ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/4070/19
адміністративне провадження № К/9901/32053/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Аліменка В. О., суддів: Бєлової Л. В., Кучми А. Ю. від 02.11.2020
у справі № 640/4070/19
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання протиправним дій, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі також - відповідач, Міноборони), в якому просив:
- визнати протиправними дій Міноборони щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі також - Закон №2011-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі також - Порядок №975, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
- скасувати рішення Міноборони від 04.09.2018 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;
- зобов`язати Міноборони призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, відповідно до Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.
2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020 у задоволенні позову відмовлено.
3. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві"; скасовано рішення Міністерства оборони України від 04.09.2018 у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; зобов`язано Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
4. 25.11.2020 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020.
5. Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач проходив строкову військову службу з 28.10.1984 по 05.01.1987 та є учасником бойових дій (приймав участь у бойових діях в Республіці Афганістан).
7. Під час проходження служби позивач отримав множинні вогнепальні осколкові поранення, (контузію).
8. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ №898839 від 25.03.2017 ОСОБА_1 з 25.03.2016 встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.
9. У зв`язку з встановленням позивачу ІІІ групи інвалідності, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, позивач у встановленому порядку звернувся до Львівського обласного військового комісаріату із заявою та необхідними документами про виплату йому одноразової грошової допомоги згідно з положеннями статті 16 Закону №2011-ХІІ, як особі з інвалідністю ІІІ групи, які були направлені до Міноборони для прийняття відповідного рішення.
10. Рішенням Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленим протоколом від 20.05.2016 №36, документи ОСОБА_1 повернуті на доопрацювання, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій в стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
11. Не погоджуючись із такими діями, позивач звернувся до суду з позовом, за результатом розгляду якого Солом`янський районний суд міста Києва рішенням від 26.03.2018 у справі №760/24506/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2018, частково задовольнив позовні вимоги: визнав неправомірним та скасував рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, №36 від 20.05.2016 в частині направлення документів ОСОБА_1 на доопрацювання з поверненням їх до обласного військового комісаріату; зобов`язав Міноборони розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи внаслідок поранення, контузії пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до Порядку №975.
12. На виконання вказаних судових рішень Міноборони розглянуло документи позивача та рішенням комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформленим протоком від 31.08.2018, затвердженим Міністром оборони України від 04.09.2018 №89, (пункт 33) позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення, який передбачений пунктом 11 Порядку №975.
13. Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
14. Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що відмова у призначенні йому одноразової грошової допомоги є протиправною, оскільки суперечить положенням чинного законодавства та порушує його право на належний соціальний захист.
15. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач у межах спірних правовідносин діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_1 до заяви про призначення одноразової грошової допомоги не додав документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а акт судово-медичного обстеження від 03.09.2015 №1455, який складений зі слів заявника, та висновок військово-лікарської комісії Західного регіону від 07.09.2015 №595, не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача. Таким чином, рішення відповідача прийнято в порядку, у спосіб та в межах наданих законом повноважень та підстави для скасування цього рішення відсутні.
17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, виходив з того, що відповідачем під час ухвалення оскаржуваного в частині рішення не враховано висновки суду, викладені в рішенні Солом`янського районного суду м. Києві від 26.03.2018 у справі №760/24506/17, та прийнято рішення, протилежне тому, яке він повинен був прийняти. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт отримання позивачем поранень, що призвели до інвалідності, внаслідок виконання ним обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
18. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що суд, ухвалюючи таке, не врахував, що позивачем до заяви про призначення одноразової грошової допомоги не додано документ, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Під час ухвалення оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18.
VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до статті 341 КАС України у редакції, чинній з 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
21. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
23. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
24. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
25. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі також - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
26. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно зі статтею 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
27. Як встановлено судами попередніх інстанцій, причиною відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги стало те, що позивачем не надано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, як того вимагає пункт 11 Порядку №975.
28. У цьому контексті колегія суддів зазначає наступне.
29. Статтею 41 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.
30. Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
31. Частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначені випадки та категорії осіб, яким призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
32. Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
33. Частиною дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
34. На виконання вимог цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" затвердив Порядок № 975.
35. Пунктом 11 Порядку № 975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
36. Подання зазначених у пункті 11 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону № 2011-XII, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
37. Однак Порядок № 975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
38. Разом із тим, подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
39. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №751/1670/17, від 31.07.2019 у справі №808/1995/18, від 17.10.2019 у справі №735/372/17, від 20.11.2019 у справі №806/2512/18 та №808/1226/18.
40. Згідно із правовою позицією Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18, відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату. Відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку № 975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.
41. З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
42. З урахуванням наведеного, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у цій справі відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку № 975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 729/426/17, від 21.08.2018 у справі № 295/13892/16-а, від 23.10.2018 у справі № 822/3005/17, від 11.12.2018 у справі № 740/1538/17, від 29.01.2019 у справі № 293/342/17, та у розвиток позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.10.2018 у справі № 265/7930/16-а, сформулювала наступний правовий висновок.
43. Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.
44. При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребовування.
45. У зазначеній справі Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також зазначила, що надана відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, копія витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії не містить інформацію про обставини поранення позивача, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
46. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки надані позивачем документи на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного обстеження від 03.09.2015 №1455, який складений зі слів заявника, та висновок військово-лікарської комісії Західного регіону від 07.09.2015 №595, не містять відомостей про обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, відтак такі в обставинах цієї справи не є належними документами, що вказують на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
47. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що постановою Солом`янського районного суд м. Києва від 26.03.2018 у справі № 760/24506/17 встановлено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому ця обставина відповідно до положень частини четвертої статті 78 КАС України не підлягає доказуванню.
48. Суд апеляційної інстанції зауважив, що у резолютивній частині постанови Солом`янського районного суд м. Києва від 26.03.2018 у справі № 760/24506/17 зазначено про обов`язок Міністерства оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням висновків суду. Водночас зміст витягу з протоколу 31.08.2018 № 89 свідчить, що відповідачем не були враховані висновки суду, адже відповідні обставини, зазначені Комісією в якості підстав для відмови позивачу у призначенні такої допомоги, були встановлені судом та повністю спростовують висновки комісії. Проте відповідачем проігноровано висновки суду, які викладені в рішенні Солом`янського районного суду м. Києві від 26.03.2018 у справі №760/24506/17. Таким чином, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт отримання позивачем поранень, що призвели до інвалідності, внаслідок виконання ним обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
49. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23.09.2020 у справі № 760/3142/17.
50. Однак колегія суддів вважає помилковими зазначені висновки суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
51. Як вбачається зі змісту рішення Солом`янського районного суд м. Києва від 26.03.2018 у справі № 760/24506/17, яке набрало законної сили, під час її ухвалення судом не надавалася оцінка факту подання позивачем відповідачу належних документів на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а лише перевірялася правомірність дій Міністерства оборони України щодо повернення ним на доопрацювання документів позивача у зв`язку з відсутністю повного переліку документів, визначених у пункті 11 Порядку № 975. Зокрема судом першої інстанції у цьому рішенні зазначено, що оскільки відповідачем Міністерством оборони України відповідне рішення за наслідками розгляду заяви позивача прийнято не було, належним способом захисту позивача у цьому випадку має бути розгляд звернення відповідно до вимог чинного законодавства України, що спростовує відповідні доводи відповідача.
52. Такого висновку дійшла Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.
53. Колегія суддів вважає помилковим посилання у цьому контексті на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 23.09.2020 у справі № 760/3142/17, оскільки під час ухвалення цього судового рішення Верховним Судом враховано, що викладеним у протоколі від 22.03.2019 за № 36 підставам для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги вже була надана оцінка судом у справі № 760/3142/17. Зокрема, із рішення Солом`янського районного суд м. Києва від 13.09.2018 у справі № 760/3142/17 вбачається, що судом встановлено, що позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони та безпосередньо до самого відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності. Натомість у рішенні Солом`янського районного суд м. Києва від 26.03.2018 у справі № 760/24506/17 відповідні обставини (щодо належності поданих позивачем відповідачу разом із заявою про призначення одноразової грошової допомоги документів) не встановлювались.
54. Водночас колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
55. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
56. У зв`язку із викладеним, враховуючи положення статті 352 КАС України, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.11.2020 необхідно скасувати, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.07.2020 залишити в силі.
57. Оскільки суд касаційної інстанції ухвалює рішення на користь суб`єкта владних повноважень, то, враховуючи відсутність документально підтверджених доказів щодо понесених суб`єктом владних повноважень судових витрат на залучення свідків та проведення експертиз, відповідно до статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд