ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/10399/17
провадження № К/9901/51110/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Джерело надій", про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправним і скасування припису, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Келеберди В.А. від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Карпушової О.В., Епель О.В., Кобаля М.І. від 23 квітня 2018 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа - ТОВ "Компанія "Джерело надій", про визнання протиправною бездіяльності та визнання протиправним і скасування припису, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Комунального підприємства "Київблагоустрій" та Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища м. Києва щодо скасування припису від 18 липня 2017 року № 1715889, винесеного інспектором 1-ї категорії Комунального підприємства "Київблагоустрій" Федоренком І.С.;
- визнати протиправним та скасувати припис від 18 липня 2017 року № 1715889, винесеного інспектором 1-ї категорії Комунального підприємства "Київблагоустрій" Федоренком І.С.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
3. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено обґрунтованість позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5. Судами попередніх інстанцій установлено, що 18 липня 2017 року інспектором Комунального підприємства "Київблагоустрій" складено припис № 1715889, у якому зазначено, що у АДРЕСА_1 встановлено порушення пункту 13.3.1 Правил благоустрою міста Києва, та пропонувалось усунути порушення шляхом надання проектно-дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди в триденний термін. У разі відсутності проектно-дозвільної документації демонтувати власними силами відновити благоустрій. У разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.
6. 19 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Комунального підприємства "Київблагоустрій" із заявою про виконання припису № 1715889 від 18 липня 2017 року та надав документи: витяг з державного реєстру речових прав та нерухомості майно, схема розташування земельної ділянки, декларація про початок виконання будівельних робіт.
7. 03 серпня 2017 року Комунальне підприємство "Київблагоустрій" надано відповідь позивачу щодо надання ним документів на виконання припису № 1715889 про необхідність подачі додаткових документів, зокрема декларації про готовність об`єкта до експлуатації, документ про підтвердження правомірності зайняття земельної ділянки, тощо.
8. Уважаючи припис від 18 липня 2017 року № 1715889, винесений інспектором 1-ї категорії Комунального підприємства "Київблагоустрій" Федоренком І.С. протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин неправильно застосовані норми Правил благоустрою міста Києва.
10. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку щодо правомірності оскаржуваного припису, адже він первинно виданий на підставі норми Правил благоустрою міста Києва, яка передбачає можливість видання припису лише у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд до яких будівля за адресою: АДРЕСА_1 не відноситься.
11. Також позивач зазначає, що в силу статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (суб`єкта владних повноважень). Однак, відповідачі у справі жодними належними та допустимими доказами в судах першої та апеляційної інстанцій не доведено тих фактів, що оскаржуваний припис є правомірний; об`єкт, на який виданий припис, є тимчасовою спорудою чи малою архітектурною формою, розміщений без належних дозвільних документів та з порушенням Правил благоустрою міста Києва, а право власності на нього набуте позивачем незаконно.
12. Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року, у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
14. Обґрунтованим визнається судове рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
15. Судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
16. Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України ухвала/постанова складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин рішення, у яких має бути відображено щодо кожної заявленої вимоги позивача.
17. Пунктом 3 частини першої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині рішення зазначаються:
1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;
3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову;
4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;
5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;
6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування;
7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
18. Таким чином, у мотивувальній частині рішення необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору.
19. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України у мотивувальній частині зазначається:
а) встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставин, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин;
б) доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції;
в) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;
ґ) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
20. Отже, у судовому рішенні суду апеляційної інстанції мають міститися, зокрема, доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції та мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
21. Як убачається із матеріалів справи, ухвалюючи рішення по суті заявлених вимог, судом першої інстанції не було надано мотивованої оцінки аргументу позивача викладеного у позовній заяві про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Правил благоустрою міста Києва, затверджені рішенням Київської міської ради від 25 грудня 2008 року № 1051/1051 у розрізі того, що зазначеними Правилами урегульовано порядок демонтажу (переміщення) самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд до яких будівля за адресою: АДРЕСА_1 не відноситься.
22. Аналогічні мотиви, на підтвердження своєї позиції, позивач виклав і у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
23. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дослідив лише питання наявності у відповідача повноважень на винесення припису. Однак, судом апеляційної інстанції не було досліджено питання правомірності самого припису та не надано правової оцінки доводам позивача щодо неправомірності застосування до спірних правовідносинах Правил благоустрою міста Києва.
24. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (який не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.
25. Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
26. Таким чином, Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанції необґрунтованими, оскільки, рішення судів попередніх інстанцій не містять вмотивованого аналізу зазначених обставин, що на переконання колегії суддів унеможливлює об`єктивне прийняття рішення за результатами розгляду справи.
27. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають критеріям законності та обґрунтованості.
28. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про законність спірного рішення є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак оскаржувані судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.