Постанова
Іменем України
16 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 643/6473/17
провадження № 61-13275св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яровинська Кристина Вікторівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року в складі колегії суддів: Тичкової О.Ю., Кругової С.С., Пилипчук Н.П.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Яровинська К. В., про визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява мотивована тим, що він протягом тривалого часу страждає на невропатологічне захворювання - епілептичний синдром. Внаслідок цього та на фоні періодичного зловживання ним спиртними напоями, під час укладення оспорюваного договору дарування він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний суб`єкт цивільних правовідносин.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд визнати недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1, укладений 23 січня 2017 року між ним та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яровинською К. В. за реєстровим номером 153.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1, укладений 23 січня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Яровинською К. В. за реєстровим номером 153.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наданими суду доказами підтверджено, що позивач є людиною, яка має органічний розлад особистості, вживає алкогольні напої, які впливають на його свідомість, і на час укладання оспорюваного договору він перебував саме у такому стані. ОСОБА_1 уклав договір дарування квартири без справжнього наміру на дарування відповідачу належного йому єдиного житла. Після укладення договору він не виселився зі спірної квартири, а навпаки, вимагав виселення з неї відповідачки, тому волевиявлення позивача на укладання договору дарування не відповідало його внутрішній волі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 30 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_2, задоволено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції
в порушення статей 2, 4, 13, 81 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив підстави позову, задовольнивши судове рішення з підстав відсутності волевиявлення позивача на відчуження єдиного належного йому на праві власності житла.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що
в матеріалах справи немає належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що станом на 23 січня 2017 року ОСОБА_1 не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Аргументи учасників справи
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга, з урахуванням уточнень, мотивована тим, що апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції виключно на підставі припущення, що місцевий суд "вийшов за межі позовних вимог та самостійно змінив підстави позову".
Суд першої інстанції постановив законне і обґрунтоване рішення з урахуванням правових позицій, наведених у постановах Верховного Суду від 25 червня
2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19); від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18); від 01 квітня 2020 року у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18).
Апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які переконливо доводять, що позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними як розумний суб`єкт цивільних правовідносин: протокол дослідження головного мозку позивача від 16 лютого 2018 року; направлення до консультативної поліклініки; витяг з медичної картки позивача; висновку невропатолога про діагноз позивача від 21 лютого 2018 року; листок лікарських призначень; консультативні висновки спеціалістів від 30 серпня 2018 року та 23 листопада 2018 року; висновок спеціаліста від 03 червня 2019 року щодо наявності
у позивача органічного розладу особистості; виписку із медичної картки стаціонарного хворого від 25 жовтня 2019 року; не прийняв до уваги і не дослідив рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року за позовом відповідача про розірвання шлюбу із позивачем.
Зазначає, що не може бути належним і допустимим доказом у справі висновок судово-психіатричної експертизи від 19 грудня 2019 року № 804, оскільки апеляційний суд не передав експертам на дослідження медичні документи, які були надані позивачем.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні клопотання про виключення цього висновку як неналежного і недопустимого доказу і встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі цього доказу.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі Верховного Суду від 11 січня 2021 року зазначено, що наведені
у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від
25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19); від
04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19); від
23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18); від 01 квітня 2020 року у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу).
Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року задоволено заяву судді-доповідача Крата В. І. про самовідвід.
25 березня 2021 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких
є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19))".
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) зазначено, що "суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору".
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/9337/15-ц (провадження № 61-3570св18) вказано, що "для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом
й підставою позову. Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України
у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови
у позові. Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального
і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. З аналізу наведених норм процесуального права Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".