Постанова
Іменем України
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 594/1048/19
провадження № 51-3002км21
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Кузнецова С.М.,
в режимі відеоконференції
захисника Голодена О.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Голодена О.М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018210000000022, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини
За вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 17 червня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 06 січня 2018 року приблизно о 13:20, керуючи технічно справним автомобілем "TOYOTA Corollа", держаний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись проїзною частиною автодороги Т-20-02 "Тернопіль-Скалат- Жванець" зі сторони м. Борщів у напрямку с. Кривче, на ділянці КМ 131 поблизу с. Сапогів Борщівського району Тернопільської області, в порушення вимог пунктів 1.10 ( в частині визначення поняття "небезпека для руху" та виконання його вимог), 12.3, 12.6 (г), 2.3 ( б,д) Правил дорожнього руху, вів керований автомобіль своєю смугою із швидкістю не менше 96 км/год, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, з моменту виникнення небезпеки для його руху, а саме виходу пішохода ОСОБА_2 на проїзну частину з правого узбіччя, невиправдано змінив напрямок свого руху вліво та почав здійснювати об`їзд пішохода, в результаті чого на смузі зустрічного руху передньою правою частиною керованого автомобіля скоїв наїзд на ОСОБА_2, внаслідок чого останній було спричинено закриту черепно-мозкову травму з переломом кісток основи черепа, від чого настала її смерть на місці пригоди.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 17 березня 2021 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та призначення нового судового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування свої доводів вказує на те, що всі докази у кримінальному проваджені у своїй сукупності та взаємозв`язку не доводять винуватості ОСОБА_1 у вчинені інкримінованого йому злочину. Окрім того, вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки висновку експерта № 7-85/5-180/18 від 04 квітня 2018 року, згідно якого в діях ОСОБА_1, які не відповідають п. 12.6 (г) ПДР, експерти не вбачали причинного зв`язку з настанням пригоди. Разом з тим в основу обвинувального вироку були покладені висновки експертів № 19/121/204/205-СЕ 18 від 25 січня 2019 року та 8-58/59/4.6-12/19 від 11 березня 2019 року, в яких експерти дійшли висновків, що ОСОБА_1 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, та які базувалися на одних і тих же даних, що і висновок експерта № 7-85/5-180/18 від 04 квітня 2018 року. Також стверджує про відсутність причинного зв`язку між порушенням правил безпеки дорожнього руху і наслідками, що настали.
Про це все вказувалось в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд, не в повній мірі виправив допущені судом першої інстанції порушення, обґрунтованих відповідей на доводи скарги засудженого не надав, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 404, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять залишити її без задоволення як безпідставну.
В судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційній скарзі захисника, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги засудженого, та на підставах неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, який керував транспортним засобом, у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину належним чином перевірялися місцевим та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження засуджений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованому йому злочинному діянні не визнав. При цьому, суду показав, що дійсно 06 січня 2018 року, керуючи автомобілем "TOYOTA Corollа" держаний номерний знак НОМЕР_1, в якому крім нього перебували ще двоє пасажирів, рухався автодорогою зі сторони м. Борщів у напрямку с. Кривче, та поблизу с. Сапогів Борщівського району помітив на узбіччі з правої сторони двох пішоходів. Коли один з них, як в подальшому довідався саме потерпіла ОСОБА_2 почала рух через дорогу, зробивши один крок по такій, подав звуковий сигнал, почав маневр гальмування та дещо змінив напрямок руху вліво, оскільки з правої сторони був інший пішохід, а прямо не рухався так як потерпіла пришвидшила свій рух та почала бігти, і продовжуючи рух прямо не встиг би перед нею загальмувати. З її поведінки зробив висновок, що вона його не бачила і не чула звуковий сигнал. В цей момент спрацювала антиблокувальна система, колеса заблокувало, автомобіль почало заносити. Сталося зіткнення з пішоходом, в подальшому автомобіль понесло вперед та розвернуло. Після чого підійшов до потерпілої, викликав швидку та поліцію.
Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту - це дія або бездіяльність особи, яка керує транспортним засобом, пов`язана з порушенням однієї або кількох вимог ПДР або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатацію транспорту.
Об`єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, включає три обов`язкові ознаки: а) суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху); б) суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння смерті); в) причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 статті 286 КК України, тобто тільки такі порушення правил дорожнього руху, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем "TOYOTA Corollа", держаний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись проїзною частиною автодороги Т-20-02 "Тернопіль-Скалат- Жванець" зі сторони м. Борщів у напрямку с. Кривче, на ділянці КМ 131 поблизу с. Сапогів Борщівського району Тернопільської області, в порушення вимог пунктів 1.10 ( в частині визначення поняття "небезпека для руху" та виконання його вимог), 12.3, 12.6 (г), 2.3 ( б, д) Правил дорожнього руху, вів керований автомобіль своєю смугою із швидкістю не менше 96 км/год, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб своєчасно реагувати на її зміну та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, з моменту виникнення небезпеки для його руху, а саме виходу пішохода ОСОБА_2 на проїзну частину з правого узбіччя, невиправдано змінив напрямок свого руху вліво та почав здійснювати об`їзд пішохода, в результаті чого на смузі зустрічного руху передньою правою частиною керованого автомобіля скоїв наїзд на ОСОБА_2, внаслідок чого останній було спричинено закриту черепно-мозкову травму з переломом кісток основи черепа, від чого настала її смерть на місці пригоди.
Порушення водієм ОСОБА_1 пункту 12.3 ПДР перебувають в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідків : ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 06 та 18 січня 2018 року, висновках експертів, проведених у справі експертиз.
Так, з висновку експерта № 19/12-1/204/205-СЕ/18 від 25 січня 2019 року слідує, що у даній дорожній обстановці водій ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.6 г), 12.3 та дорожньої розмітки 1.1. розділу 34 "Дорожня розмітка" Правил дорожнього руху, та мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода з моменту виникнення небезпеки для його руху. В діях ОСОБА_1 убачаються невідповідність вимогам п.п. 12.6 г), 12.3 та дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху. У даній дорожній обстановці невідповідності дій водія автомобіля "TOYOTA Corollа", держаний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходяться у причинному зв`язку з виникненням події даної пригоди.
Згідно висновку експерта № 8-58/59/4.6-122/19 від 11 березня 2019 року слідує, що відстань, яку подолав на відеозаписі пішохід від початку виходу на проїзну частину дороги до моменту зміни нею темпу руху, наближено становить 1,44 м. Час, який пройшов на відеозаписі від початку виходу пішохода на проїзну частину дороги до моменту зміни пішоходом темпу руху, наближено становить 0,87 с. Відстань від лінії горизонтальної дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія) ПДР, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, до місця, в якому відбувся наїзд автомобіля на пішохода, наближено становить 1,43 м.
Враховуючи фактичні обставини, водій з моменту виходу пішохода на проїзну частину дороги, з огляду на темп та напрямок її руху в цей час, з технічної точки зору не перебував в "аварійній дорожній ситуації". При заданому комплексі вихідних даних, діючи відповідно до вимог п. 12.3 ПДР, водій мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, для чого завад технічного характеру у нього не було. На момент проведення експертизи невідомі причини технічного характеру, які б завадили водію з моменту виходу пішохода на проїзну частину дороги діяти відповідно до вимог п. 12.3 ПДР.
Отже, його дії в умовах виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди не відповідали вимогам зазначеного пункту Правил. В даній дорожньо-транспортній ситуації невідповідність дій водія вимогам п. 12.3 ПДР з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП. При заданому комплексі вихідних даних дії водія не відповідали вимогам п. 12.6 г) ПДР, однак навіть при умові руху транспортного засобу як з дозволеною, так і з перевищеною швидкістю у водія була технічна можливість уникнути наїзду на пішохода, тому невідповідність дій вимогам п. 12.6 г) ПДР не перебуває у причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди. При встановлених обставинах розвитку дорожньо-транспортної пригоди і заданому комплексі фактичних вихідних даних невідповідність дій водія автомобіля вимогам п. 12.3 ПДР привела до виникнення даної ДТП, тобто причиною настання ДТП - наїзд транспортного засобу на пішохода - з технічної точки зору були обставини, які пов`язані з невідповідністю дій водія автомобіля зазначеним вимогам пункту Правил.
Відповідно до частин 2, 3, 7, 10 ст. 101 КПК України кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях. Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Кожна сторона має право звернутися до суду з клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз`яснення чи доповнення його висновку. Незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована. Необхідною умовою допустимості висновку експерта є дотримання процесуального порядку призначення і проведення експертизи, в т. ч. має бути перевірена компетентність експерта. Експертну дослідженню можуть піддаватися лише об`єкти, котрі належним чином процесуально оформлені.
Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.
При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Так, матеріали кримінального провадження, жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість проведених вказаних судових експертиз або таких, які б викликали сумніви в їх правильності, не містять. Висновки проведених експертиз є достатньо обґрунтованими, логічними та об`єктивними, надані в межах компетенції експертів, істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи встановлено не було, а тому вони обґрунтовано покладені в основу обвинувального вироку.
Отже, враховуючи наведене, судом першої інстанції, а в подальшому і після перевірки судом апеляційної інстанції правильно встановлено, на основі досліджених доказів, що дії ОСОБА_1 перебувають у причинному зв`язку з настанням даної ДТП, а тому доводи захисника в цій частині є неспроможними.
Що стосується доводів захисника про те, що судом першої інстанції не взято до уваги висновок експерта № 7-85/5-180/18 від 04 квітня 2018 року, згідно якого ОСОБА_1 не мав технічної можливості шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування уникнути наїзду на пішохода, то вказані доводи були предметом перевірки апеляційного суду. Апеляційний суд в порядку ст. 404 КПК України за власною ініціативою дослідив вказаний висновок експерта та дійшов до переконання, що висновки експерта №7-85/5-180/18 від 04 квітня 2018 року були обмежені більшою мірою лише дослідженням відеозапису автомобіля "TOYOTA Corollа", держаний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_1, про що свідчать запитання органу досудового розслідування та відповіді на них, в той час як при проведенні експертиз № 8-58/59/4.6-122/19 від 11 березня 2019 року та комплексної судової фототехнічної (відеотехнічної) та автотехнічної експертизи за № 19/12-1/204/205-СЕ/18 від 25 січня 2019 року у розпорядженні експертів були матеріали кримінального провадження, які експерти безпосередньо використали, що беззаперечно свідчить на користь останніх.
Таким чином, зібрані у справі докази у своїй сукупності в достатній мірі підтверджують фактичні обставини кримінального правопорушення, які викладені при формулюванні обвинувачення, а доводи захисника про неналежне встановлення події цього злочину є непереконливими.
Колегія суддів не вбачає жодних підстав вважати порушеними вимоги статей 10, 22 КПК України щодо створення необхідних умов для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.
Слід зазначити і про те, що для встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження, докази відіграють не кількісну роль, а використовуються в доказуванні, якщо в них доведено достовірність фактів і обставин.
У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення проти безпеки дорожнього руху.
Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій, в касаційній скарзі не наведено.
Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано судом правильно.
Доводи захисника, щодо неповноти судового розгляду, а також незгоди з оцінкою доказів, яка надана судом, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, виходячи з вимог ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість апеляційний суд перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційної скарги засудженого на підставах неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну оцінку вчиненому.
Решта доводів у касаційній скарзі захисника також не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого й обґрунтованості його винуватості та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Вказані вимоги закону дотримані апеляційним судом під час постановлення ухвали за наслідками апеляційного розгляду в цьому кримінальному провадженні. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд