Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 373/1793/18
провадження № 51-6062 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Рибачук Г.А.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисників Науменка В.В., Цьоми Р.А.,
потерпілого ОСОБА_2,
представника потерпілих Педика І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201810240000315, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч.1 ст.115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
Вирішено цивільні позови, а також питання про судові витрати та речові докази у провадженні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що 29 квітня 2018 року близько 04:30 години, на літній терасі кафе-бару "Прем`єр", що по вул. Покровська, 35, у м. Переяслав-Хмельницькому, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відбувся конфлікт, в результаті якого ОСОБА_1 та його товаришу ОСОБА_4 було спричинено легкі тілесні ушкодження. Керуючись мотивами помсти, у відповідь за побиття та образи, з умислом на позбавлення життя ОСОБА_3, ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, пішов до свого автомобіля "CITROEN" д.н.з. НОМЕР_1, що знаходився на стоянці біля кафе-бару "Прем`єр", взяв мисливську рушницю марки "МЦ 2112", № НОМЕР_2, 12 калібру, на яку мав відповідний дозвіл, зарядив її одним набоєм 12 калібру, та близько 04 год. 47 хв., усвідомлюючи протиправний та незаконний характер своїх дій та їх суспільно-небезпечні наслідки у виді можливого настання смерті ОСОБА_3, бажаючи їх настання, умисно здійснив один постріл в бік літньої тераси кафе-бару "Прем`єр", де, в цей час, знаходився потерпілий, заподіявши йому вогнепальне шротове поранення, внаслідок якого останній помер на місці події.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення тапризначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що його дії за ч.1 ст.115 КК кваліфіковані невірно, так як умислу на вбивство у нього не було. На думку засудженого, правова кваліфікація має бути за ст.116 КК, оскільки він діяв в стані сильного душевного хвилювання, зумовленого поведінкою потерпілого або за ч.1 ст.119 КК, як вбивство, вчинене через необережність.
Вважає, що його вина в умисному вбивстві не доведена "поза розумним сумнівом".
Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема:
- після завершення досудового розслідування, при виконанні вимог ст.290 КПК, його не ознайомлено із відеозаписом з камер-спостереження тераси кафе-бару "Прем`єр";
- в суді апеляційної інстанції відмова від захисників Блохіної О.В. та Пучека А.О., всупереч приписів ст.54 КПК, відбулась без їх участі;
- апеляційним судом в порушення ст.404 КПК не досліджено вирок щодо потерпілого ОСОБА_3 ; відмовлено у повторному дослідженні диску з камер-спостереження тераси кафе-бару "Прем`єр", не встановлено свідків, які в момент події перебували на терасі кафе-бару.
- ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.370, 419 КПК.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1, а також захисники Науменко В.В. та Цьома Р.А. в суді касаційної інстанції вимоги скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.
Прокурор Рибачук Г.А., потерпілий ОСОБА_2 та його представник- адвокат Педик І.В. в судовому засіданні, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у скарзі засудженого, заперечили проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого (ст.438 КПК України). Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до статті 94 зазначеного Кодексу.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі засудженого. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими.
Твердження засудженого ОСОБА_1 про відсутність у нього умислу на вбивство потерпілого та необхідність кваліфікації дій за ст.116 КК або за ч.1 ст.119 КК не заслуговують на увагу.
Слід зазначити, що за суб`єктивною стороною це два зовсім різні склади злочину, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (стаття 116 КК) і вбивство через необережність (ст. 119 КК).
Позиція обвинуваченого суперечлива, однак суди, встановивши усі необхідні обставини, дали вірну кваліфікацію його діям.
Стаття 115 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. З суб`єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Важливе значення також слід приділити способу, який відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинених діянь.
Як встановили суди, ОСОБА_1, після конфлікту, який відбувся між ним та ОСОБА_3 на терасі кафе-бару "Прем`єр", керуючись мотивами помсти, у відповідь за побиття та образи, пішов до свого автомобіля, що знаходився на стоянці біля кафе-бару, взяв мисливську рушницю марки "МЦ 2112", зарядив її одним набоєм та умисно здійснив один постріл в бік потерпілого, заподіявши йому вогнепальне шротове поранення, внаслідок якого останній помер на місці події.
Тобто ОСОБА_1 цілеспрямовано та усвідомлено вчинив усі необхідні дії для здійснення пострілу. Спосіб та засіб вчинення злочини були обрані ним відповідно до поставленої цілі.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №40/103 смерть ОСОБА_3 настала від вогнепального шротового поранення тулуба, верхньої кінцівки, утвореного при пострілі з вогнепальної (дробової) зброї, з дистанції в межах дії осипу шроту, при цьому осип шроту при проведенні пострілу на відстані 3-12 метрів у відсотковому співвідношенні становить 100%.
Таким чином, характер пострілу та локалізація отриманих ОСОБА_3 тілесних ушкоджень вказують на те, що постріл не був випадковим, а навпаки - прицільним, здійснений в верхню частину тулуба, де розташовані життєвоважливі органи, з близької відстані, від одного пострілу потерпілий впав і не подавав ознак життя, тобто мета була досягнута.
Значення має також і те, що засуджений був досвідченим мисливцем зі стажем близько десяти років, тобто він мав навики стрільби та поводження з рушницею (про що сам засуджений, а також свідки повідомляли в ході судових розглядів), тому він достеменно знав та не міг не передбачати тяжкі наслідки, які потягне застосування вогнепальної зброї, направленої в бік потерпілого, те, що постріл його обов`язково вразить.
На відміну від умисного вбивства, вбивство з необережності має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
Коли особа, яка позбавила потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість) або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність .
Судами чітко встановлено наявність в діях обвинуваченого умислу на заподіяння смерті потерпілому, що виключає можливість характеризувати дії засудженого як необережні.
При умисному вбивстві, вчиненому в стані сильного душевного хвилювання, суспільно небезпечне діяння особи спровоковано насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого. Суб`єктивна сторона складу цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб`єкта - його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно. Це пов`язано з психофізіологічними характеристиками стану сильного душевного хвилювання, існування якого є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом. Тобто якщо аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що суб`єкт злочину мав достатньо часу, щоб обдумати, спланувати вчинення ним умисного вбивства, а отже, у нього був відсутній стан сильного душевного хвилювання.
Встановлені у справі обставини жодним чином не підтверджують того, що дії ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_3 виникли внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого, були раптовими та негайно реалізованими, тобто відбувались без розриву в часі між обставинами, які викликали виражений стан емоційної напруги, і подальшим вбивством. Навпаки, засуджений мав достатньо часу, щоб обдумати вчинення ним умисного вбивства, оскільки, між висловленими потерпілим ОСОБА_3 щодо нього образами та побиттям існував розрив у часі, а отже, у нього був відсутній стан сильного душевного хвилювання. Даний факт підтверджується і висновком судово-психіатричної експертизи №347, згідно якого ОСОБА_1 під час скоєння інкримінованих йому дій у стані фізіологічного афекту та іншому емоційному стані, який міг би здійснити суттєвий вплив на його свідомість та діяльність не перебував, а перебував в стані простого алкогольного сп`яніння.
Що стосується доводів засудженого про не ознайомлення його із відеозаписом з камер-спостереження тераси кафе-бару "Прем`єр", то вони є безпідставними.
Порядок відкриття матеріалів іншій стороні регулюється ст. 290 КПК України, за змістом якої прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання. Надання доступу до матеріалів включає в себе можливість робити копії або відображення матеріалів.
Тобто, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, зокрема надає сторонам майбутнього судового розгляду можливість ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
Із реєстру матеріалів досудового розслідування вбачається, що диск з відеозаписом з камер спостереження тераси кафе-бару "Прем`єр" у встановленому законом порядку було визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів провадження, аналогічно і протокол перегляду цього відеозапису від 07 травня 2018 року. Обвинуваченому та його захиснику, 24 вересня 2018 року, було відкрито усі матеріали кримінального провадження та здійснено ознайомлення із ними. Жодних зауважень щодо ненадання їм диску із відеозаписом або інших доказів ОСОБА_1 чи його захисники не подавали. Отже, право засудженого на ознайомлення із матеріалами провадження було дотримано в повному обсязі, а тому порушень вимог ст. 290 КПК України не вбачається.
Неприйнятними є і посилання ОСОБА_1 на те, що в суді апеляційної інстанції відмова від захисників Блохіної О.В. та Пучека А.О., всупереч приписів ст.54 КПК України, відбулась без їх участі.
З журналу та аудіозапису судового засідання встановлено, що засуджений не відмовився від захисників Блохіної О.В. та Пучека А.О., в порядку ст.54 КПК, а лише висловив бажання проводити апеляційний розгляд без їхньої участі,так як протягом тривалого часу не міг звʼязатися з ними. При цьому, він зауважив, що його інтереси представлятимуть інші захисники - Науменко В.В. і Цьома Р.А., яких він, на підставі договорів про надання правової допомоги, теж самостійно залучив для здійснення захисту його прав. Ці адвокати брали участь в судових засіданнях протягом апеляційного перегляду кримінального провадження.
Посилання ОСОБА_1, як на підставу для скасування ухвали, на порушення апеляційним судом вимог ст.404 КПК, через не дослідження доказів, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.
Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд апеляційної інстанції належним чином відреагував на клопотання захисту про необхідність повторного перегляду диску з камер-спостереження тераси кафе-бару "Прем`єр". З огляду на те, що сторона захисту не наводила обґрунтувань, які б вказували, що цей доказ був досліджений судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями, а підстав, передбачених частиною третьою статті 404 КПК України, для повторного його дослідження апеляційним судом встановлено не було, тому за результатами розгляду клопотання було постановлено протокольну ухвалу про відмову у його задоволенні, що чітко зафіксовано в журналі та звукозаписі судового засідання. Так само суд не встановив правових підстав для дослідження та долучення до матеріалів справи вироку щодо потерпілого ОСОБА_3, тому відмовив захисту у цьому.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відмова в задоволенні клопотань про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК України засаді безпосередності судового розгляду.
При цьому, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст.419 КПК України мотиви на їх спростування.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи засудженого в цій частині теж неприйнятні.
Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.
У зв`язку із цим та, керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає, що судові рішення слід залишити без зміни.