та Кабінет Міністрів України про те, що з 15 листопада 2019 року ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків директора виконавчої дирекції Фонду.
23. З приводу відсутності правового висновку щодо застосування указаних положень законодавства заявник зауважив, що спірне розпорядження Уряду суперечить статтям 116 і 117 Конституції України, законам № 1105-XIV, № 794-VIII, позаяк відповідач призначив директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України попри те, що вказана посада не віднесена Основним Законом України до посад, призначення на які здійснює Кабінет Міністрів України.
24. Кабінет Міністрів України подав відзив на касаційну скаргу, у якій просить залишити оскаржені судові рішення без змін.
25. З-поміж іншого відповідач звернув увагу на те, що постанови Верховного Суду, до яких апелює заявник як приклад правильного правозастосування, ухвалено за інших фактичних обставин справи і правового регулювання, що робить неможливим застосування викладених у них правових висновків при вирішенні цієї справи.
26. Щодо фактичного допуску ОСОБА_1 до роботи на посаді директора виконавчої дирекції Фонду як обставину, яка, з погляду касатора, перешкоджала призначенню на цю посаду іншої особи (згідно зі спірним розпорядженням) зазначив, що ці аргументи помилкові, адже органом, уповноваженим від імені Фонду виконати рішення суду і поновити ОСОБА_1 на указаній посаді, є правління Фонду, яке такої постанови (щодо поновлення на посаді) не ухвалювало. Зі змісту відзиву можна зрозуміти також, що покликання касатора на згаданий вище протокол наради у виконавчій дирекції Фонду від 15 листопада 2019 року і наказ від 14 листопада 2019 року № 35, виданий ОСОБА_1 на підставі рішення Печерського районного суду від 08 листопада 2019 року у справі № 757/26939/18-ц (яким він сам себе, по суті, поновив на посаді), не доводять того, що ОСОБА_1 був поновлений (належним чином) на посаді. Отож, на думку відповідача, спірне розпорядження видано правомірно, на підставі статті 8 Закону № 1105-XIV.
27. Зазначив також про те, що у спірних правовідносинах прав та інтересів Фонду не порушено, що, з погляду відповідача, свідчить про безпідставне подання касаційної скарги (в інтерпретації відповідача тут проводиться аналогія із поданням позову і вказаний процесуальний механізм подається як спосіб захисту порушеного права).
28. ОСОБА_2 (третя особа) теж подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.
29. Аргументуючи свою позицію зазначила, зокрема, про те, що покликання касатора на положення частини четвертої статті 24 КЗпП у контексті фактичного допуску до роботи є помилкові, позаяк у чинній редакції ця стаття таких норм вже не містить (їх виключено на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року). У цьому зв`язку недоречними, з її погляду, є також посилання касатора на практику Верховного Суду, адже викладені у згаданих постановах висновки ґрунтуються на раніше чинному правовому регулюванні трудових відносин.
30. ОСОБА_2 теж зазначила про те, що ОСОБА_1 не міг сам себе поновити на посаді (на підставі рішення суду), адже це компетенція правління Фонду, яке не ухвалювало з цього приводу ніяких рішень. Водночас, у вимірі спірних правовідносин і їхнього правового регулювання фактичний допуск до роботи (позивача) не може свідчити про поновлення на посаді.
31. У відзиві зазначено також про наказ Міністерства юстиції України від 26 листопада 2019 року № 3638/5 (яким скасовано реєстраційну дію від 14 листопада 2019 року № 10711070006035093 "Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах", проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 як директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (код ЄДРПОУ 40210180), та анульовано доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3), у якому теж вказано, зокрема, про те, що правління Фонду не поновлювало ОСОБА_1 на посаді директора і згоди щодо його поновлення не давало.
32. Переконує, що за описаної ситуації Кабінет Міністрів України мав законні підстави видати спірне розпорядження, позаяк посада директора виконавчої дирекції Фонду була вакантна більше, ніж протягом двох місяців (з 15 травня 2018 року) і станом на 24 січня 2020 року (дата видання спірного розпорядження) рішення правління Фонду від 15 травня 2018 року не було скасовано.
33. З приводу рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 листопада 2019 року у справі № 757/26939/18-ц додала також, що на дату внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців і громадських формувань (щодо Фонду) воно не набрало законної сили, що в підсумку слугувало підставою для видання згаданого наказу Міністерства юстиції України від 26 листопада 2019 року № 3638/5, яким скасовано реєстраційний запис (від 14 листопада 2019 року) щодо ОСОБА_1 як директора виконавчої дирекції Фонду.
34. Фонд своєю чергою подав письмові пояснення на відзив ОСОБА_2, у яких серед іншого, зазначив про таке.
35. Згаданий у відзиві наказ Міністерства юстиції України від 26 листопада 2019 року № 3638/5 скасовано рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 травня 2021 року у справі № 640/24220/19, яке 17 серпня 2021 року набрало законної сили. Скасовуючи пункти 1, 2 зазначеного наказу Міністерства юстиції України адміністративний суд наголосив на тому, що пункт 1 частини другої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" містить пряму заборону для Міністерства юстиції України розглядати скарги на реєстраційні дії, проведені на підставі судового рішення.
36. Додав також, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у справі № 640/23944/19, яке набрало законної сили 29 вересня 2020 року, задоволено також позов приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (адміністративний суд у цій справі визнав протиправним і скасував пункт 3 наказу Міністерства юстиції України від 26 листопада 2019 року № 3638/5 і зобов`язав поновити приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У справі № 640/23944/19 суд дійшов висновку про відповідність проведеної реєстраційної дії вимогам чинного законодавства з тих міркувань, що для проведення реєстраційної дії на підставі судового рішення згаданим Законом не передбачено необхідності подання суб`єкту державної реєстрації будь-яких інших документів, окрім судового рішення.
37. З погляду Фонду, висновки адміністративних судів у справах № 640/24220/19 та № 640/23944/19 свідчать про те, що реєстраційну дію від 14 листопада 2019 року № 10711070006035093 (щодо ОСОБА_1 як директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України), здійснено на законних підставах.
Позиція Верховного Суду щодо підстав для касаційного оскарження
38. Відповідно до частин першої-третьої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4 - 7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
41. Однією з підстав для касаційного оскарження судових рішень в цій справі зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС. Як приклад правильного застосування положень статті 24 КЗпП (в контексті встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем у вимірі спірних правовідносин) заявник зазначив постанови Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19 і від 29 серпня 2018 року у справі № 587/1714/17.
42. З цього приводу колегія суддів зазначає, що фактичні обставини справ, у яких ухвалено зазначені постанови й висловлено відповідні правозастосовні висновки, їхній суб`єктний склад, характер спірних правовідносин і нормативне регулювання суттєво відрізняються від тих, які маємо у цій справі. Ці відмінності унеможливлюють порівняння висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права у вимірі спірних правовідносин на відповідність правовим висновкам Верховного Суду, висловленим у згаданих постановах, адже ці правові висновки не є застосовним до цих правовідносин.
43. Щодо оскарження судових рішень з підстави, встановленої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС, то аргументи заявника в цій частині дещо переплітаються з доводами про наявність фактичних трудових відносин між позивачем і Фондом (після поновлення за рішенням суду), на яких основувалася його позиція про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень трудового законодавства і невідповідність правових висновків цих судів правовій позиції Верховного Суду. Щодо останнього колегія свою думку висловила вище, водночас вважає обґрунтованими доводи заявника в аспекті заявлених підстав для касаційного оскарження, встановлених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС. Згадані вище аргументи щодо фактичного працевлаштування суд розглядатиме лише як обставину, яка (не)може мати юридичне значення у процедурі затвердження Кабінетом Міністрів України директора виконавчої дирекції Фонду.