ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2021 року
м. Київ
cправа № 910/13609/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Приватного підприємства "ДАСКО" - Попкова П.О.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю
"ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 (у складі колегії суддів: Яковлєв М.Л. (головуючий), Шаптала Є.Ю., Куксов В.В.)
у справі № 910/13609/20
за позовом Приватного підприємства "ДАСКО"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ", Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ"
про визнання недійсним інвестиційного договору, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року Приватне підприємство "ДАСКО" (далі - ПП "ДАСКО") звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" (далі - ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ"), Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" (далі - ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ"), у якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову щодо строків, просило:
- визнати недійсним з моменту укладення інвестиційний договір від 17.03.2008 № 17/03, укладений між ПП "ДАСКО" і ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ";
- витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 1 892,1 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г, на користь ПП "ДАСКО";
- визнати за ПП "ДАСКО" право власності на нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 1 892,1 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний інвестиційний договір суперечить положенням цивільного законодавства, не відповідає вимогам частин 1, 2, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема, цей правочин не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, його підписано особами, які не мали відповідних повноважень, органи управління сторін цього договору у визначеному статутом і чинним законодавством порядку не висловлювали волю на укладення такого правочину.
Оскільки, на думку позивача, оспорюваний інвестиційний договір є недійсним, то він не створив юридичних наслідків і будь-які дії з розпорядження спірним майном не можуть вважатися правомірними, тому зазначене нерухоме майно підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ".
Крім того, посилаючись на те, що стосовно прав позивача на спірне нерухоме майно, існують заперечення з боку інших осіб (ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" і ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ"), то єдиним можливим способом захисту свого права власності ПП "ДАСКО" вважає визнання за ним права власності на це майно.
ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ", заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПП "ДАСКО" задоволено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у липні 2021 року ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/13609/20 за касаційною скаргою ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.09.2021.
ПП "ДАСКО" у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні спору та просило розглянути касаційну скаргу відповідача з урахуванням цього відзиву.
08.09.2021 на електронну пошту Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" - адвоката Мирошніченко І.В., у якому порушено питання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки у представника відповідача, яка є єдиним представником останнього, наявні симптоми вірусного захворювання.
Верховний Суд, обговоривши подане клопотання, виходить із такого.
Відповідно до частин 1, 3 статті 56 ГПК сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
У частині 3 статті 301 ГПК визначено, що розгляд справ у суді касаційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою (частина 1 статті 120 ГПК).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021, якою, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 910/13609/20 та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні, явку представників учасників справи не визнавалося обов`язковою.
Суд касаційної інстанції зважає й на те, що представником відповідача - адвокатом Мирошніченко І.В. не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, зазначених у поданому нею клопотанні, які б давали Суду підстави визнати причини неявки в судове засідання цього представника поважними, при цьому суб`єкт господарювання, яким є ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ", наділений правом представляти свої інтереси у порядку самопредставництва.
З огляду на викладене, Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" про відкладення розгляду справи.
ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" у судове засідання також свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки його представника в судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталося.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПП "ДАСКО", дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 06.11.2006 у справі 41/680 визнано за ПП "ДАСКО" право власності на окремий об`єкт нерухомого майна, що складається з нежилих приміщень складу (літ. Б), приміщення 6 площею 756,3 кв. м, приміщення 7 площею 887,5 кв. м, загальною площею 1 643,8 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г, і є власністю ПП "ДАСКО" на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.2000 № 11-1296.
17.03.2008 між ПП "ДАСКО" і ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" укладено інвестиційний договір № 17/03 реконструкції та передачі функцій замовника, за умовами якого ПП "ДАСКО" передає ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ", а останній приймає право на виконання функцій замовника щодо проектування та реконструкції об`єкта будівництва. "Об`єктом та/або Об`єктами реконструкції" за цим договором сторони визначили 16/100 частин майнового комплексу - виробничо-технологічної бази комплектації по вул. Тепловозній, 18-Г у м. Києві, з усім необхідним устаткуванням, інженерними мережами, благоустроєм та іншими необхідними згідно проекту роботами. Також визначено, що запланована орієнтовна загальна площа об`єкта становить 1 890,0 кв. м.
За умовами пункту 2.3 цього договору сторони домовилися розподілити між собою майнові права в об`єкті реконструкції в розмірі, зазначеному в протоколі розподілу площ, який є додатком № 3 до договору.
За змістом додатку № 3 до договору "Протокол розподілу площ" ПП "ДАСКО" отримує від ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" грошові кошти в розмірі 1 300 000,00 грн, а ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" отримує у власність усі майнові права на об`єкт у розмірі, що дорівнює 100 % площ, та має право здійснити за собою реєстрацію права власності на весь об`єкт реконструкції після введення його в експлуатацію.
У подальшому ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за наведеною адресою на підставі акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, серія та номер 1601, видавник: Державна приймальна комісія про прийняття в експлуатацію закінченого будівництва, та додатку № 3 до інвестиційного договору № 17/03 "Протокол розподілу площ" від 17.03.2008.
Згодом цей об`єкт нерухомого майна неодноразово відчужувався іншим особам і на момент звернення позивача з позовом до суду перебуває у власності ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ".
ПП "ДАСКО" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним з моменту укладення інвестиційного договору від 17.03.2008 № 17/03, витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" нежилих приміщень загальною площею 1 892,1 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г, на користь ПП "ДАСКО" та визнання за останнім права власності на зазначене нерухоме майно. Ці вимоги, з урахуванням заяви про зміну підстав позову щодо строків, обґрунтовано тим, що 17.10.2018 голові ліквідаційної комісії ПП "ДАСКО" стало відомо з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про реєстрацію 26.06.2017 за ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" права власності на нежитлову будівлю виробничо-складського цеху по випуску побутової техніки, загальною площею 1892,1 кв. м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г.
Позивач доводить, що оспорюваний договір є недійсним, оскільки він суперечить цивільному законодавству, не відповідає положенням частин 1, 2, 3, 5 статті 203 ЦК. Так, ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" не виконувало функції замовника щодо проектування, будівництва чи реконструкції об`єкта за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г; не вчиняло дій щодо виконання будівельних робіт та не було суб`єктом інвестиційної діяльності; протокол розподілу площ (Додаток № 3 до інвестиційного договору) міг існувати лише на стадії завершення будівництва або реконструкції, коли могли бути відомі характеристики об`єкта; у інвестиційному договорі не визначено предмет договору; за змістом акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, затвердженого розпорядженням Дарницької райдержадміністрації від 19.12.2008 № 1601, власником проекту, замовником реконструкції зазначено ПП "ДАСКО", яке є єдиним власником об`єкта після реконструкції.
Разом із тим, за твердженням позивача, оспорюваний договір підписано особами без належних повноважень, оскільки ані вищі органи управління, ані виконавчі органи сторін договору у визначеному статутом та чинним законодавством порядку не висловили свою волю на укладення такого договору. Зокрема, від ПП "ДАСКО" договір підписано директором, якому за статутом надано повноваження на укладення угод на суму, що не перевищує 100 000,00 грн, а для укладення угод на більшу суму необхідне схвалення відповідних угод рішенням власника підприємства, чого в цьому випадку дотримано не було. Від ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" зазначений договір підписано представником за дорученням Когутом Максимом Сергійовичем, але документи про уповноваження представника на підписання договору відсутні.
Також позивач зазначає, що інвестиційний договір не спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним, оскільки відсутні документи, які б свідчили про виконання ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" функцій замовника з проектування, будівництва/реконструкції об`єкта та докази оплати 1 300 000,00 грн, що передбачено цим договором.
Крім того, позивач послався на те, що недійсний договір не створює жодних юридичних наслідків, отже будь-які дії з розпорядження спірним майном не можуть вважатися правомірними, тому спірний об`єкт нерухомого майна підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" на користь позивача. Оскільки стосовно спірного нерухомого майна існують заперечення з боку відповідачів, то єдиним можливим способом захисту свого права власності позивач вважає визнання за ним права власності на це майно.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих мотивів, що позивачем належними і допустимими доказами не доведено невідповідності оспорюваного інвестиційного договору вимогам законодавства, у тому числі щодо істотних умов і форми правочину, повноважень осіб, які підписали цей договір, волевиявлення сторін правочину та реального настання тих правових наслідків, що обумовлені ним; при цьому позивачем не оформлялося та не реєструвалося право власності на об`єкт з дати прийняття його в експлуатацію. Оскільки вимоги позивача про витребування з чужого незаконного володіння спірного нерухомого майна та визнання права власності на це майно обґрунтовано недійсністю інвестиційного договору, то за недоведеністю недійсності договору такі вимоги визнано судом необґрунтованими та безпідставними.
Апеляційний господарський суд скасував рішення місцевого господарського суду та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі з огляду на встановлені обставини наявності правових підстав для визнання оспорюваного інвестиційного договору недійсним, вибуття спірного майна з володіння позивача як власника поза його волею, що є підставою для витребування цього майна на користь позивача, та необхідністю захисту порушених прав позивача шляхом визнання за ним права власності на спірний об`єкт. Також судом установлено, що надані позивачем докази та вказані ним обставини на підтвердження того, що саме 17.10.2018 позивач дізнався про порушення свого права власності на спірний об`єкт, є більш вірогідними, ніж докази та посилання відповідача на певні обставини пропуску строку позовної давності. Отже, за висновками суду, днем початку перебігу строку позовної давності є 17.10.2018, а з огляду на звернення позивача до суду з відповідним позовом 09.09.2020, тобто в межах трьох років, то строк позовної давності не пропущено.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" послалося, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 261, 267 ЦК щодо строку позовної даності та не враховано правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16; судом не враховано, що оспорюваний інвестиційний договір відповідає вимогам законодавства, містить всі істотні умови; наявність/відсутність необхідного обсягу повноважень на укладення договору у представника позивача не має значення для особи, яка не є стороною договору, і як новий власник майна не може знати про відповідні повноваження на момент укладення оспорюваного договору; позивачем не надано доказів на підтвердження неотримання сум за договором.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, виходить із такого.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.
Загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 ЦК, у частині 1 якої зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК (у редакції, на час укладення договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).
При вирішенні справи судом апеляційної інстанції установлено, що оспорюваний інвестиційний договір укладено з порушенням вимог частин 2 і 5 статті 203 ЦК.
Так, за встановлених судом обставин, інвестиційний договір від 17.03.2008 № 17/03 зі сторони ПП "ДАСКО" підписано директором Скоробагатовим М.П., який діяв на підставі статуту, про що свідчить зміст договору.
У пункті 9.3 статуту ПП "ДАСКО" (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) директору забороняється самостійно, без прийняття рішення власником, приймати рішення і укладати договори (угоди, контракти) відчуження чи застави нерухомого майна, корпоративних прав, часток в статутному капіталі інших юридичних осіб, акцій, кредитні договори (угоди, контракти), а також договори (угоди, контракти) позики, займу та фінансової допомоги.
Обставин того, що власником позивача приймалося відповідне рішення щодо укладення оспорюваного інвестиційного договору судом установлено не було, як і не було встановлено обставин подальшого вчинення самим підприємством будь-яких дій щодо схвалення цього правочину, що відповідно до положень статті 241 ЦК могло свідчити про прийняття його до виконання, а також створення, зміну чи припинення певних прав та обов`язків для сторін цього договору.
Разом із тим судом апеляційної інстанції зауважено, що ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" знав та, за всіма обставинами, не міг не знати про наявність обмежень, встановлених статутом позивача у повноваженнях його директора, оскільки і оспорюваний договір, і додаток до нього містять умови про їх підписання особою, яка діє на підставі статуту, що встановлює повноваження такої особи. Крім того, зокрема копії статутів ПП "ДАСКО" і ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" зазначено як додатки до інвестиційного договору. Тому жодні доводи відповідача про необізнаність щодо наявних обмежень у повноваженнях представника контрагента за договором судом до уваги не прийнято, натомість встановлено, що ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" при укладенні інвестиційного договору діяло недобросовісно та нерозумно.
Водночас судом апеляційної інстанції установлено, що оспорюваний правочин не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів на підтвердження таких обставин. При цьому судом, за відсутності будь-яких доказів, які б спростовували ці обставини, взято до уваги лист голови ліквідаційної комісії ПП "ДАСКО" від 09.09.2020, за змістом якого позивачем не було проведено жодних господарських операцій із ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ", у тому числі щодо перерахунку коштів на рахунки підприємства.
У касаційній скарзі ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" послалося на те, що позивачем не доведено обставин підписання інвестиційного договору особами без належних повноважень та за відсутності відповідного волевиявлення сторін правочину. При цьому скаржником узагальнено здійснено посилання на ряд постанов Верховного Суду України (від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-72цс17, від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц) та Верховного Суду (від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц) та зазначено, що для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідна наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно.
Судом касаційної інстанції відхиляються такі доводи скаржника, оскільки, як зазначено вище, судом апеляційної інстанції на підставі фактичних обставин справи установлено, що оспорюваний інвестиційний договір зі сторони позивача підписано директором Скоробагатовим М.П. з перевищенням наданих повноважень. При цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що директору було надано повноваження на укладання оспорюваного правочину відповідно до вимог статуту позивача. Натомість судом апеляційної інстанції установлено, що ТОВ "ПОЛІМЕР-ІНВЕСТ" при укладенні інвестиційного договору діяло недобросовісно та нерозумно. Також суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановив, що ці докази не підтверджують вчинення самим позивачем дій, направлених на виконання оспорюваного договору, тобто докази наступного схвалення такого правочину відсутні.
Такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, наведеним у зазначених скаржником постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
Як свідчить зміст касаційної скарги ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ", наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржником обґрунтовано неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції положень цивільного законодавства, якими урегульовано питання позовної давності, та не врахуванням судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
Так, за змістом статті 256 ЦК строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовну давність.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, висновками у якій скаржником обґрунтовано наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ", заперечуючи проти позову, в суді першої інстанції заявило про застосування позовної давності.
ПП "ДАСКО" в обґрунтування обставин звернення до суду з відповідними вимогами у межах строку позовної давності послалося на те, що днем, коли голові ліквідаційної комісії позивача стало відомо про порушення права власності підприємства на спірне майно, є 17.10.2018, отже, останньою датою звернення до суду є 17.10.2021; позов у справі подано до суду 09.09.2020, тобто позовну давність не пропущено.
Судом апеляційної інстанції у цій справі при визначенні моменту виникнення права на позов було враховано як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) аспекти та встановлено, що єдиним наявним в матеріалах справи належним і допустимим доказом обізнаності позивача про порушення з 17.10.2018 його права власності на спірний об`єкт нерухомого майна є інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 17.10.2018 № 141564663.
Водночас судом установлено, що дізнавшись з інформаційної довідки про порушення права власності позивача на таке майно, 08.11.2018 головою ліквідаційної комісії ПП "ДАСКО" до слідчих органів подано заяву про вчинення кримінального злочину за фактом незаконного заволодіння приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Тепловозна, 18-Г, у зв`язку із чим було порушено кримінальне провадження № 12018100020009860 від 09.11.2018, що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Крім того, судом апеляційної інстанції з огляду на матеріали справи встановлено, що ПП "ДАСКО" у серпні 2017 року звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про виправлення описки в рішенні Господарського суду міста Києва від 06.11.2006 у справі № 41/680, яким за позивачем визнано право власності на спірне нерухоме майно, і за результатами розгляду цієї заяви ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №41/680 таку описку виправлено. Отже, за висновками суду апеляційної інстанцій, станом на 05.09.2017 ПП "ДАСКО" вважало себе власником спірного об`єкта нерухомого майна.
При цьому, судом апеляційної інстанції зауважено, що матеріали справи не містять, а учасниками справи не надано будь-яких доказів того, що позивач до 17.10.2018 не використовував спірний об`єкт нерухомого майна у своїй господарській діяльності або в інший спосіб, а також не надано доказів використання зазначеного майна самими відповідачами до цієї дати. Разом із тим відповідачами не надано доказів як на спростування доводів позивача, так і на підтвердження того, що інформацію про порушення свого права позивач мав змогу отримати до 17.10.2018.
Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням положень статті 79 ГПК дійшов висновку, що надані ПП "ДАСКО" докази та наведені ним обставини на підтвердження того, що до 17.10.2018 позивач не міг дізнатися та не знав про факт порушення його права власності на спірне нерухоме майно, є більш вірогідними, ніж посилання ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ" на обставини, наведені в обґрунтування підстав пропуску позивачем позовної давності.
Такі висновки суду апеляційної інстанції з огляду на встановлені обставини у цій справі не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.
З урахуванням наведеного, предмета і підстав заявленого позову, встановлених фактичних обставин у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для його задоволення.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Загалом доводи, наведені у касаційній скарзі ТОВ "ЕМЕЙБІ ІННОВЕЙШН ТРЕЙДІНГ", стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Будь-яких доводів, які б спростовували зазначені висновки суду апеляційної інстанції, окрім посилання лише на безпідставність таких висновків суду, скаржником у касаційній скарзі не наведено, отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні цієї справи, які відповідно до вимог процесуального законодавства є підставою для скасування постановленого у справі судового рішення.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового акта не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд