ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/2994/17
адміністративне провадження № К/9901/19092/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі
на постанову Київського районного суду м. Одеси від 26.04.2017 (суддя Калашнікова О.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017 (колегія у складі суддів Стас Л.В., Турецької І.О., Косцової І.П.)
у справі № 520/2994/17
за позовом ОСОБА_1
до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі
про зобов`язання призначити виплату пенсії за віком,
І. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1, звернувся з позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якому просив зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за віком з 30.08.2016 у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням компенсації втрати частини доходів.
2. Постановою Київського районного суду м. Одеси від 26.04.2017, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2017, позов задоволено: зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі призначити ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства України пенсію за віком, починаючи з первісного дня звернення за призначенням пенсії - з 01.09.2016 з проведенням індексації втрати частини доходів.
3. Не погодившись із такими рішеннями судів, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судомами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та надіслано особам, які беруть участь у справі, копію ухвали про відкриття касаційного провадження, копію касаційної скарги.
5. У зв`язку із ліквідацією Вищого адміністративного суду України справу передано Верховному Суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами встановлено, що ОСОБА_1 05.12.1995 виїхав з України на постійне проживання до Ізраїлю, не працює.
7. Перед виїздом за кордон ОСОБА_1 проживав за адресою: АДРЕСА_1 . У період з 1973 року по 1995 рік працював на підприємствах України.
8. 30.08.2016 представник позивача за довіреністю надав до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси заяву від імені ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, підтверджуючи своє право на пенсію відповідним трудовим стажем і досягненням пенсійного віку.
9. Листом № 204/С-01 від 12.09.2016 Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Одеси відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, посилаючись на відсутність документа, що підтверджує громадянство України та постійне місце проживання на території України.
10. Позивач з таким рішенням не погодився і звернувся до суду з позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як громадянин України, мешкаючи в Ізраїлі, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
12. Суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився.
ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
13. Відповідач у касаційний скарзі наголошує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на його доводи щодо ненадання позивачем разом із заявою про призначення пенсії паспорту чи інших документів, що підтверджують громадянство України та реєстрацію місця проживання на території України.
14. Позивач у запереченні на касаційну скаргу звертає увагу на документальне підтвердження факту його належності до громадянства України, відповідність поданого ним документу, що посвідчує особу, а також на незаконність відмови у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю реєстрації його місця проживання на території України.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права та дійшов таких висновків.
16. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
17. Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
18. Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
19. Отже, кожен громадянин України, включаючи осіб, які досягли пенсійного віку, має право на вільний вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, у тому числі на права на соціальне забезпечення та пенсію.
20. Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв`язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 "Пічкур проти України" від 07.02.2014.
21. Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення, а держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, не може позбавити цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
22. Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина України на отримання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання чи реєстрація на території України.
23. Аналогічна правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду України, викладеною у постановах від 12.05.2015 у справі № 21-180а15, від 19.05.2015 у справі №21-168а15, а також Верховного Суду у постановах від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, від 19.09.2018 у справі № 766/1519/17 та від 31.01.2019 у справі № 520/9721/16-а, від 08.08.2019 по справі № 414/2109/16-а, від 01.10.2019 у справі №804/3646/18, від 14.07.2020 у справі № 414/2108/16.
24. З огляду на вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що громадянин України незалежно від його проживання в іншій країні вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і правом на пенсійне забезпечення.
25. Щодо доводів скаржника про те, що позивачем не надано разом із заявою про призначення пенсії паспорту чи інших документів, що підтверджують громадянство України, Суд зазначає наступне.
26. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
27. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року.
28. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження громадянства України, позивачем було надано паспорт СРСР серії НОМЕР_1, виданий МВС України 02.01.1995, та в якому міститься запис "громадянин України", довідку № 4/5-159 від 23.03.2017, видану Головним управлінням ДМС України в Одеській області, згідно якої гр. ОСОБА_1 є громадянином України, відомості щодо виходу з громадянства України відсутні, та те, що 14.09.1995 позивач отримав дозвіл для виїзду на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.
29. Отже, позивачем підтверджено громадянство України, яке не було припинено з підстав, встановлених Законом України "Про громадянство". Зворотного відповідачем не доведено.
30. Крім того, відповідно до п. 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
31. При зверненні із заявою про призначення пенсії, позивачем було надано копію Ізраїльського посвідчення, яке містить інформацію про особу ОСОБА_1, місце його проживання та вік, як того вимагає п. 2.9 Порядку 22-1.
32. Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами оскаржуваних рішень і погоджується з їхніми висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.
33. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
34. Судові витрати слід покласти на відповідача.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд -