ПОСТАНОВА
Іменем України
21 вересня 2021 року
Київ
справа №810/1973/16
адміністративне провадження № К/9901/37619/18 К/9901/37620/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
секретар судового засідання Драга Р.В.,
за участю:
представника позивача Кальчина Л.І.,
представника відповідача Борисова І.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №810/1973/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційні провадження у якій відкрито за:
касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 (суддя Горобцова Я.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 (головуючий суддя Кузьменко В.В., судді: Василенко Я.М., Степанюк А.Г.),
касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 (суддя Горобцова Я.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017 (головуючий суддя Ісаєнко Ю.А., судді: Губська Л.В., Федотов І.В.),
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.12.2015 №0016631702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 10ʼ 546ʼ 938,01грн., у тому числі за основним платежем 8ʼ 437ʼ 550,41грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 2ʼ 109ʼ 387,60грн.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2015 №0016631702 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем на 4ʼ 296ʼ 345,02грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1ʼ 074ʼ 086,25грн.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 - без змін.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017 апеляційну скаргу податкового органу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, ОСОБА_1 та Головне управління ДПС у Київській області звернулись з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.02.2017 відкрито касаційне провадження №К/9901/37619/18 за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі №810/1973/16.
Ухвалою суду від 20.04.2017 відкрито касаційне провадження №К/9901/37620/18 за касаційною скаргою податкового органу у цій справі.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №810/1973/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ Перехідних положень цього кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2021 справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 14.09.2021.
Позивач у касаційній скарзі зазначає, що Банк не приймав рішення про анулювання (прощення) боргу позивача за кредитним договором. Рішення Банку про списання безнадійної заборгованості за рахунок резерву не вказує на припинення зобов`язань позивача перед банківською установою, визнання заборгованості безнадійною не є анулюванням (прощенням) банком боргу, а отже у позивача не виникало обов`язку декларування коштів та сплати податку. Позивач звертає увагу, що Банк проводить роботу щодо погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок майна, переданого позивачем в іпотеку. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2017, прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
У доповненнях до касаційної скарги позивач повідомляє, що ним отримано лист Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з якого слідує, що право вимоги за кредитними угодами буде виставлено на продаж на відкритих торгах.
Також, позивачем заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.
У свою чергу, податковий орган обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на те, що позивач порушив норми Податкового кодексу України в частині неподання податкової декларації про майновий стан та доходи за 2014 рік, недекларування отриманої суми додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором та несплати до бюджету податку з отриманого доходу. Як вважає відповідач, податковим органом правильно визначено суму грошового зобов`язання та штрафних санкцій, а тому підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні. При цьому, відповідач послався на лист Банку, яким ДФС повідомлено про включення банком суми визнаної безнадійною та списаної за рахунок страхового резерву банку заборгованості позивача. На думку відповідача, вказаним листом підтверджено отримання позивачем оподатковуваного доходу у виді додаткового блага. У касаційній скарзі податковий орган просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017 в частині задоволення позовних вимог, ухвалити у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Крім того, відповідачем надіслано до суду клопотання про заміну сторони її правонаступником.
У судовому засіданні 14.09.2021 ухвалою без виходу до нарадчої кімнати задоволено заяву позивача, у якій останній просив вважати відкликаним клопотання про зупинення виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 10.10.2016 до закінчення розгляду справи у касаційному порядку.
Крім того, задоволено клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником, а саме: Вишгородську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 44096797).
Також, задоволено клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, що, на думку позивача, спростовують висновки податкового органу про прийняття Банком рішення про анулювання (прощення) боргу. Позивач наголошує, що фактичні дії Банку були направлені на стягнення заборгованості по кредитному договору. У підсумку, між позивачем та правонаступником Банку укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором.
За наслідками судового засідання, судом оголошено перерву до 14год. 21.09.2021.
У судовому засіданні 21.09.20201 представники сторін підтримали вимоги касаційних скарг.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню частково, касаційна скарга податкового органу не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 31.08.2015 податковий орган листом №634/14/10-08-017-03/952 повідомив ОСОБА_1 про необхідність задекларувати отримані у 2014 році доходи та сплатити податок з отриманих ним доходів у 2014 році у вигляді додаткового блага в сумі 49ʼ 634ʼ 082,39грн. Вказаний лист, відповідно до повідомлення про вручення №0730106423448 позивач отримав 09.09.2015 (а.с. 60-61).
10.11.2015 відповідачем видано наказ №436 про проведення з 23.11.2015 документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб з отриманого доходу, як додаткове благо за період 01.01.2014 по 31.12.2014.
З 23.11.2015 по 27.11.2015 відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи ОСОБА_1, за результатами якої складений акт від 04.12.2015 №1962/17-3/2956206417. Перевіркою встановлено:
порушення пунктів 49.1, 49.2 статті 49, пункту 163.1 статті 163 та підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового Кодексу України - не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2014 рік та не задекларовано отриману суму додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитором, на загальну суму 49ʼ 634ʼ 082,39грн. та не сплачено (перераховано) до бюджету податок на доходи фізичних осіб з отриманого доходу.
За результатами перевірки фізичній особі ОСОБА_1 донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 8ʼ 437ʼ 550,41грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 30.12.2015 №0016631702, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов`язання у розмірі 10ʼ 546ʼ 938,01грн., у тому числі: 8ʼ 437ʼ 550,41грн. - за основним платежем та 2ʼ 109ʼ 387,60грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 14).
За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін (а.с.16-20).
Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що визнання заборгованості безнадійною не є анулюванням (прощенням) банком боргу та отриманням додаткового блага, а тому не утворює об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, який передбачений положеннями статті 164 Податкового кодексу України. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Судом першої інстанції позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.12.2015 №0016631702 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування за основним платежем 4ʼ 296ʼ 345,02грн., за штрафними санкціями - 1ʼ 074ʼ 086,25грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд посилався на приписи абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якими визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.
В частині задоволення позовних вимог рішення суду мотивовано тим, що анульована сума боргу за кредитним договором позивача складається з тіла кредиту, відсотків та комісії, що зумовлює настання для позивача різних правових наслідків. Суд вказав, що комісія, нарахована за користування кредитом та пеня (неустойка) у вигляді відсотків за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання не є доходом платника податків, який виступає боржником у даних правовідносинах, в розумінні податкового законодавства, який підлягав би оподаткуванню згідно абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Таким чином, у позивача відсутній обов`язок сплачувати податок на доходи фізичних осіб з прощених відсотків та комісії.
За наслідками апеляційного перегляду, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У справі, що розглядається, касаційний суд погоджується, що сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує дохід платника податку і включається в його оподатковуваний дохід. Разом з тим проценти, які нараховані банком за умовами договору за користування кредитом, та підвищені проценти, нараховані у разі прострочення платежу, не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, нарахованих за користування кредитом, та підвищених процентів, нарахованих у разі прострочення платежу, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку. Разом з тим, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором.
Втім, на підставі встановлених судами обставин, керуючись нормативним регулюванням, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, суд касаційної інстанції вважає хибними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки суди помилково визначили, що борг, за кредитним договором позивача, який складається з тіла кредиту, відсотків та комісії - є анульованим (прощеним), з огляду на наступне.
05.03.2008 між ОСОБА_1 та ПАТ "АКБ "Київ" укладено договір про надання кредиту №21.
В забезпечення зобов`язань за кредитним договором між ПАТ "АКБ "Київ" та позивачем укладено договір іпотеки від 28.03.2008 (посвідчений приватним нотаріусом КМНО Якименко В.О. за реєстраційним №1884), згідно умов якого, позивачем передано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: земельні ділянки, що розташовані за адресою: Київська область, Вишгородський район, Лебедівська сільська рада (а.с. 39-43).
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24.09.2010 у справі №2-2736 за позовом ПАТ "АКБ "Київ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №21 від 05.03.2008, стягнуто з позивача на користь ПАТ "АКБ "Київ" 6ʼ 411ʼ 090грн. та судові витрати у сумі 1820грн. (а.с. 44-46).
16.05.2012 Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Київській області при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2736/10 від 08.02.2012 складено Акт опису й арешту майна, а саме земельних ділянок (а.с.48-49)
30.07.2015 податковим органом направлено письмовий запит №4723/10/1.7-01-46/1440 до ПАТ "АКБ "Київ" з проханням надати копії первинних документів громадян, які отримали дохід, як додаткове благо згідно поданого ПАТ "АКБ "Київ" податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого), на користь платників податку і сум утриманого з них доходу, щодо залучення боржників до сплати податку на доходи фізичних осіб, у тому числі, стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) (а.с. 56).
20.08.2015 ПАТ "АКБ "Київ" листом №20.01/1514 повідомив відповідача, що 26.08.2014 ПАТ "АКБ "Київ" (протокол засідання Правління ПАТ "АКБ "Київ" №40) прийнято рішення щодо визнання безнадійною та списання за рахунок сформованих резервів заборгованості за кредитними договорами нижченаведених позичальників, відповідно Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затверджений постановою Правління НБУ від 01.06.2011 №172 та Податкового Кодексу України
Зокрема, позичальника - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), номер та дата кредитного договору №21 від 05.03.2008, на суму кредиту (екв. 1ʼ 434ʼ 577,50дол. США) - 19ʼ 595ʼ 479,38грн., відсотки (екв. 1ʼ 215ʼ 559,97дол. США) - 16ʼ 603ʼ 829,58грн., кредит - 4ʼ 765ʼ 985,25грн., відсотки - 4ʼ 677ʼ 104,47грн., комісія - 2ʼ 899ʼ 888,63грн., комісія - 1ʼ 091ʼ 795,08грн., всього на суму - 49ʼ 634ʼ 082,39грн.
Також зазначено, що 29.08.2014 позивачу, як позичальнику, направлено повідомлення від 23.08.2014 №08.22/1856 про визнання заборгованості безнадійною та списання за рахунок сформованих резервів (а.с.57-58).
Податковий орган листом повідомив ОСОБА_1, що у зв`язку з отриманням ним доходів у 2014 році у вигляді додаткового блага в сумі 49ʼ 634ʼ 082,39грн., необхідно задекларувати отримані у 2014 році доходи та сплатити суму податку.
Відповідно до практики Верховного Суду (зокрема, аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові від 31.07.2018 у справі №825/4309/13-а, постанові від 30.07.2019 у справі №810/4482/16, постанові від 31.01.2020 у справі №826/15507/17) внаслідок списання банком заборгованості за кредитом за рахунок страхового резерву правовідносини між банком як кредитором та боржником за кредитним договором не припиняються, оскільки в такому випадку банк залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до вимог чинного законодавства України.
Підпунктом 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (над платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.
Згідно пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Відповідно до підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощено), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Відповідно до статті 605 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Аналіз наведених норм законів дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує дохід платника податку. Водночас, у разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, Банк не приймав рішення про анулювання (прощення) боргу позивача за кредитним договором та продовжив вживати заходи щодо стягнення заборгованості за таким договором.
Разом з тим, у зв`язку з невиконанням позивачем своїх зобов`язань за договором кредиту, Банк звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, який судом задоволено.
У подальшому, Банк повідомив податковий орган, що згідно протоколу засідання Правління банку, Банком прийнято рішення щодо визнання безнадійною та списання за рахунок сформованих резервів заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором відповідно до Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву та Податкового кодексу України. Також, у своєму листі Банк вказав, що відшкодування (списання) банком за рахунок резерву безнадійної заборгованості за визначеним кредитним договором не є підставою для припинення вимог банку щодо сплати боргу. Банком продовжується претензійно-позовна робота щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Крім того, листами протягом 2017-2018 років Банк повідомляв позивача, що вимоги за кредитною угодою будуть виставлені на продаж на відкритих торгах (аукціоні).
З матеріалів справи слідує, що 18.12.2019 між позивачем та АТ "РВС БАНК" (правонаступник АКБ "Київ") укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 05.03.2008 №21.
Згідно з підпунктом 159.4.1 пункту 159.4 статті 159 ПК України за рахунок створеного страхового резерву банк відшкодовує заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до методики, встановленої Національним банком України. Порядок відшкодування безнадійної заборгованості за рахунок страхових резервів для банків встановлюється Національним банком України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Відповідно до розробленого на виконання приписів підпункту 159.4.1 пункту 159.4 статті 159 ПК України Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 №172 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), банк має право відшкодувати (списати) за рахунок резерву безнадійну заборгованість (крім безнадійної заборгованості, зазначеної в пункті 4 цього Порядку), яка включає суму основної заборгованості перед банком та/або нараховані доходи (борг боржника), за якою є прострочення погашення боргу або його частини понад 180 днів. Відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента; банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.
Натомість, обов`язковою ознакою анулювання (прощення) кредитором заборгованості в розумінні положень абзацу "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є повне припинення зобов`язання боржника перед кредитором, тобто прощення боргу.
Системний аналіз правових норм надає підстави стверджувати, що обов`язок із самостійної сплати податку з доходу у вигляді суми боргу, анульованого кредитором за його власним рішенням, отриманого як додаткове благо, виникає у платника податку за наявності сукупності таких умов: а) отримання платником податку доходу, у вигляді суми боргу такого платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням; б) надіслання платнику податку повідомлення про анулювання боргу; в) включення кредитором суми анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого на користь платника податку, за підсумками звітного періоду; г) відображення платником податків отриманого доходу у річній податковій декларації.
При цьому, слід враховувати, що відшкодування банком безнадійної заборгованості фізичних осіб за рахунок резерву та прощення (анулювання) боржнику суми його заборгованості не є тотожними та мають різні юридичні наслідки. Так, у разі відшкодування банком безнадійної заборгованості фізичних осіб за рахунок резерву, останній залишає за собою право вжити повний комплекс заходів щодо стягнення в подальшому кредитної заборгованості відповідно до чинного законодавства України, оскільки таке відшкодування не є підставою для припинення вимог банку до позичальника. Тобто, у такому випадку, боржник від боргу не звільняється, оскільки його цивільно-правове зобов`язання не припинилося, дохід не отримує і, відповідно, не набуває обов`язку з декларування і сплати податку із суми списаного боргу.
З огляду на викладене колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказує, що відшкодування банком за рахунок свого страхового резерву кредиторської заборгованості позивача не є припиненням зобов`язання останнього як боржника, перед кредитором, отже, анулювання (прощення) заборгованості в розумінні підпункту "д" підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України в даному випадку не відбулось, а грошові кошти в розмірі 49ʼ 634ʼ 082,39грн. не підлягають включенню до складу загального місячного (річного) оподаткованого доходу позивача за 2014 рік, оскільки не є додатковим благом.
З урахуванням зазначеного, касаційний суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень.
Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведені судами обставини не можуть свідчити про відповідність рішень судів першої та апеляційної інстанцій вимогам статті 242 КАС України (у чинній редакції), статті 159 КАС України (у редакції до 15.12.2017).
Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення неправильного судового акта по суті, вказані судові рішення слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення.
Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -