Постанова
Іменем України
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 335/9691/19
провадження № 61-10370св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит", товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін Максим Анатолійович, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Подліянова Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - АТ "Банк "Фінанси та Кредит"), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юдін М. А., ОСОБА_2, про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.
Позовна заява мотивована тим, що 28 грудня 2005 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 грудня 2005 року між нею і АТ "Банк "Фінанси та Кредит" було укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, яке розташовано по АДРЕСА_1 .
27 лютого 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" уклали договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. та зареєстрований у реєстрі за № 78.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 грудня 2018 року № 149340886 іпотекодержателем за іпотечним договором від 28 грудня 2005 року є ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія".
Вказувала, що зазначений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, що суперечить вимогам статті 1077 ЦК України, тому відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України є недійсним.
На підставі вказаного ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27 лютого 2018 року за кредитним договором від 28 грудня 2005 року та іпотечним договором від 28 грудня 2005 року, укладений між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. та зареєстрований у реєстрі за № 78.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2020 рок у складі судді Воробйова А. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір, укладений 27 лютого 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. та зареєстрований у реєстрі за № 78, про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 28 грудня 2005 року, укладеним між ОСОБА_2 і АТ "Банк "Фінанси та Кредит", та іпотечним договором від 28 грудня 2005 року, укладеним між ОСОБА_1 і АТ "Банк "Фінанси та Кредит", який посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Вартановою О. С. та зареєстровано в реєстрі за № 2588.
Стягнуто у солідарному порядку з АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" на користь ОСОБА_1 судовий збір по 384,20 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що оспорюваний договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27 лютого 2018 року, укладений між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", за своїм змістом є договором факторингу, отже цей правочин суперечить вимогам цивільного законодавства щодо його предмету, форми і змісту, а тому на підставі частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним, що відповідає правовому висновку, висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року апеляційні скарги АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" задоволено.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на підставі оспорюваного правочину АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (первісний кредитор) уступило грошову вимогу до ОСОБА_2 ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" в обмін на грошові кошти у розмір 131 275,01 грн і ця сума є меншою ніж сума, зазначена в додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, та меншою ніж вартість іпотечного майна (570 212,00 грн), отже за своїм змістом цей правочин є договором факторингу. Разом з тим, підстав для визнання цього правочину недійсним немає, оскільки відповідно до свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 19 листопада 2013 року за реєстраційним № 13102917 і додатку про реєстрацію фінансової установи ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" є фінансовою компанією, тобто наділена правом на здійснення фінансових операцій, у тому числі операцій з факторингу. При цьому суд першої інстанції безпідставно посилався на правовий висновок, висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, оскільки в указаній справі підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги було те, що товариство, на яке відбулася заміна кредитодавця, не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яке може надавати фінансові послуги, у тому числі у формі факторингу.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 27 квітня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні її позову, оскільки АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (первісний кредитор) уступило грошову вимогу до ОСОБА_2 ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" в обмін на грошові кошти у розмір 131 275,01 грн і ця сума є меншою ніж сума, зазначена в додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги, та меншою ніж вартість іпотечного майна (570 212,00 грн), то цей договір містить умови договору факторингу, а тому цей правочин є недійсним.
Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 грудня 2005 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 30 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 грудня 2005 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого остання передала в іпотеку банку належне їй на праві власності нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення, яке розташовано по АДРЕСА_1 .
27 лютого 2018 року між АТ "Банк "Фінанси та Кредит" і ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 78.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 3.4, 4.1 цього договору АТ "Банк "Фінанси та Кредит" відступає шляхом продажу ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", як новому кредитору, належні банку, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця, поручителя, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за кредитним договором, іпотечним договором, договором поруки, з урахуванням всіх змін, доповнень, додатків до них згідно реєстру у додатку № 1 до цього Договору. Новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначеному цим Договором.
Новий кредитор в день укладання цього договору, але у будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до пункті 4.1 цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами - права вимагати належного виконання боржниками зобов`язань за основними договорами щодо сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати штрафних санкцій, неустойок у розмірах, вказаних у додатку № 1 до цього договору, передачі предметів забезпечення в рахунок виконання зобов`язань тощо. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунків боржників.
Банк та новий кредитор зобов`язані повідомити боржників про відступлення права вимоги за основними договорами протягом 5 календарних днів з моменту набрання чинності цим договором у порядку, передбаченому чинним законодавством, відповідним основним договором.
Сторони визначили, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору, новий кредитор сплачує банку грошові кошти у розмірі 131 275,01 грн відповідно до пункту 6.5 цього договору на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою та підстав для її скасування немає.
Так, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржуваний договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за своєю юридичною природою є договором факторингу, а тому підлягає визнанню недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Суди повинні враховувати, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Таким чином, ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, це, зокрема правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.
У той час, як відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України та частини п`ятої статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фактором за договором факторингу може бути спеціальний суб`єкт, а саме банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України).
У частині першій статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 цього Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.
Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.
Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)).
Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
З урахуванням вказаного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки на підставі оспорюваного правочину АТ "Банк "Фінанси та Кредит" (первісний кредитор) уступило грошову вимогу до ОСОБА_2 ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" в обмін на грошові кошти у розмір 131 275,01 грн і ця сума є меншою ніж сума, зазначена в додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги, та меншою ніж вартість іпотечного майна (570 212,00 грн), то за своїм змістом цей договір є договором факторингу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що підстав для визнання цього правочину недійсним лише з указаних підстав немає, оскільки відповідно до свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 19 листопада 2013 року за реєстраційним № 13102917 і додатку про реєстрацію фінансової установи, ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" є фінансовою компанією, тобто наділена правом на здійснення фінансових операцій, у тому числі операцій з факторингу.
Таким чином, обставини, на які посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки сама по собі назва цього договору не змінює його правової природи та не може бути підставою для визнання його недійсним за умови дотримання сторонами вимог цивільного законодавства при його укладенні, зокрема щодо суб`єктного складу договору факторингу.
Твердження заявника про застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, є необґрунтованим, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду, оскільки в указаній справі підставою для визнання договору про відступлення права вимоги стало те, що внаслідок укладення цього договору, який за своїм змістом є договором факторингу, відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншу юридичну особу, яка не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.
Разом з тим, у справі, що переглядається, право вимоги за оспорюваним договором набуло ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія", яке відповідно до свідоцтва Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 19 листопада 2013 року за реєстраційним № 13102917 та Додатку про реєстрацію фінансової установи наділено правом на здійснення фінансових операцій, у тому числі операцій з факторингу.
Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду