ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року № 9901/201/19 (провадження № 11-217заі21)
в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
Короткий виклад історії справи
У квітні 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 про невідповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді судді Дарницького районного суду м. Києва;
- зобов`язати ВККС підтвердити відповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді судді Дарницького районного суду м. Києва.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що підпункт 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України, на підставі якого розпочато кваліфікаційне оцінювання суддів, призначених або обраних на посаду судді до набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), не відповідає Конституції України та загальновизнаним нормам міжнародного права. На думку позивачки, частина третя статті 88 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) теж не відповідає нормам Конституції України, адже визначені в цій статті підстави оскарження і скасування рішення ВККС фактично позбавляють права на належний судовий захист, що є порушенням статті 8 Конституції України.
Позивачка зауважувала також, що ВККС, у тому складі, який проводив щодо неї кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити. Обґрунтовувала це тим, що на час оцінювання строк повноважень члена ВККС ОСОБА_2 закінчився і останній, з огляду на статус його посади та відповідно до Бангалорських принципів поведінки судді, на необхідність дотримання яких ВККС звертає увагу суддів, мав би заявити самовідвід, проте не зробив цього. Між тим, на думку позивачки, саме упереджене ставлення члена ВККС ОСОБА_2 , який намагався переконати своїх колег оголосити перерву (за відсутності для цього підстав), спричинило ухвалення оскаржуваного рішення. Позивачка зазначала, що рішення про її невідповідність займаній посаді Комісія ухвалила відразу після завершення співбесіди, без виходу в нарадчу кімнату для голосування.
Водночас позивачка зазначала, що член ВККС ОСОБА_2 давно знайомий з її чоловіком ОСОБА_3 та з огляду на професійну діяльність в певний період перебував під його ( ОСОБА_3 ) керівництвом / наглядом (службовим). Зазначена обставина, на думку позивачки, теж викликає сумніви в неупередженості складу Комісії, яка ухвалила оскаржуване рішення.
Крім того, свідченням упередженості відповідача при кваліфікаційному оцінюванні ОСОБА_1 є, на думку останньої, також висновок Громадської ради доброчесності, який надійшов до ВККС з пропуском десятиденного строку, що втім не завадило його прийняти і врахувати при ухваленні оскаржуваного рішення.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Не погодившись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подавала апеляційну скаргу з тих підстав, що вважала її такою, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права. В апеляційній скарзі скаржниця просила скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року та направити справу на розгляд суду першої інстанції.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 10 лютого 1996 року № 122/96 ОСОБА_1 призначена суддею Дарницького районного суду м. Києва, а Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2001 року № 2297-ІІІ обрана суддею цього суду безстроково.
ВККС рішенням від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді судді, зокрема і судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії від 6 лютого 2018 року № 13/зп-18 призначено проведення іспиту.
ОСОБА_1 склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 74,25 бала, за результатами виконаного практичного завдання позивачка набрала 81,5 бала. Загалом на етапі кваліфікаційного оцінювання «Іспит» суддя ОСОБА_1 набрала 155,75 бала.
Рішенням ВККС від 23 квітня 2018 року № 91/зп-18 ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Відповідно до частини третьої статті 85 Закону № 1402-VIII Комісія ухвалила рішення від 25 травня 2018 року № 118/зп-18, яким запровадила тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей під час кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді.
ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок і визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Комісією 20 вересня 2018 року та 18 березня 2019 року проведено співбесіду з позивачкою, під час якої обговорено питання щодо показників за критеріями компетентності, професійної етики та доброчесності, які виникли під час дослідження суддівського досьє.
Під час обговорення відповідності вказаним критеріям досліджувалося питання щодо законності джерел походження майна судді та членів її сім`ї.
Зокрема, згідно з деклараціями за 2015-2017 роки, розміщеними в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 декларує таке майно: квартиру в місті Києві загальною площею 61,1 кв. м, набуту у власність 24 листопада 2011 року (у власності судді 100 %); квартиру в місті Києві загальною площею 49,7 кв. м, набуту у власність 13 грудня 2011 року (у власності судді 100 %); квартиру в місті Києві загальною площею 93,58 кв. м, у якій мешкає із сім`єю, набуту в користування на підставі ордера Дарницької райдержадміністрації в місті Києві від 26 березня 2002 року; земельну ділянку в селі Євминка Козелецького району Чернігівської області площею 2411 кв. м (у власності судді 100 %); житловий будинок у АДРЕСА_1 загальною площею 350 кв. м, який належить на праві власності її чоловіку ОСОБА_3 із 17 грудня 2006 року; земельні ділянки, належні на праві власності чоловіку судді, у селі Євминка Козелецького району Чернігівської області площею 2411 кв. м - з 18 травня 2007 року, у селі Пісочин Харківського району Харківської області площею 1500 кв. м - з 31 липня 1994 року; гараж у місті Києві загальною площею 32,5 кв. м, належний на праві власності її чоловіку із 14 січня 2009 року; автомобіль марки «КІА SPORTAGE», 2017 року випуску, придбаний чоловіком судді 5 травня 2017 року за 650 000 гривень (відповідно до декларації за 2017 рік); причіп «Фермер», 2010 року випуску, належний чоловіку судді, набутий 21 квітня 2010 року. У 2012-2016 роках суддя ОСОБА_1 декларувала автомобіль марки «Toyota Prado», 2006 року випуску, придбаний її чоловіком 27 квітня 2006 року, який був відчужений у 2017 році за 378 000 гривень.
Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, під час співбесіди суддя ОСОБА_1 пояснила, що її сім`я мала достатньо грошових коштів для придбання двох квартир та будівництва житлового будинку площею 350 кв. м. Наприкінці 2000 року сім`я мала заощадження у сумі 20 000 доларів США. У 2003 році її чоловік ОСОБА_3 без її згоди здійснив продаж іншій особі земельної ділянки площею 0,15 га в смт Козині Обухівського району Київської області за 105 000 доларів США. Договір купівлі-продажу не зберігся, оскільки минув тривалий час, прізвище нотаріуса пригадати не можуть. В особи, якій було продано земельну ділянку, також не зберігся договір купівлі-продажу, надати особисті письмові підтвердження щодо суми договору зазначена особа відмовилася.
Крім того, суддя поінформувала про придбання у 2007 році однокімнатної квартири у АДРЕСА_2 загальною площею 61,10 кв. м за 567 000 гривень, з яких 277 056 гривень (54 862 долари США) сплачено наприкінці 2007 року за рахунок кредитних коштів. Решта коштів - 289 944 гривень (39 827 доларів США) сплачувалася упродовж 2008-2011 років на підставі кредитного договору. Право власності на квартиру було оформлено в 2011 році. Проте платіжні доручення не збереглися, оскільки кредитні зобов`язання за іпотечним договором наприкінці 2011 року було виконано. Відновити ці документи не вдалося, оскільки кредитний договір укладався з АБ «АвтоЗАЗбанк», який було реорганізовано спочатку в ПАО «Банк Кіпру», а потім у банк, який входить до структури AT «Альфа банк». Суддя зазначила, що під час телефонної розмови представники AT «Альфа банк» їй повідомили, що погашені кредитні договори під час реорганізації на зберігання не приймалися. ОСОБА_1 були надані копії договору про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 24 жовтня 2007 року та кредитного договору від 6 листопада 2007 року.
На уточнююче запитання колегії Комісії, як було сплачено 277 056 гривень за договором про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 24 жовтня 2007 року, позивачка відповіла, що кошти було взято в кредит, однак не змогла пояснити, чому кредитний договір було підписано 6 листопада 2007 року, тобто пізніше, ніж договір про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 24 жовтня 2007 року.
Стосовно набутої 13 грудня 2011 року квартири у АДРЕСА_3 загальною площею 49,7 кв. м ОСОБА_1 надала копії витягу про державну реєстрацію прав і витягу з Державного реєстру правочинів, з яких убачається, що підставою для виникнення права власності на квартиру є договір купівлі-продажу. Також у таблиці доходів і витрат за роками, доданій суддею до пояснень, зазначено, що ця квартира придбана нею за 84 000 доларів США, інших пояснень не надано.
З урахуванням пояснень, наданих ОСОБА_1 , Комісія дійшла висновку, що суддя не надала повних, обґрунтованих та достатніх пояснень щодо джерел походження її майна, що є одним з обов`язків судді згідно зі статтею 56 Закону № 1402-VIII, не доклала належних зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, її поведінка була бездоганною, та не вжила належних і достатніх заходів для того, щоб бути належно обізнаною про свої майнові інтереси та антикорупційні обов`язки. Зміст наданих ОСОБА_1 пояснень свідчить про відсутність прагнення демонструвати таку поведінку, яка б, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, була бездоганною. На думку ВККС, суперечливий зміст наданих ОСОБА_1 пояснень, невпевненість в обставинах, які підлягали з`ясуванню, неодноразова зміна аргументації тих самих тверджень свідчать про недостатнє сприйняття й утвердження суддею ОСОБА_1 фундаментальних засад доброчесності судді.
Заслухавши доповідача, дослідивши суддівське досьє, надані суддею пояснення та результати співбесіди, під час якої обговорено питання про відповідність судді ОСОБА_1 критеріям кваліфікаційного оцінювання, Комісія у рішенні від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 дійшла таких висновків:
- за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя ОСОБА_1 набрала 344,75 бала;
- за критерієм професійної етики - 156,68 бала;
- за критерієм доброчесності - 135,67 бала.
За результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних суддів на відповідність займаній посаді ОСОБА_1 набрала 637,1 бала, що становить менше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв. За таких обставин Комісія визнала суддю ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді.
З огляду на зазначене ВККС за наслідками співбесіди і дослідження суддівського досьє ухвалила рішення, яким:
1) визначила, що суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрала 637,1 бала;
2) визнала суддю Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді;
3) вирішила внести до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 .
Не погодившись з правомірністю оскаржуваного рішення, ОСОБА_1 зверталася із цим позовом до суду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 18 травня 2021 року провадження у справі закрив.
Закриваючи провадження у справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що, зважаючи на положення частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII, рішення, позаяк воно містить рекомендацію ВККС, може бути оскарженим після того, як його буде актуалізовано через рішення органу, який за законом вправі розглядати рішення з рекомендацією і ухвалювати за ним відповідне рішення. Встановлення законом такої умови не обмежує і не позбавляє права кожного, хто його має, на оскарження рішень ВККС до адміністративного суду, а лише визначає, з настанням якої події рішення ВККС щодо надання рекомендації можуть оскаржуватися в судовому порядку.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення про оцінювання є підставою для відповідної рекомендації про звільнення. Тому обставини прийняття цього рішення повинні перевірятися судом лише після та разом з ухваленим рішенням ВРП за результатами такої рекомендації.
Суд першої інстанції зауважив, що ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про внесення до ВРП подання з рекомендацією про звільнення судді з посади втрачає юридичне значення, вичерпавши свою дію.
Також Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду додав, що вимога позивачки про зобов`язання ВККС підтвердити відповідність судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 займаній посаді як похідна від вимоги про скасування рішення теж не підлягає розгляду по суті.
Суд першої інстанції зазначив, що мотивами для закриття провадження у справі є не стільки порушення правил предметної підсудності, скільки передчасне звернення суб`єкта адміністративного права до адміністративного суду, якому за процесуальним законом підсудний цей спір, відтак роз`яснювати, до юрисдикції якого суду віднесено цей спір, у цьому випадку немає потреби.
В апеляційній скарзі на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 зазначала, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Мотивувала це тим, що оскаржуване рішення, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владно-управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивачки, породжує правові наслідки та обов`язки для неї, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою для внесення ВККС рекомендації до ВРП про її звільнення.
Крім того, ОСОБА_1 звертала увагу на те, що навіть у разі відмови ВРП у звільненні позивачки рішення ВККС від 18 березня 2019 року № 27/ко-19 залишається чинним з відповідними негативними правовими наслідками для судді, яка зобов`язана повторно проходити кваліфікаційне оцінювання.
На думку ОСОБА_1 , суд першої інстанції, усупереч прямим вимогам закону, протиправно встановив додаткову умову для оскарження рішення ВККС. Зокрема, звертала увагу на те, що