ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 913/690/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кібенко О.Р.,
за участю секретаря судового засідання Коровай Л.В.,
за участю представників учасників справи:
позивача - Глушка С.Є. - самопредставництво;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка"
на рішення Господарського суду Луганської області
(суддя - Голенко І.П.)
від 10.03.2021
та постанову Східного апеляційного господарського суду
(головуючий - Лакіза В.В., судді - Геза Т.Д., Здоровко Л.М.)
від 20.05.2021
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Гроуп",
2. Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Батьківщина"
про визнання договору недійсним,
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" (надалі - ТОВ "Полетехніка", позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Гроуп" (надалі - ТОВ "Капітал Гроуп", відповідач 1) та Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Батьківщина" (надалі - СВК "Батьківщина", відповідач 2) про визнання недійсним договору поставки № 10 від 19.12.2017, укладеного між відповідачами.
2. Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача 1 права розпоряджатися майном, що є предметом договору поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016, який укладений з позивачем, оскільки на його виконання не була підписана видаткова накладна. Позивач стверджував, що наступний договір щодо продажу товару порушує його права, оскільки він, як продавець, позбавляється права вимагати повернення товару від покупця, який прострочив оплату товару.
3. Відповідач 1 проти позову заперечував, посилаючись, що обраний спосіб захисту є неефективним; право власності на спірний товар перейшло з моменту підписання акту прийому-передачі № 17694 від 21.04.2018; позивач реалізував своє право вимагати оплати товару у третейському суді.
4. Відповідач 2 проти позову також заперечував і стверджував, що договором не встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару; право власності на майно виникло з моменту передання; відсутність видаткової накладної за наявності акту приймання-передачі не є відкладальною умовою в розумінні статті 697 ЦК України; позивач був обізнаний, що відповідач 1 прибав товар з метою його подальшої реалізації відповідачу 2; майно не може бути витребувано у відповідача 2, оскільки він є добросовісним набувачем.
Фактичні обставини справи, установлені судами
5. 29.12.2016 року між ТОВ "Бізон-Імпорт", яке було перейменовано в ТОВ "Полетехніка", та ТОВ "Капітал Гроуп" укладено договір поставки № НЕА-007/2016 (надалі - договір від 29.12.2016), відповідно до умов якого, позивач (продавець) зобов`язався поставити відповідачу 1 (покупцеві) сільськогосподарську техніку, насіння для сівби, засоби захисту рослин (далі - товар). Найменування, ціна (вартість), кількість, строки, порядок оплати та поставки товару, розмір товарного кредиту визначаються сторонами у специфікаціях, які є його невід`ємною частиною.
6. У пунктах 4.2, 4.5 договору сторони погодили, що датою поставки є дата підписання акту приймання-передачі товару. Право власності переходить до покупця з дати підписання сторонами видаткової накладної, або у інший строк встановлений специфікацією на товар. Якщо фактична дата поставки товару не відповідає строку поставки, який сторони погодили в договорі, то дата поставки товару за актом та/або видатковою накладною є новою погодженою датою поставки товару за цим договором.
7. Відповідно до специфікації № 003 від 18.12.2017, в редакції додаткової угоди від 26.03.2018 до договору, сторони погодили поставку техніки - сівалки точного висіву HORSCH Maestro 24 SW у кількості 1 штука на загальну суму 7 110 720,00 грн, що є еквівалентом 261 000,00 Євро, зі строком поставки - протягом 4 робочих днів з дати отримання продавцем 70,46% вартості товару, але не раніше 20 квітня 2018 року; поставка здійснюється на адресу покупця: Луганська область, Новопсковський район, с. Сосновка.
8. 21.04.2018 вказаний товар було передано відповідачу 1 за актом прийому-передачі № 17694.
9. 22.04.2018 за актом приймання-передачі відповідач 1 передав відповідачу 2 сільськогосподарську техніку (сівалку точного висіву HORSCH Maestro 24 SW), що була предметом договору поставки від 29.12.2016. Така поставка була здійснена на виконання договору поставки № 10 від 19.12.2017, що укладений між відповідачами.
10. Відповідач 1 за поставлену позивачем сільськогосподарську техніку (сівалку точного висіву HORSCH Maestro 24 SW) розрахувався частково.
11. 23.07.2019 рішенням Постійного діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" у справі № 28/2019 стягнуто з ТОВ "Капітал Гроуп" заборгованість за договором поставки № НЕА-007/2016 від 29.12.2016 у розмірі 1 781 301, 15 грн, з них: основний борг, пеня, штраф, товарний кредит та сума третейських витрат. У частині стягнення 50 000,00 грн суми основної заборгованості провадження припинено у зв`язку зі сплатою відповідчем 1 під час розгляду справи.
12. 07.10.2019 Західний апеляційний господарський суд видав наказ про примусове виконання рішення третейського суду у справі № 870/55/19.
13. 02.04.2020 приватний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61706159 щодо виконання цього наказу.
14. 20.05.2020 року позивач, посилаючись на пункт 6.4 договору від 29.12.2016, звернувся на адресу ТОВ "Капітал Гроуп" із заявою (вимогою) № 202 від 11.05.2020 про тимчасове повернення техніки, отриманої за договором поставки від 29.12.2016 № НЕА-007/2016.
15. Вказана заява (вимога) залишена без відповіді та задоволення, товар позивачу не повернуто.
16. За заявою позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за № 42020081350000172 від 09.09.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України.
17. Ухвалою Пологівського районного суду Запорізької області від 03.11.2020 у справі № 324/1449/20 було надано дозвіл на проведення обшуку, за результатами якого було встановлено, що товар знаходиться у володінні відповідача 2.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
18. Рішенням Господарського суду Луганської області від 10.03.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
19. Суд першої інстанції виходив з того, що:
- відповідно до договору від 29.12.2016 право власності на товар перейшло від постачальника до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі, що засвідчує факт передачі товару;
- згідно зі статтею 697 ЦК України відповідач 1 мав право розпоряджатися товаром, оскільки умовами договору від 29.12.2016 та специфікаціями не передбачено наявність будь-яких додаткових застережень, що право власності зберігається за продавцем до моменту повної оплати або інших обставин;
- позивач не довів належними доказами, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором, і в результаті визнання його недійсним майнові права буде захищено та відновлено.
20. Ухвалюючи рішення, суд врахував висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо застосування норм статті 215 ЦК України, викладений у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, щодо права особи звертатися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого така особа не є.
21. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2021 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
22. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зауважив, що:
- позивач не втратив інтерес до договору поставки від 29.12.2016 та отримання за його умовами оплати за передання у власність покупця товар;
- право позивача вже є захищеним шляхом стягнення з покупця вартості поставленого товару;
- доводи позивача, що до ТОВ "Капітал Гроуп" не переходило право власності на поставлений за договором від 29.12.2016 товар не може вважатися обґрунтованим, оскільки обов`язок повної оплати вартості товару є неможливим без настання юридичного факту передачі товару у власність покупця;
- визнання оспорюваного договору поставки від 19.12.2017 недійсним не спрямоване на захист прав та законних інтересів позивача, як сторони договору від 29.12.2016.
Короткий зміст вимог касаційної скарги. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників.
23. 16.06.2021 ТОВ "Полетехніка" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
24. Скаржник підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 697 ЦК України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 24.09.2019 у справі № 911/4706/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, а також неправильно застосував норми статей 41, 55 Конституції України та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.06.2021 у справі № 904/1710/19, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20.
25. Скаржник зауважує, що суди безпідставно не врахували, що договором встановлена інша обставина, до настання якої покупець не набуває право власності та відповідно не має право розпоряджатися товаром, а саме - підписання видаткової накладної, тому неправильно застосували норму частини 1 статті 697 ЦК України.
26. Оскільки така обставина не настала, скаржник вважає, що у такому разі має право вимагати повернення товару від відповідача 1, тому правочин щодо розпорядження цим майном на користь третьої особи має бути визнаний недійсним. При цьому позивач розмежовує момент передання майна покупцю (підписання акту приймання-передачі) та момент набуття права власності за умовами договору (підписання видаткової накладної), і вважає, що суди помилково момент набуття права власності пов`язали з моментом підписання акту приймання-передачі.
27. Скаржник наполягає, що прийняття рішення про стягнення заборгованості не позбавляє його вимагати повернення майна та звертатися з позовом про визнання недійсним договору.
28. Також скаржник підставою касаційного оскарження визначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та стверджує, що внаслідок неправильного застосування норм статей 204, 216, 388 ЦК України суди дійшли неправильного висновку, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору поставки, стороною якого він не є, та помилково не брали до уваги, що відповідач 2 є добросовісним набувачем, тому майнові права позивача будуть захищені лише внаслідок визнання договору поставки недійсним.
29. Відповідачі подали відзив на касаційну скаргу, в яких заперечують проти задоволення скарги, та просять залишити судові рішення без задоволення, як такі, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
30. Відповідачі зазначають, що:
- висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними;
- моментом виникнення права власності на товар за договором поставки є не факт складання документів приналежності на товар, а сам факт передання товару у визначений строк шляхом вручення або доставки товару покупцю;
- відсутність видаткової накладної при наявності належним чином оформленого акту приймання-передачі не є відкладальною умовою переходу права власності у розумінні статті 697 ЦК України;
- позивач, заявляючи позовні вимоги у цій справі, діє недобросовісно, оскільки є рішення третейського суду щодо стягнення суми боргу, яка вдвічі перевищує суму основного боргу, та втручається у правовідносини, які виникли з непов`язаним з ним суб`єктом господарювання;
- суди дійшли законного та обґрунтованого висновку, що положення договору від 19.12.2017 не порушують права позивача, оскільки при укладенні договору поставки від 29.12.2016 сторони не погоджували збереження права власності на товар за продавцем до повної оплати за товар.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство
31. Здійснивши розгляд касаційної скарги, дослідивши наведені у ній доводи та вимоги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши наявні матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенню з таких підстав.
32. Відповідно до статті 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару (ч. 1).
Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця (ч. 2).
33. Отже відповідно до норми статті 697 ЦК України покупець не має права розпоряджатися товаром до переходу до нього права власності, який може пов`язуватися із здійсненням оплати за товар або іншими обставинами. Прострочення оплати покупцем товару, право власності на який зберігається за продавцем, а також ненастання обставин, що за умовами договору були підставами виникнення права власності у покупця, надає покупцеві право вимагати повернення товару. Але таке право продавець може реалізувати лише щодо покупця, а не до третьої особи, що придбала це майно за відплатним договором.
34. Відповідно до частини 6 статті 694 ЦК України з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
35. Пунктом 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до забезпечувальних обтяжень належить право застави рухомого майна згідно з статтею 694 ЦК України.
36. У статті 10 цього Закону визначено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
37. Отже, у разі продажу (відчуження) товару, яке є предметом купівлі-продажу в кредит з відстроченням або розстроченням платежу, і відсутності реєстрації відповідного обтяження, наступний покупець є добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України. Факт добросовісності визнається позивачем та не оскаржується.
38. Суди встановили, що договір не містить застереження, відповідно до якого право власності на переданий товар зберігається за продавцем (позивачем) до моменту повної оплати товару покупцем (відповідачем 1).
39. Скаржник вважає, що таке застереження є, але пов`язано з настанням іншої обставини (підписанням видаткової накладної).
40. Фактично спірним у справі є питання щодо права покупця розпоряджатися товаром, якщо майно за договором передано, що підтверджується підписаним актом прийому-передачі, але за умовами договору момент набуття права власності на майно пов`язаний із підписанням іншого документу - видаткової накладної, та правових наслідків вчинення відповідних дій.
41. Відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1).
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно (ч. 2).
42. Отже, за загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Водночас сторони у договорі можуть передбачити й інший момент набуття права власності на майно.
43. У справі, що переглядається, сторони передбачили, що право власності на майно виникає з моменту його передачі, і цей факт повинен бути оформлений документально шляхом підписання видаткової накладної.
44. Верховний Суд зауважує, що видаткова накладна є лише формою товарно-розпорядчого документа на майно, яким фіксується факт передання майна. Водночас обставина, з якою пов`язується момент набуття права власності, і право розпоряджатися майном у даному випадку є сам факт його передання (вручення) покупцеві. Тому саме по собі недотримання форми (назви) документа, що підтверджує цей факт, не є настільки значущим для висновку про набуття права власності.
45. Іншими словами той факт, що сторони не підписали видаткову накладну, сам по собі не може бути підставою для висновку, що право власності на спірне майно збереглося за продавцем (позивачем), а покупець (відповідач 1) не мав право ним розпоряджатися, оскільки перехід права власності до покупця може підтверджуватися і іншими доказами, оцінка яким надається судом за загальними правилами.
46. Зважаючи на те, що сторони підписали акт приймання-передачі, який як і видаткова накладна є первинним документом, що містить відомості про здійснену господарську операцію щодо поставки товару, тобто підтверджує передання майна покупцеві, про що правильно вказали суди попередніх інстанцій, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника щодо ненастання обставини, за якої право власності на товар мало перейти до покупця, та неправильного застосування норм статті 697 ЦК України.
47. Аргументи скаржника щодо неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, від 24.09.2019 у справі № 911/4706/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, Верховний Суд також відхиляє, оскільки норма частини 1 статті 697 ЦК України є диспозитивною, і право власності зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин лише за наявності відповідного застереження у договорі. У даному випадку суди встановили, що таке застереження відсутнє. Натомість у справах, на які посилається скаржник, були інші умови договорів та встановлені інші фактичні обставини, виходячи з яких суди ухвалили відповідне рішення.
48. Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який був правильно врахований судами, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
49. Зважаючи на те, що позивач не довів належними доказами, що його права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором, і в результаті задоволення позову його майнові права буде захищено та відновлено, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про відмову в позові.
50. Аргументи скаржника, що відповідно до статті 388 ЦК України спірне майно не може бути витребувано у відповідача 2, як у добросовісного набувача, і лише у разі визнання недійсним договору поставки № 10 від 19.12.2017 відповідач 2 матиме обов`язок повернути майно відповідачу 1 (ч. 1 ст. 216 ЦК України), який натомість поверне це майно позивачу, тому обраний спосіб захисту права щодо повернення майна шляхом визнання недійсним договору поставки № 10 від 19.12.2017 є належним та ефективним (єдино можливим), Верховний Суд відхиляє, оскільки належність та ефективність обраного позивачем способу захисту права визначається лише, якщо таке право порушено. У справі, що переглядається, договором не встановлено, що право власності на товар зберігається за продавцем до його оплати (ч. 1 ст. 697 ЦК України), тому покупець (відповідач 1) мав право розпоряджатися товаром, а продавець (позивач) за таких обставин відповідно до частини 2 цієї статті не має права вимагати його повернення від покупця (відповідача 1) з підстав часткової неоплати, а отже і в судовому порядку таке право захисту не підлягає.
51. У такому разі, якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від покупця в обумовленій сумі (зобов`язання виконано частково), то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає вимога про стягнення неотриманих коштів, що позивачем вже реалізовано в третейському суді, про що правильно зауважили суди.
52. Скаржник помилково ототожнює законодавче право продавця вимагати повернення майна від покупця за наявності певних умов (збереження права власності; залишення майна у покупця), що у даному випадку відсутні, з правом вимагати в судовому порядку визнання недійсним договору щодо відчуження цього майна на користь третьої особи. У такому разі майно може бути витребувано у третьої особи лише за наявності підстав відповідно до статті 388 ЦК України, і сам по собі факт визнання договору недійсним не є такою підставою.
53. Аргументи скаржника щодо неправильного застосування положень частини 4 статті 41, частини 6 статті 55 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань; та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.06.2021 у справі № 904/1710/19, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, колегія суддів відхиляє, оскільки обставин протиправного позбавлення позивача права власності на майно в межах цієї справи, що переглядається, судами не було встановлено, а позовні вимоги фактично спрямовані не на захист права власності, а на захист права повернення товару, яке не порушено.
54. У касаційній скарзі скаржник лише послався на постанови Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 904/1710/19, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, але не конкретизував, який саме висновок не був врахований судом апеляційної інстанції.
55. Колегія суддів, вивчивши зміст наведених постанов, з`ясувала, що в цих справах розглядалось питання недійсності договорів іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя з тих мотивів, що позивач, який не є стороною спірних правочинів, стверджує, що є власником нерухомого майна, яке є предметом спірних правочинів, а самі договори підлягають визнанню недійсними в силу їх удаваності, оскільки вони укладені з метою приховання та ускладнення процесу оскарження переходу права власності на майно, яким ТОВ "ВААЛ" протиправно заволоділо, а сторони цих правочинів намагались приховати інші правочини, зокрема, договір купівлі-продажу (справа № 904/1710/19), а також питання недійсності договорів про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки, оскільки вони порушують його права, як іпотекодавця (справа № 910/9351/20). В обох справах суди вирішували питання чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, залежно від встановлених фактичних обставин справи.
56. У справі, що переглядається, суди, враховуючи висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, щодо застосування норм статті 215 ЦК України, і так само вирішували питання, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) права позивача та його законні інтереси.
57. У даному випадку порушення таких прав не було встановлено судами, що й стало підставою для відмови в позові. Тому аргументи скаржника, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.